Тема: Б.Харчук. “Планетник”. Морально-етичні, естетичні проблеми у творі. Роздуми про сутність людського життя. Категорія краси у творі.
Мета: продовжити аналіз змісту повісті; розкрити сутність піднятих автором морально-етичних проблем; вчити бачити і розуміти красу у природі, людині і самому собі; розвивати уміння “повільного читання”.
Цілі.
Учні знатимуть:
зміст повісті; суть піднятих у ній морально-етичних проблем.
Учні вмітимуть:
проаналізувати морально-етичні проблеми твору; висловити своє судження про них.
Тип уроку. Урок закріплення знань, умінь, навичок.
Обладнання: портрет Б.Харчука, дидактичні мультимедійні матеріали; виставка творів письменника; учнівські (дібрані учнями) ілюстрації до твору (дібраний музичний супровід звучатиме під час аналізу відповідного епізоду).
Методи, прийоми, форми роботи: обмін напутніми словами, незакінчене речення, повільне читання, бесіда, очікування.
Оформлення дошки: портрет письменника; ім’я уроку: “Уроки діда Капуша”; епіграф: “Ми будемо шукати корінь…”.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
- Забезпечення емоційної готовності до уроку (Обмін напутніми словами).
- Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань (Аналіз імені та епіграфа уроку. З’ясування змісту фразеологізмів зі словом “корінь”. Див. Додаток 1).
ІІ. Цілевизначення та планування.
- Представлення концепту уроку.
- Визначення власних цілей уроку, узгодження загального переліку (до нього включаються запитання, поставлені учнями на минулому уроці).
- Узгодження плану роботи.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Заслуховування повідомлень на основі інформації, вміщеної на сайті
uk.wikipedia.org/wiki/Борис_Харчук
2. Словникова робота.
3. “Повільне прочитання” учителем уривку повісті (до слів “”Щойно це сказав…”) (Подані запитання можуть використовуватися повністю чи вибірково як для вироблення умінь “повільного прочитання” тексту, так і самостійної та групової класної і домашньої роботи, створення зв’язного висловлювання з приводу певної проблеми):
– Прокоментуйте рядки тексту “Планетник був малим хлопчиком. Він, як усі ми, прилетів з вирію казки на свій берег”. Чи означає це, що ми всі справді прилітаємо з казки? Де ця казка? А хто вказує на цей “свій” берег?
– Якщо судити з подальших слів повісті, то людина виконує якусь призначену вищими силами місію: “…хто знає, що йому написано на роду? Ми всі мов листя на дереві, – кожен листочок інший” (Ці вислови радимо учням записати у словник афоризмів). Чи згодні ви з цим твердженням?
– Чи має якесь значення, що ми не знаємо написаного не на віку, а “на роду”?
– Прочитайте уривок від слів “Мати порпалася на городі…” до слів “Цілу зиму сидів…”. Який образ із вивчених вами творів нагадує матір Планетника? (Сашка із “Зачарованої Десни”, Михайлика з повісті “Гуси-лебеді летять”). Про що свідчить така схожість?
– Як ви розумієте зміст слів “…впускала сонце собі в коси, в голову і в саму душу”?
– Чи справді хлопчик розумів мову тварин?
– Що було найбільшою мрією малого? Як це його характеризує?
– Як гадаєте, чому саме у вінку уявлялася хлопчикові весна?
– Описані події відбувалися “…у… сиві часи”. Чому саме так характеризує їх автор? Чому часи “сиві”?
– Яка роль згаданих казкових елементів твору?
– Автор зазначає, що хати в ті далекі часи “ставили без жодного цвяшка – не те, що зараз”. Який смисл вкладено в слова “не те, що зараз”?
– Які квіти росли біля хати? Чи всі з них ви знаєте? Порівняйте квіти на ілюстрації (с. 198 підручника) і їх фото (демонструються фото квітів з мультимедійного посібника).
– Чи відчуваєте ви якусь різницю у висловах “криниця з журавлем” і “журавель-криниця”? Якщо так, то в чому вона полягає?
– Чиїми очима подано змальовану картину: хлопчика? Автора?
– Чому “щось посіяти й посадити” заохочували хлопчика “сніп жита на покуті – дід і тепле просо на печі”?
– Розкажіть, як хлопчик доглядав свою квітку.
– Доберіть синонім до вислову “оченята зоріли“.
– Прочитайте рядки, в яких описано, як розцвітає нарцис. Яким настроєм пройнята ця сцена? Що відчував хлопчик у ті хвилини? Чому ви так думаєте? Чи є підстави для такого твердження у тексті?
– Нарцис доторкнувся до пальців хлопчика і “його пелюстки стали ще більші і ще біліші”. Як ви думаєте: чому?
– Чому хлопчик нікому не розповів про пригоду у саду?
