Драматургія. “Владимир” Феофана Прокоповича – зразок шкільної драми. Вертеп як вид лялькового театрального дійства. Євангельська й етнографічно-побутова основи вертепу.
ТЛ: шкільна драма, вертеп.
Мета: допомогти учням зрозуміти особливості становлення і розвитку давньої української драматургії, розкрити жанрове багатство драматичних творів виучуваного періоду; визначити роль Києво-Могилянської академії в розвитку театрального мистецтва; розвивати вміння працювати з додатковою літературою, виділяти головне; сприяти вихованню інтересу до культурних надбань українського народу.
Цілі.
Учні знатимуть: назви жанрів драматичних творів давньої української літератури; зміст драми Ф.Прокоповича “Владимир”; композиційні особливості та зміст вертепного дійства.
Учні вмітимуть:розповісти про авторів та виконавців шкільної драми, зміст та особливості побудови вертепного дійства; пояснити роль Києво-Могилянської академії в розвитку театрального мистецтва.
Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.
Вид уроку. Урок-конференція.
Обладнання: хрестоматія з давньої української літератури, портрети Ф.Прокоповича та І.Мазепи, фотографії із зображенням вертепу.
Методи, прийоми, форми роботи: “Побажай мені удачі”, асоціації, слово вчителя, “Мікрофон”, повідомлення учнів, створення опорного конспекту, інсценізація.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
1. Забезпечення емоційної готовності до уроку (“Побажай мені удачі”).
2. Актуалізація суб’єктного досвіду.
Учитель пропонує учням дібрати асоціації до слова “театр” і розказати, чи люблять вони бувати в театрі й чому.
3. Актуалізація опорних знань.
– Пригадайте, що вам відомо про драматичні твори.
ІІ. Цілевизначення і планування.
- 1. Формулювання учнями цілей уроку.
Учитель. Наш народ здавна любив супроводжувати свої обряди драматичними дійствами. Згадаймо народні ігри, пісні, які нерідко будувалися у формі діалогу. Весілля відбувалося і відбувається за певним сценарієм, має своїх дійових осіб. А згадаймо веселі різдвяні дійства! Діалогами пересипана й давня віршована література. Та зародження українського театру відбувається на початку ХVІІ століття. Звичайно, цей театр дуже відрізнявся від сучасного. Ви досліджували особливості давньої української драматургії, готувалися до інсценівок. Про що б ви хотіли розказати своїм однокласникам? Можливо, у чомусь переконати? (Відповіді учнів. “Мікрофон” ).
- Узгодження запропонованого вчителем плану.
Учитель пропонує учням ознайомитися із записаним на дошці планом конференції і внести доповнення. Проводить інструктаж: уважно слухати однокласників, скласти у зошитах опорний конспект, фіксувати у ході виступів запитання і озвучувати їх після кожного виступу.
План конференції
- Становлення і розвиток драматургії в давній українській літературі. Основні її жанри.
- “Владимир” Ф.Прокоповича – зразок шкільної драми на історичну тему. Злободенні проблеми тогочасного суспільно-політичного життя у творі.
- Інтермедії соціального та побутового характеру.
- Вертепна драма.
- Роль Києво-Могилянської академії в розвитку театрального мистецтва.
- Значення давньоукраїнської драматургії для становлення і розвитку драматургії в новій українській літературі.
(Для підготовки учнів до уроку радимо скористатися: Соболь В. З глибини віків. Посібник для вчителя з вивчення давньої української літератури у школі. – К.: Зодіак-ЕКО, 2000. http://vesna.org.ua/txt/sobolv/Sobol2.html).
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
Виступи учнів ((див. додаток) за потреби супроводжуються комп’ютерною презентацією), відповіді на запитання вчителя та однокласників.
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
- Визначення найкращого доповідача.
- Відповіді на запитання:
– Що було найважливішим на цьому уроці для мене?
– Що було найцікавішим для мене?
Домашнє завдання.
Обов’язкове. 1. Опрацювати статтю підручника (с. 83 – 87), доповнити зроблені на уроці записи. 2. Усно відповісти на запитання 1 – 10 (с. 88) підручника.
За бажанням. Написати інтермедію із шкільного життя.
Додаток до уроку
Найвищого рівня у першій половині XVIII ст. досягає шкільна драматургія, яка зародилася ще в XVII ст. у стінах Львівської братської школи. Спочатку це були найпростіші види драматичного мистецтва – декламації та діалоги. Авторами драматичних творів у давнину найчастіше були викладачі поетики, виконавцями – учні. Зазвичай вистави влаштовувались у школі наприкінці року або під час свят чи прийому високопоставлених осіб. На цих виставах були присутні й родичі учнів, городяни і селяни. Виконувалися шкільні драми й на ярмаркових площах, перед зібранням різноманітної аудиторії.
