Методика проектної діяльності на уроках української літератури в старшій школі – це науково обґрунтована і перевірена на практиці система роботи, що характеризується наявністю мети, ключової ідеї, проблеми, змісту, принципів (змістова складова), функцій (діяльнісна складова), засобів реалізації за допомогою методів, прийомів, технік. Вона враховує компетентнісні підходи під час організації проектної діяльності (загальнонавчальна форма знань та основні предметні компетенції). Методика є елементом загальної класно-урочної системи вивчення української літератури в середній школі і може застосовуватися як в організації навчання за методом проектів, так і в адаптованій формі під час вивчення української літератури у будь-який інший спосіб, у підготовці учнів до участі в науково-пошуковій роботі МАН, у позакласній роботі.
Необхідність розробки методики проектної діяльності аргументується потребою гуманізації, модернізації освіти, практичного застосування особистісних підходів у навчально-виховному процесі, пошуком методично вмотивованих способів організації навчання в умовах діалогової взаємодії та шляхів подолання відчуженості суб’єктів освітнього процесу. Актуальною є потреба практичної розробки подальших перспектив запровадження ідеї компетентнісного підходу під час вивчення літератури, що в першу чергу передбачає розвиток учня-суб’єкта пізнавального мислення, людини культури, креативної особистості.
Методика базується на філософсько-теоретичних засадах особистісно орієнтованого навчання, ідеях відомих філософів, психологів, що дає змогу розглядати проектне навчання як послідовно організований процес застосування методичних прийомів тренування суб’єктності, забезпечений орієнтовним алгоритмом запровадження під час вивчення української літератури в старшій школі. Філософсько-теоретичні основи розробленої методики знайшли висвітлення у науково-методичному посібнику автора «Проектне навчання нва уроках української літератури в середній школі [4].
Методика проектного навчання стає невід’ємною складовою загального процесу модернізації, реформування методичної науки, що відбувається шляхом оновлення змісту, форм і методів навчання української літератури. У той же час аналіз шляхів застосування методу проектів на уроках літератури передбачає використання наукового досвіду вітчизняних та зарубіжних вчених.
Методологічні засади проблеми пошуку мотивацїї до самостійної творчої роботи учнів, специфіки аналізу літературного твору, його інтерпретації, вивчення літератури у світовому контексті, із залученням філософських джерел, у взаємозв’язках із різними видами мистецтв, у контексті певної художньої системи, застосування креативно-інноваційної стратегії та екзистенціально-діалогічної парадигми, особистісно орієнтованих підходів та естетичного виховання у викладанні української літератури, які складають основу методики проектного навчання, закладено в працях учених-методистів Н. Волошиної, А. Градовського, С. Жили, О. Ісаєвої, Л. Мірошниченко, А. Нагорної, В. Неділька, Є. Пасічника, А. Ситченка, Б. Степанишина, Г. Токмань, В. Уліщенко, А. Фасолі та інших.
Ключова ідея методики проектного навчання української літератури полягає у трактуванні цього способу побудови освітнього процесу як оптимального для розвитку особистості, наділеної суб’єктними властивостями (незалежність, свобода вибору, рефлексія, саморегуляція, життєтворчість та ін.). Головною проблемою визнано пошук шляхів подолання відчуженості учнів від навчання шляхом застосування різноманітних засобів впливу: методів, прийомів, технік, що пробуджують прагнення до самостійної творчої діяльності, стимулюють активність учнів та їх пізнавальний розвиток, адже суб’єктність – це те, що властиво особистості онтологічно (тобто невід’ємно від буття), те, що в ній завжди є.
Змістова складова методики ґрунтується на принципах діяльності, самоорганізації складних систем, природовідповідності, життєвого проекту, наочності, інструментальності.
Принципи, покладені в основу методики, – це основні положення, сформульовані в результаті аналізу науково-педагогічних підходів вітчизняних та зарубіжних учених і педагогічного досвіду автора. Зокрема, вони визначають зміст, форми і методи взаємодії під час організації та проведення проектного навчання української літератури і підпорядковані головній меті – створенню умов для становлення і розвитку особистості школяра. Основним, що об’єднує зазначені принципи методики, є врахування об’єктивних закономірностей розвитку особистості, її потреб, а це передбачає пошук на методичному рівні способів досягнення гармонійного проживання учнем свого життя у шкільному віці, сприяння його освітньому розвиткові у природних умовах. За допомогою принципів як основоположних складових методики здійснюється загальна орієнтація суб’єктів освітнього процесу під час організації проектного навчання, що передбачає переосмислення традиційних методів на основі особистісно орієнтованих підходів та використання методичних прийомів, технік, що мають характер відтворюваних.
