Вивчати, розглядати чи все-таки читати поезію на уроці? Думаємо, відповідь очевидна. Читати! А як? Зазвичай робота з текстом зводиться до «вилущування» з нього художніх засобів. Чи стане тоді поезія «неповторністю», «безсмертним дотиком до душі»? Навряд. Поезію ж треба відчувати. Вона має будити емоції, викликати в уяві яскраві картини, спонукати до роздумів, а то й до власної творчості. Спробуймо змістити акцент у бік діалогу з текстом, його автором. Зауважимо, що оволодіння учнями діалогічними читацькими вміннями є запорукою формування читацької компетентності.
Запросімо дітей до спілкування з автором і його твором.
Тема. Василь Голобородько. Світ людини і природи у вірші «З дитинства: дощ».
ТЛ: вільний вірш.
Мета: зацікавити учнів творчістю В. Голобородька; вчити сприймати його вірші, пояснювати власне розуміння образного змісту; сприяти становленню комунікативної читацької компетентності; розвивати асоціативне мислення школярів.
Цілі.
Учні знатимуть:
2 – 3 цікавих факти з біографії поета; зміст виучуваного твору; визначення поняття вільний вірш.
Учні вмітимуть:
пояснити, чим зацікавила особа митця; виразно й усвідомлено читати поезію, прокоментувати власне розуміння образів.
Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет письменника, комп’ютерна презентація «Дощ», аудіозапис, фрагменти інтерв’ю з письменником (роздавальні матеріали).
Методи, прийоми, форми роботи: словесний настрій, передбачення, асоціювання, бесіда, читання дощиком, візуалізація, незакінчене речення.
Ім’я уроку: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю…» (Л.Костенко).
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
1. З’ясування емоційної готовності до уроку. Словесний настрій.
– Я рада нашій зустрічі. А що відчуваєте ви? А чи можна радість (зацікавлення…) передати кольором? Який це буде колір?
2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.
– А якого кольору дощ? (Відповіді). А у Василя Голобородька дощ… зелений. Уявляєте?
ІІ. Цілевизначення та планування.
1. Повідомлення теми уроку. (Учитель записує ім’я автора та назву вірша, залишаючи місце для продовження запису теми).
2. Передбачення: про що може бути вірш, який має таку назву? (Відповіді).
3. Виразне читання поезії учителем. (Перед читанням учні одержують настанову: «Послухайте вірш. Спробуйте уявити зображені автором картини. Після читання скажете, що побачили, почули, відчули»).
- Озвучення напрацювань.
Учні фіксують відповіді.
Побачив |
Почув |
Відчув |
Зелене волосся дощу, дорога, хата, річка… | Шум дощу, шелест дерева… | Холод, тепло, босоніж по калюжах, затишок рідного дому… |
- Самостійне формулювання учнями імені уроку.
Учні пропонують свій варіант імені уроку (ім’я уроку – це його описова, образна назва). Так, серед запропонованих учнями були й такі: «Повернення у дитинство», «Тепло рідного дому». На дошці і в зошитах буде записаний найбільш вдалий варіант. У журналі – той, який є у календарному плані вчителя.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
- Робота зі змістом поезії «З дитинства: дощ».
– Перечитайте вірш мовчки. Чи всі слова в ньому зрозумілі? А можливо, є слова, вжиті у незвичному для вас значенні?
Зазвичай діти помічають лише рідковживані слова, лексичне значення яких може бути незрозумілим. А от незвичні сполучення слів помічають значно рідше. Цьому обов’язково треба вчити.
– А для мене таким незвичним є зелене волосся дощу. Чому саме волосся і чому зелене? (Відповіді). Може, це густий рівний дощ, літній дощ? Зауважте: лише два слова – а в уяві нашій постає ціла картина – саме так твориться образ.
– А як потрактувати метафору уплетений до нитки? Чому автор не каже: «Я змок до нитки… змокла дорога… змокла хата». Що хоче сказати поет? (Дощ – це не лише краплі води, він – і сам ліричний герой, і дорога, що веде до батьківської хати, і дерево, і річка, і череда корів. І всі разом вони творять єдиний світ. До речі, наші предки не розділяли одухотворене і неодухотворене. Діти теж так по-особливому сприймають світ).
– «Хмара плете і плете зелене волосся дощу, холодне волосся дощу…», проте «усім тепло». Як же це? (Очевидно, йдеться про тепло як стан душі).
– Звернімося до другої строфи. Хто ж напасеться? А хто набігається? Хто нахитається? Хто насидиться на горі? Хто належиться? А хто прийде додому у хату, наповнену теплом? Відповіді знайдете у першій строфі. (Автор не каже конкретно, про що чи про кого йдеться, але ми вичитуємо це з самого твору, якщо вміємо читати).
– Чому у вірші про дощ згадується хата-гніздо? То про що ж вірш?
Вдруге на уроці учитель запитує, про що вірш. Можливо, після уважного читання учнями вірша дехто по-іншому (а може, тільки тепер) зрозуміє твір. Тому вважаємо доцільним ще раз визначити його тему.
1. Робота зі змістом літературознавчого поняття. Підготовка до виразного читання вірша.
– Ви, мабуть, звернули увагу на ще одну особливість будови вірша: рядки не римуються, мають різну кількість складів. Такий вірш називається білим (вільним). У ньому головне не співзвучність рядків, а сконцентрована думка. І хоч рими нема, але вірш має певний ритм. Спробуємо прочитати і почути його.