У шкільних правилах (ординаріях) були спеціальні розділи, присвячені театру. Театр мав допомагати учням оволодівати знаннями, розвивати пам’ять. Він також мав служити удосконаленню ораторського мистецтва, без якого була неможлива освіта того часу. Сцена удосконалювала дикцію, полегшувала обов’язкове у шкільній практиці запам’ятовування повчань давніх авторів.
Залежно від теми у шкільній драмі виділялися такі жанри: а) містерії (п’єси на різдвяні та великодні сюжети); б) міраклі (п’єси на сюжети із життя святих), в) мораліте (алегоричні п’єси морально-повчального змісту, у яких християнські догми проповідувалися через образи Віри, Надії, Любові, Покори, Жорстокості тощо) г) історичні драми (наприклад, “Владимир” Феофана Прокоповича, “Милість Божа…” невідомого автора).
Хоча в основі сюжету драми “Владимир” (автор визначив жанр твору як трагедокомедія) – прийняття християнства на Русі князем Володимиром, але образи, конфлікт драми, думки її автора спроектовано в час, коли він жив і писав свій твір, захищаючи і підтримуючи реформи Петра І в ім’я прогресу, освіти, культури. Хор у кінці драми висловлює похвалу Івану Мазепі, митрополитові Варлааму Ясинському, Стефану Яворському та ін.
Звертаючись до Бога (“О Боже великий!”), хор просить Його:
Ти сприятливий успіх, і брань дай побідну.
І здоров’я, державу і тишу безбідну
Дай обранцю Твоєму, Петрові-цареві,
Вірноносвому також Івану-вождеві.
У цих рядках ідеться про Петра І й Івана Мазепу. Цікавим є факт, що після проголошення офіційної анафеми Івана Мазепи автор переприсвятив драму Петрові І.
Хорові фінали, в яких узагальнювалася ідея всього твору, загалом були поширеним явищем у шкільних драмах. Але хор апостола Андрія з ангелами, що прославляє прийняття Володимиром християнства, – це не єдина музична сцена у творі. У тексті є язичницький хоровод і навіть зразок сольної арії. Це гімн Перунові, яким відкривається дія друга. Таким чином, музика в драмі – теж важливий образотворчий засіб: хорові епізоди, які мали місце в особливо значимих ситуаціях, покликані були узагальнити смисл того, що відбувається на сцені. Тогочасні драматурги були не тільки авторами тексту, а й композиторами та режисерами.
Феофан Прокопович у своїй драмі вперше звернувся до вітчизняної історії, висловив прогресивні для того часу ідеї. Замість алегоричних образів на сторінках твору змальовано живих людей.
Після появи “Владимира” драматичні твори почали будуватися за зразком його трагедокомедії: пролог, п’ять дій, епілог, хор. Трагедокомедія Прокоповича викликала обурення в колах духовенства, бо ж дехто із сучасників упізнав себе в яскравих образах драми. Чи не найколоритніший із них – Жеривол, що має надприродну силу, але є невігласом, разом із своїми спільниками Куроядом і Пияром хоче перешкодити Володимиру, ненавидить князя. Негативним образам автор надав імена-характеристики, які промовисто вказують на негативні звички. Цей прийом використовували автори класицистичних драм. Прокопович дотримався правила “трьох єдностей” (дії, часу, місця), що теж характерно для класицизму. Разом з тим визначальним є місце барокових елементів у творі. Тут діють напівалегоричні образи бісів світу, хули і тіла – вони прагнуть допомогти Ярополкові і Жериволу, які борються проти прийняття Володимиром християнської віри. А такі дійові особи, як дух Ярополка, демони, ангели, – персоніфіковані. Як бачимо, у драмі Прокоповича поєднались ознаки класицизму з бароковими елементами, отже, можна говорити про бароковий класицизм.
У другій половині XVII – першій половині XVIII ст. поряд з українською шкільною драмою розвивається жанр інтермедії – невеликої за обсягом сценки комедійного характеру. Інтермедії та інтерлюдії йшли в антрактах між діями шкільної драми і користувались у глядачів надзвичайним успіхом. В основі сюжету інтермедії – народні жарти, анекдоти, побутові подробиці. Завданням інтермедій було розвеселити, розважити глядача. Для української літератури, як підкреслював І.Франко, значення інтермедій було більшим, ніж самих драм. Адже інтермедія була написана мовою, близькою до народної, “а не раз і чисто народною і зміст свій, колорит, спосіб вислову черпала з окружаючого життя народного”. Саме інтермедії фактично поклали початок українському драматичному мистецтву. За своїм змістом інтермедії ділилися на побутові й соціальні. (Інсценування інтермедії).