Діяльнісний аспект методики передбачає активну діалогову взаємодію в системі „учитель-учень”, що означає уміння вчителя вибудовувати ці стосунки за допомогою моделювання психологічно виправданих прийомів долання труднощів, коли учні отримують можливість відчувати насолоду від самого процесу праці, від досягнення часткових результатів, адже, як пише С. Рубінштейн, „почуття, що пов’язані переважно з ходом діяльності, хоч і різняться, але невід’ємні від почуттів, що пов’язані з її завершенням” [3,560].
Сутність принципу діяльності полягає в тому, що саме в діяльності – цілеспрямованій активності особистості – остання більш за все інтегрує, структурує, розвиває саму себе. Причому діяльність виступає фактором, який актуалізує усі рівні особистісного буття: свідоме і несвідоме, раціональне та ірраціональне; розумове й емоційно-почуттєве. Важлива роль при цьому належить спонтанній, частково або повністю неусвідомленій, нецілеспрямованій активності, адже робота в проекті здійснюється не з примусу, а вільно, і часто поштовхом до реалізації мети може бути лише інтуїтивне відчуття учасниками проекту свого успіху в реалізації задуму. Реалізацію учителем принципу діяльності під час проектного навчання ми трактуємо як постійний пошук засобів впливу на особистість, результатом чого має бути cформована потреба в активності учня. Причому особливого значення надаємо саме „недіяльнісній”, неусвідомленій, мимовільній активності школяра. Досягти такої спонтанної активності учителеві допомагає задіяна чуттєва, емоційна сфера особистості, а її пробудженню сприяє низка методично обґрунтованих методів, прийомів, технік.
Принцип самоорганізації складних систем полягає у тому, що особистість як складна система у своєму розвиткові залежить від взаємодії величезної кількості внутрішніх факторів, які у взаємодії із зовнішніми впливами визначають вірогідний шлях її розвитку. Реалізації цього принципу має служити тонке розуміння педагогом усієї складності внутрішнього світу учня, уміння не нав’язувати, не диктувати, а сприяти органічному розвиткові, пробуджувати його із внутрішніх сил, схильностей особистості. Важливою умовою цього є уміння вибудовувати емоційно та духовно збагачений діалог між учителем та учнем, сприяння розвиткові потреби в такій взаємодії.
Методика проектної навчальної діяльності передбачає створення умов для творчого розвитку як учня, так і самого вчителя, адже урок стає сферою їхньої культурної взаємодії. У поняття культурної взаємодії вкладаємо розуміння уроку як міні-освітнього процесу, який здійснюється в умовах активного діалогічного спілкування в системі учитель-учень. Послуговуємось дефініцією „урок-проект”: організація проектної діяльності в класно-урочній формі, яка здійснюється у відповідності до етапів роботи. Проектне навчання відбувається у колеґіальній, колективній формі, хоча цілком можлива індивідуалізація роботи у залежності від навчально-пошукової ситуації, предмета дослідження та ін. Такий вид навчання неможливий без системного особистісно орієнтованого підходу у будь-якій формі свого вираження. Це і психологічні прийоми впливу на особистість учня, який має почуватися вільним, рівноправним у стосунках з учителем, і постійний розвиток його суб’єктності, здатності сприймати інновації і самому шукати оригінальні форми навчання; це освітнє середовище, в якому здійснюється взаємодія суб’єктів освітнього процесу і засвоюються нові знання. Дуже близький до психологічного аспекту – культурологічний компонент, який передбачає розуміння особистості як людини культури, а її освіти як способу входження в культуру і передачі соціокультурного досвіду людства. У поняття культурологічного підходу вкладаємо розуміння виховання людини як суб’єкта творення культури.
Застосування методики проектної діяльності передбачає кардинальну зміну смислу уроку, коли не просто дається певна сума знань, а реалізується настанова, як пробудити в учнів бажання продовжити пізнавальний процес, викликати зацікавленість навчанням через усвідомлення освіченості як важливої категорії, що складає сутність особистості учня. Таким чином, навчальний урок-проект має стати сферою культурної взаємодії учителя і учнів, процесом освоєння зразків культурної діяльності; це також означає, що особистісно орієнтований урок проектного типу передбачає формування в учня свідомого ставлення до навчання як усталеного типу поведінки. У результаті навчальний процес набуває тут нового змісту, органічно „проживається” учнем, але не втрачає при цьому своїх іманентних ознак.