– Що “ще значніше” відкрилося планетникові з тієї весни? Значніше за що?
– Хлопчик-пастух придивляється, як пише автор, до “нового світу”. Чому цей світ для нього новий?
– Планетник не може збагнути мови верби та річки. Чому? Адже мову тварин у дитинстві він розумів?
– Доберіть синоніми до слова “найсолодше” у вислові “Та найсолодше було йому перекинутися горілиць і впиватися синявою”. Наскільки воно є влучним? А як ви розумієте зміст слова “впиватися”?
– Чому для Планетника небо не тільки голубе і ясне, а й “непроглядне”?
– Як характеризують хлопчика слова: “Квітка перестала жити”?
– Перечитайте сцену змагання Планетника з хмарою. Означення “грізний” вжито в прямому чи іронічному значенні?
– Знайдіть в описі елементи казкового. Яка їх роль?
Учитель. У повному варіанті повісті від хвороби Планетника виліковує знахарка. Вона “побачила” і його призначення на Землі:
“Знахарка пильно глянула… Не повірила… Приглянулася і швидко щось зашепотіла:
– Краса… Краса… – видобувала із себе раз за разом це єдине слово, то захоплюючись, то жахаючись.
…Повернулася обличчям до хлопчика…
– Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати… Іди… – сказала”.
Як побачимо далі, її пророцтво повністю підтвердилося. Але повернімося до тексту:
– Чому діти проганяли Планетника, не хотіли з ним гратися?
– Як ви розумієте зміст вислову: “Візок дитинства не котився згори, а під гору: його треба було пхати, як біду, щоб біда не пхала додолу”?
– Наскільки повною, на вашу думку, є характеристика Планетника-юнака автором (бистре око, чуйне вухо, гострий розум, мрійливий, стриманий, лагідний, мовчазливий, чуйний, сторожкий, уважний)? Доповніть, якщо можете, цей перелік.
– Прокоментуйте вислів: “У його душі живуть всесвітні тривоги – великий страх, але ще більша цікавість і безбоязка, невтолима жадоба пізнання”. Як вони можуть уживатися – “великий страх” (страх чого?) і безбоязкість?
– Перечитайте рядки про зустріч Планетника з лісовими квітами (від слів “Вигнавши одного разу худобу…” до слів “”Щойно це сказав…”. Чому “Незчисленні лісові квіти висипали на галявину”? Що відчуває в ці хвилини Планетник?
3. Групова робота: на основі поданих учителем та сформульованих самостійно удома запитань до тексту й автора скласти зв’язне висловлювання про уроки діда Капуша. Вказати зауважені творчі знахідки письменника.
4. Озвучення напрацювань (Подаємо можливі відповіді учнів. Одну відповідь як орієнтовну учитель може вибудувати разом з учнями).
1 група:
Перший урок діда Капуша стосується розуміння людиною свого зв’язку з небом. Багато хто не усвідомлює його, бо спить. Так спав і Планетник. Тепер же він раптом побачив: “Зоряна картина неба мерехтіла і миготіла, змінюючись. Мінялися й самі зорі. Червоні засвічувалися зелено, зелені вишневіли, а то ставали блакитними. А простори неба, його глибини, чорніли і ніби дихали холодом…”.
Капуш навчає Планетника: “Усе на світі зв’язане… в усіх нас гуде крапелька небес…”. Після цієї зустрічі перед Планетником відкриваються нові грані краси. “Народжений для краси, він міг бачити її скільки завгодно й де завгодно”. Красивим змальовує автор його лице: “Білі пасма волосся спадають на плечі й обрамляють його вродливе обличчя, яке не затінене жодною злобливою пристрастю: відкрите, відверте, щире й зігріте соромливістю”. Ця зустріч стала поштовхом до самозаглиблення юнака. Допомагають відчути красу світу і сприймання його Планетником метафоричні вислови: “Зірка розписалася в небі, не долетіла до озера й погасла”, сільські “стріхи поопускались на вікна, так старі баби насувають на очі хустки”, річка несе “сон-хвилю, присипляючи озеро, верби, очерети й береги”.
2 група:
Якщо під час першої зустрічі Капуш вчив Планетника “читати небо”, то вдруге – чути й розуміти землю, читати її зелену книгу. (Пригадуємо, що Б.-І. Антонич одну зі своїх збірок назвав “Зелене Євангеліє”). Ось що говорить старий мудрець: “…ми… як зерно – вийшли із землі. …Краси людини без землі й краси землі без людини нема… Найвища радість людини – орати і сіяти. Кожна людина, де б вона не була, що б не робила, хіба не орач і не сіяч?.. Земля – найпривітніша людська домівка”. Капуш розповідає Планетнику про двоїстість світу, присутність у ньому добра і зла, напучує, що “сила кожного таїться в його душі”.