2. Читання дощиком. Учитель читає перші два рядки у першій строфі і перші три рядки у другій строфі, учні по черзі читають по одному рядку. Звертаємо увагу на те, що ритм у першій і другій строфі різний. У першій – більш спокійний, плавний, у другій – енергійний. Отже, ритм теж допомагає передати картину дощу.
3. Написання твору-візуалізації «Дощ».
– Спробуйте уявити себе частиною тієї картини, про яку говорить поет, і записати те, що уявили. Можливо, вам допоможуть у цьому фотографії і музика (демонстрація комп’ютерної презентації «Дощ»).
(Озвучення напрацювань).
4.Знайомство з письменником.
– Що можна сказати про автора? (Це людина, яка вміє чути, бачити, відчувати природу, ніби створює з усім, що оточує її, окремий світ).
Про Василя Голобородька кажуть, що він поет-птах і поет-шахтар. Вам доводилося чути це прізвище? А що відомо про автора? А що хотілось би дізнатися? (Відповіді).
Пропоную попрацювати так: зараз ви отримаєте уривки інтерв’ю з письменником (до речі, він не дуже охоче дає інтерв’ю). Прочитаєте і розкажете, що в біографії митця вас особливо зацікавило.
(Відповіді учнів).
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
– Ось така вийшла наша розмова. Про що ми говорили? Що дала ця розмова?
Незакінчене речення:
- Цей урок допоміг мені зрозуміти, що…
- Щоб сприйняти поезію В.Голобородька, потрібно…
Домашнє завдання
Обов’язкове: підготуйтеся до виразного читання вірша; прочитайте його вдома батькам; поцікавтеся, чи сподобався їм твір.
За бажанням: а) запишіть першу строфу вірша в зошит і зафарбуйте кожен рядок тим кольором, який виник у вашій уяві під час його читання; зіставте побачену палітру кольорів із настроєм, який створюють ці рядки; б) намалюйте ілюстрацію до вірша.
Додаток
«…Народився я у квітні 1945 року в селі на шахтарському Донбасі…
Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покуті, я сипав із жмені пшеничне зерно і промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчила мати…
…Коли усе це є: і звичаї, і традиції, і пісні, то сприймаєш їх, як щось цілком природне, як бути чорнявим чи білявим, а коли це зникає, чи від власного недбальства, чи з примусу, то починаєш докопуватися до причин зникнення того, що раніше тобі здавалося незникненним, хочеш зв’язати ту перервану нитку, яка тягнеться із глибини віків, хочеш, щоб і далі ткався той рушник із неповторними узорами, й далі».
«Від п’ятнадцяти років почав я робити фольклорні записи. Тепер уже й не знаю напевне, що до того спонукало. Можливо, усвідомлення (чи власне, чи підказане) того, що вірші мають бути образними (на той час я уже пробував віршувати). У тих віршах, які я в той час знав, головне із шкільної програми, образності я не знаходив. Взагалі школа якимось чином більше закриває, аніж відкриває красу поетичного слова. На той час я зачитувався поезіями С. Єсеніна. Там було те, чого я прагнув. Але то було в російській мові, неповторні російські вірші, мені ж хотілося, щоб мої вірші були так само неповторно українські. Тому захопився фольклором: і до джерел звернувся, і сам почав робити записи… Я аж до сього часу продовжую цікавитися фольклором…»
«1964-го я вступив до Київського університету імені Шевченка й рік навчався на філологічному факультеті. Потім склалося так, що в театральному інституті Володимир Денисенко набрав режисерську групу й у ній не виявилося жодного, який би знав українську мову, був причетний до нашої культури. Отоді Сергій Параджанов і порадив йому запросити навчатися мене. Я згодився. Однак в університеті не розрахувався, до інституту не перевівся. Після співбесіди походив з місяць на навчання й побачив, що там немає науки, що то ремісниче училище, яке готує ремісників. Поверхово і швидко. Університет я покинув, бо не відбув трудової практики в колгоспі, а то було страшніше за академнеуспішність – відрахували одразу ж. Подав заяву за власним бажанням та й розрахувався, а з 1966 року поновився в Донецькому університеті – на другому курсі…»
«Одним із мотивів, які спонукали мене звернутися до верлібру, був намір писати так, щоб кожен вірш мав неповторний малюнок, неповторний ритм. Це зближує вірші з музикою. Хоч не тільки це. Адже музика має лише план вираження, а тому й собі я завжди ставив завдання творити так, щоб головним у вірші був план вираження…»
«Мабуть, кожен поет у своїй творчості керується двома основними правилами. Одне з них дозволяє щось робити, а інше забороняє. Це стосується і тематики віршів, і окремих слів. На початку своєї творчості було для мене таке обмеження – не вживати абстрактних слів. А якщо виникала потреба у якихось поняттях, то намагався виразити їх конкретними образами. Також таким великим обмеженням було уникнення так званої поетичної мови… Було іще одне обмеження у моїй творчості, це – не називати у віршах імена відомих поетів, художників і так далі. Критики це іменують інтелектуалізмом. Хоча я усвідомлював, що виникне небезпека підозри, що я належно не начитаний, і знаю тільки фольклор та літературу зі шкільної програми».
«…Процес народження вірша схований для мене, я не знаю, чому зупиняюся душею саме на цих виразах.. Крик птаха у природі і стан закоханості людини не мають нічого спільного, але в мові позначені одним виразом. Я схотів написати вірша щоб виправдати якраз оте переносне його значення… Моє слово не вогнисте, в моїй поезії – метелики, бджоли. Але я засвідчую перед світом, Богом і людьми: тут Україна, і ви українці».
Оксана Гаврилюк
Додаток: фотопрезентація до уроку