Під час вибору проектної форми навчання спрацьовує принцип новизни: незвична форма уроків, свобода у визначенні теми, об’єкта дослідження, можливість обирати товаришів по команді, ігрові варіанти у визначенні власного статусу, шанс досліджувати і популяризувати те, що цікавить, будить фантазію, бажання шукати оригінальні форми дослідження і захисту своєї роботи на презентації. Ці особливості вважаємо вагомими у визначенні методичних підходів під час застосування такої форми навчання, зокрема, уміння вчителя максимально раціонально використати навчальний матеріал для подальшого зростання когнітивної складової, гнучко застосовувати методичні прийоми і техніки з метою максимального розкриття, наприклад, художньої настанови твору чи сприяння успішності кожного учня тощо.
Принцип природовідповідності передбачає органічність навчального процесу, коли досвід дитини постійно розвивається у культурному середовищі, яке забезпечує їй природне отримання знань. Коли учня не змушують оволодівати якимись знаннями, а потім їх застосовувати, а створюють можливість активно діяти задля вирішення проблеми, пробуджують зацікавленість у пошуку нових знань для вирішення цієї проблеми. Так створюються передумови для того, щоб учитель зміг відійти від прийомів старої школи, в якій домінувало керівництво і контроль, формалізм і непослідовність, щоб він зміг успішно долати відчуження особистості від освітнього процесу, яке відбувається внаслідок «глибокого розриву між навчанням і діяльністю загалом”(за Дж. Дьюї).
Принцип наочності реалізується за допомогою навчання через приклад, коли учень отримує можливість спостерігати, як народжується художня думка у творі і за допомогою своєрідного алгоритму, певних технологічних кроків спочатку повторює, а далі виробляє власні підходи в інтерпретації будь-якого твору мистецтва. Цей принцип отримує органічне продовження в інструментальному підході, що передбачає використання мислення учня для оволодіння досвідом, коли в навчанні простежується важливий зворотній зв’язок із реальною ситуацією. Тобто тоді, коли учень отримує реальну можливість використання своїх знань і усвідомлює значимість виконаної роботи, він отримує потужний поштовх до нової дії, а не механічного запам’ятовування («проходження») нового матеріалу, і саме ця дія змушує його «мислити, обдумано простежувати зв’язки, вивчати результати”[1,124].
Принцип життєвого проекту (від лат. progektus – кинутий вперед) – це не просто необхідність розробки чіткого плану певної діяльності, а загальне розуміння того, що здійснення системи пріоритетних проектів – спосіб життя сучасної людини. Реалізація цього принципу передбачає застосування учителем таких методів впливу на учнів, що спонукатимуть до усвідомлення важливості здійснення постійної рефлексії, активної діяльності по реалізації свого життєвого проекту, де головною є духовна самореалізація. Здійснення такої настанови під час проектного навчання можливе за умови розвитку філософського складу розуму учнів, формування потреби осмислення питань буттєвісного характеру.
Теоретичну основу методики складає концепція особистісного підходу. У дослідженні шляхів застосування методу проектів у класно-урочній системі навчання засадничими вважаємо ідеї С. Подмазіна стосовно основних форм соціально-педагогічої взаємодії (особистісно центровану, особистісно орієнтовану та особистісно директивну) [123, 282-284].
Далі в нашій роботі ми спиратимемося на визначення трьох зазначених підходів у теоретичному аспекті розробленої методики організації проектної діяльності на уроках української літератури з метою конкретизації особливостей побудови діалогової взаємодії на рівні „вчитель-учень”.
Особистісно центрований підхід забезпечує розуміння учнями значимості свого навчання, він досягається учителем за рахунок застосування досвіду школяра, уміння побудувати з ним довірливі, щирі стосунки. Учитель в такій системі взаємодії стає і помічником, і джерелом пізнання для школярів, він дуже цінує їхнє прагнення до самоактуалізації. В особистісно центрованому навчанні основну надію учитель покладає на прагнення учня до самоактуалізації і бере на себе роль помічника, генератора ідей – з одного боку, й засобу навчання учнів – з іншого. Особистісно центрований підхід виявляється дуже ефективним під час реалізації проектного методу у випадку прагнення учня продовжити науково-пошукову роботу, розпочату під час навчального проекту, у позакласній роботі.