Не меншою популярністю користувалася і вертепна драма – п’єси, які ставилися в пересувному ляльковому театрі, поширеному в Україні ХVІІ – ХVІІІ ст. Авторами та виконавцями були студенти, мандрівні дяки. Вертеп об’єднував п’єсу серйозного, урочистого змісту і веселі сценки на зразок інтермедій. Вистава відбувалася у спеціальній скриньці, яка зовнішнім виглядом нагадувала макет двоповерхового будиночка – своєрідну двох’ярусну сцену. На верхньому поверсі такого вертепного будиночка відбувалася біблійна частина вистави (різдвяна драма про народження Ісуса Христа), а потім починалася інтермедія на нижньому поверсі, де в супроводі танців та співу грали комічні сценки з реального життя. Підлога такої вертепної скриньки була вислана хутром, щоб не видно було щілин, по яких вертепник водив ляльок, тримаючи їх за дріт. Говорив виконавець різними голосами відповідно до ролі: голосом царя Ірода, Ангела чи Пастуха, Смерті чи Воїна. За сценою перебував хор, який виконував молитви та духовні канти, а також скрипаль, під музику якого танцювали ляльки. Необхідним атрибутом, крім вертепної скриньки, була й багатопроменева зірка – прообраз тієї звізди, що засяяла в небі, коли народився Ісус Христос. У вертепі, відзначав Олександр Білецький, “…маємо єдиний випадок злиття лялькової п’єси з церковною драмою – двох різнорідних елементів, що ніколи не змішувалися один з одним протягом всієї своєї історії аж до XVII ст., до якого, очевидно, і належить перша поява вертепу на Україні”. Обидві частини вертепної драми відзначаються українським колоритом. Найулюбленішим персонажем другої частини є запорожець: звернімо увагу на те, що навіть за розміром він більший за інших ляльок. Друга частина вертепного дійства багата на народні пісні, прислів’я, приказки, фразеологізми.
До української вертепної драми мають пряме відношення твори М.Гоголя. Вчені вважають, що ідейно-художнє спрямування вертепної драми використав у поемі “Великий льох” і Т.Шевченко. Мотиви вертепної драми проступають і в творі П.Куліша “Іродова морока”.
Києво-Могилянська академія справила великий вплив на розвиток освіти, науки, культури в Україні, була могутнім чинником формування самосвідомості народу, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу.
В академії складаються свої традиції: поетичні змагання читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами й студентами; увінчання виразних віршотворців лавровими вінками з присвоєнням звання “лавроносного поета” (лауреата). Академічні свята, знаменні події, відвідини почесних гостей – усе це були нагоди для демонстрації талантів. Виявити свої здібності студенти могли і під час постановки шкільних драм. У 1705 р. студенти поставили в академії трагедокомедію свого викладача Феофана Прокоповича “Владимир”.
У народі особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, в селах – біля церков, на майданах, на цвинтарях – студенти виконували дійства. Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи “тружеників науки”.
Давня шкільна драма справила значний вплив на становлення нової української драматургії, яка активно використовувала окремі теми, трактовку образів, особливості поетики давніх українських драматичних творів. Аналогічне до інтермедійних і вертепних зображення персонажів помічаємо у п’єсах “Москаль-чарівник” і “Наталка Полтавка” І.Котляревського. Персонажі з народу, що були героями інтермедій XVII–XVIII ст., стали героями драм І.Карпенка-Карого, М.Старицького, М.Кропивницького. Можна говорити й про деяку схожість у сюжеті, художніх засобах, трактуванні образу Богдана Хмельницького в драмі “Милість Божа…” невідомого автора та “Богдан Хмельницький” М.Старицького. Окремо можна сказати ще кілька слів про вертеп. Він пережив шкільну драму майже на півтораста років. Майстри цієї справи носили вертепну скриньку по селах і містах ще на початку ХХ ст. Народ любив вертеп за правдивість зображення життя, за гумор. Саме під впливом української вертепної драми утворюються російський вертеп і білоруська бетлейка.
Інтермедія разом із вертепною драмою готували появу професійної драматургії, зокрема комедії.