Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці і чому, а також чи не упереджені вони. Свого роду декларація інтересів. Отже, я збираюся поговорити з вами про читання. Про те, що читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.
І я, очевидно, дуже упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Вже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі і записуючи їх. Безсумнівно я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки і бібліотекарі існували і сприяли любові до читання й існуванню місць, де можна читати.
Так що я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений читач.
Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в’язниць – ця індустрія стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія повинна планувати свій майбутній ріст – скільки камер їм знадобиться? Якою буде кількість ув’язнених через 15 років? І з’ясувалося, що можна передбачити все це дуже легко, використовуючи простий алгоритм, заснований на опитуваннях, який відсоток 10 і 11-річних дітей не може читати. І, звичайно, не може читати для свого задоволення.
У цьому немає прямої залежності, не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв’язок між факторами помітний.
Я думаю, що найпростіші з цих зв’язків засновані на очевидному.
Грамотні люди читають художню літературу.
У художньої літератури є два призначення.
• По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться… у цьому є справжній драйв. Це змушує вивчати нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. відкривати, що читання сама по собі є насолодою. Один раз усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.
Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей – це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте їм доступ до цих книг і дозвольте їм прочитати їх.
Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їх книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Побита затягана ідея не побита і не затягана для них. Адже дитина відкриває її вперше для себе. Не відмовляйтеся дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі.
• І друга річ, яку робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви робите з 33 літер і пригорщі знаків пунктуації, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його і дивитеся навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтесь, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся у свій світ, то щось у вас трішки зміниться.
Емпатія – це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє вести себе не як самозакохані одинаки.
Ви також знаходите в книжках щось життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світу не обов’язково бути саме таким. Все може змінитися.
У 2007 році я був у Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. У якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже НФ не схвалювалась довгий час. Що змінилося?
Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками і дівчатками.
Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши інші світи, як ті, хто скуштував чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, у якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх кращими, робити їх іншими.
Інший спосіб зруйнувати дитячу любов до читання, це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де б діти могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека.
Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися.
Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми покидаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.
Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом усієї історії людства ми жили в часи нестачі інформації.
В останні роки ми відійшли від нестачі інформації і підійшли до перенасичення нею.
Відповідно до Еріка Шмідта із Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробили від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п’яти ексабайт інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.
• Бібліотеки – це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги – це тільки верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас книгами. Більше дітей беруть книги з бібліотек, ніж коли-небудь раніше, і це різні книги – паперові, електронні, аудіокниги. Бібліотеки – це ще, наприклад, місця, де люди, у яких немає комп’ютера чи доступу до Інтернету, можуть вийти в мережу. Це страшенно важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в Інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.
• Бібліотеки – це ворота в майбутнє. Так що дуже шкода, що по всьому світу ми бачимо, як місцева влада розглядає закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб заплатити за сьогодні. Вони зачиняють ворота, які повинні бути відчинені.
• Книги – це спосіб спілкуватися з мертвими. Це спосіб вчитися у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а не постійно запам’ятовувати. Є казки, які старіші багатьох країн, казки, які надовго пережили культури і стіни, у яких вони були вперше розказані.
Необхідно підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їх закриття.
Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або мудрість.
Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.
• Ми повинні читати вголос своїм дітям. Читати їм те, що їх радує. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені вбік.
• Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенню і вимові змінюватися з часом.
Письменники – особливо дитячі письменники – мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми творимо історії про людей, які не існували, або місця, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі. Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, але робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку.
Один із найкращих засобів для тих, хто читає з небажанням, – це історія, від якої вони не можуть відірватися.
• Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в горло наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.
• Всі ми – дорослі й діти, письменники і читачі повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особа менше, ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.
Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, у якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включаючи стіни, було в якийсь момент придумане. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами у Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.
• Ми повинні робити речі прекрасними. Не робити світ гіршим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей у світі, який ми так безглуздо зіпсували, обікрали і понівечили.
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви. Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.
Ніл Гейман, англійський письменник
За матеріалами adme.ru