Особистісно орієнтований підхід передбачає навчання, що керується учителем у відповідності до навчальної програми. Ключову роль в організації проектної діяльності відіграє надана учневі можливість вибору для нього як суб’єкта діяльності тих способів просування до визначеної мети, яким він надає найбільшу перевагу. Саме постійне тренування суб’єктності – здатності до вільного вибору й відповідальності – найбільше сприяє становленню морально розвинутої особистості. Педагогічна взаємодія вчителя й учня може бути такою, що відкриває перед учнем можливість вибору подальшого напрямку власної поведінки й діяльності в межах узгоджених норм і цінностей, або вона може повністю позбавляти учня такої можливості, вимагаючи від останнього виконання безальтернативної настанови. Успішність взаємодії залежить від уміння педагога працювати в умовах діалогу, в якому учень отримує можливість вибирати в межах необхідного, бо саме вміння вибирати є основою особистісної свободи. Рух учня до мети має підтримуватися позитивним зворотнім зв’язком – оцінюванням і „цінуванням”, і позитивний зв’язок у навчальному процесі повинен домінувати над негативним. Цінування – це щире вираження вчителем своєї радості з приводу діяльності та досягнень учня, воно безпосередньо не пов’язане з оцінюванням.
В особистісно директивному підході зберігаються усі особистісні принципи, визнається право за вчителем на лідерство відповідно до умов, які виникли, але він при цьому зберігає особистісне ставлення до учнів, що і відрізняє такий підхід від авторитарного.
Поняття навчальна діяльність під час роботи в проекті означає реалізацію дидактичної мети, тобто навчання у дії або активне навчання. Так створюються умови для надання навчальному процесу природних ознак, а для учнів – комфортних умов для засвоєння нових, потрібних і цікавих знань. А проектування розуміємо як діяльність учнів на першому етапі пошукової роботи (визначення з предметом дослідження, концепцією, гіпотезою тощо) і як творчий процес регулювання ходу всієї роботи від її початку до презентації та практичного втілення..
Створена методика проектної діяльності учнів 10-11 класів передбачає реалізацію таких функцій:
1. Рефлексивно-мотиваційної – сприяє пробудженню бажання учнів самостійно моделювати свою навчальну діяльність на основі зацікавлення предметом вивчення, оцінювати і корегувати власний розвиток, що забезпечує результативність, успіх під час роботи в проекті та можливість подальшої реалізації у соціумі;
3. Інформаційно-дослідницької – допомагає учням самостійно визначати обсяг необхідних знань з інших наукових галузей, структурувати та адаптувати їх відповідно до поставленої мети, відчувати радість пізнання;
4. Інструментально-адаптивної – сприяє умінню універсалізувати, використовувати набуті знання за допомогою отриманих навичок під час роботи в проекті, вибудовувати авторську і власну концепцію будь-якого мистецького явища;
5. Діагностичної – допомагає учителеві визначати умови застосування відповідних методів, прийомів, технік у системі суб’єкт-суб’єктних стосунків.
Список використаних джерел
1.Дьюї Д. Демократія і освіта. Львів. Літопис. – 2003. – 294 с.
2.Подмазин С.И. Личностно-ориентированое образование. Социально-философское исследование. – Запоріжжя: Просвіта. – 2000. – 250с.
3.Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. „Питер”, Санкт-Петербург. Москва-Харьков-Минск. – 1998. – 679 с.
4.Чеховська Л.Й. Проектне навчання на уроках української літератури у середній школі: Науково-методичний посібник. – Запоріжжя: ВПО „Запоріжжя”, 2010. – 263 с.
5. Чеховська Л. Щоб у школу повернулася душа… / Л. Чеховська // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колеґіумах. – 2002. – №5. – С. 13-17.
6. Чеховська Л. Проблема формування метакультури сучасної школи / Л. Чеховська // Теорія і практика особистісно орієнтованої освіти (1частина). Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 8-10 квітня 2003р. – Запоріжжя. ”Просвіта”. – С. 171-175.
7. Чеховська Л. Реалізація культурологічного підходу до навчально-виховного процесу / Л. Чеховська // Освіта і управління. – 2003. – Т. 9. – № 3-4. – С.173-179.
8. Чеховська Л. Шлях до духовної людини – через формування культурної особистості : науково-дослідна робота в школі / Л.Чеховська // Українська мова й літератури в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колеґіумах. – 2003. – №1. – С.121-123.
Чеховська Л.Й.,
м. Запоріжжя