Прагнучи “позбутися байдужості, глухоти й недбальства”, юнак зі ще більшою увагою починає приглядатися до навколишнього світу. Від споглядання навколишньої краси, усвідомлення взаємозв’язку між усім сущим і минущості, на душі в нього було “сумно і світло”. А світ віддячує йому любов’ю…
В описі другої розмови знову зустрічаємо казкові елементи (згадку про Польовика, Полісуна, Водяника, русалок, описи літа й зими нагадують народні уявлення.
Окрім уже цитованих, зустрічаємо й інші афористичні вислови: “А журавлі уже відлітали у вирій і забирали із собою молоді літа”.
3 група:
Втретє Капуш допомагає Планетнику усвідомити закономірність життя, світоустрою. Він “провадив про розважливість, мовлячи, що світ збудувався і держиться на двох силах – на потузі любові й на потузі терпіння. Ненависть і нетерпіння – не менш потужні, але вони великі сили спротиву… З любові й терпіння народжується людина і хліб. Ненависть, нетерпіння і незгода на таке нездатні”. Усвідомивши це, людина буде готова до захисту.
Юнак не все сприйняв і зрозумів з дідової науки “думати”. У тому числі і слова про готовність до захисту. І перед силами природи, і перед людською заздрістю і злобою, бо “хіба є більше зло, як тупа і сліпа заздрість?”
4 група:
Не зрозумів тому, що не усвідомив досконалості природи і сутності людини як частинки природи. “Ти людина…”, – говорить дід Планетнику. Але “юнак не знав, добре це чи зле, що він людина”. І Капуш навчає: “Людина – дитина неба й землі… Небо й земля – не добрі і не злі. Вони – досконалі… Вони – всемогутні – це краса”. Потрібно сприйняти як закон світобудови його досконалість:
-Природа – наша мати, учителю?
– Так.
– Її треба любити й тоді, коли вона жорстока?
– Матері не вибирають, – промовив учитель. – Її любити – закон і совість…
Потрібно сприйняти як закон світобудови і двоїстість людини, яка “з добра і зла… і зла, і добра”. І завдання людини – “жити і вдосконалюватися – піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності”.
– Шукай пізнання у трьох коренях – у землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і в самому собі, у своїй душі”, – такий заповіт залишає Планетнику Капуш на прощання. А ще напуття як відповідь на прагнення Планетника осідлати хмару: “Спробуй!”
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
Учитель. Як епіграф ми взяли слова з тексту, дещо їх змінивши. Ми шукали корінь… Чи знайшли його? Якщо так, то що це за корінь?
- Відповіді учнів.
- “Незакінчене речення”: “Найважливішим з уроків діда Капуша для мене є …”.
- Озвучення напрацювань.
Домашнє завдання.
Обов’язкове: а) дати назву частині повісті від слів “Він ще не знав…” до кінця твору і скласти її план; б) виписати з тексту запитання, які задає собі планетник, засвоюючи науку думати (Див. Додаток 2); в) оскільки предметом розгляду буде образ Планетника, дібрати можливу назву наступного уроку.
За бажанням: а) проілюструвати один з епізодів твору; б) вивчити улюблений уривок напам’ять; в) виписати афористичні вислови з твору (Див. Додаток 3);
Додаток 1
Фразеологізми зі словом корінь (коріння):
Виривати (викорчовувати) з корінням (коренем) – остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь.
В корені – в самій основі, суті.
Докопуватися до кореня – глибоко, вдумливо аналізуючи, вивчаючи що-небудь, з’ясовувати його суть.
На кореню – на самому початку, на першій стадії розвитку.
Сягати коренями (корінням) – вести, брати свій початок з дуже давніх часів; мати давні витоки, першооснови.
Пускати корені – прижитися, закріплюватися, обживатися де-небудь; ставати постійним, міцно утверджуватися.
Дивитися в корінь – глибоко вникати в суть чого-небудь, звертати увагу на головне, більш істотне.
Рубати під корінь – підривати основу існування кого-, чого-небудь.
Додаток 2
Запитання Планетника
Чому те небо таке високе? Як туди забратися?
Чому я не бачу себе, як я відбиваюся в небі?
Як зв’язаний світ?
Як у дріб’язку вгадати велике? Як у частинці побачити ціле?
Як позбутися байдужості, глухоти й недбальства?
Додаток 3
Ми всі, мов листя на дереві, – кожен листочок інший.
Небо є скрізь.
Красо моя.. Я візьму й поселю тебе у свої груди.
Усе на світі зв’язане… В усіх нас гуде крапелька небес.
Усе має свій час. Вище голови скачуть нерозумні.
Народжений для краси, міг бачити її скільки завгодно й де завгодно.
…Що ми без колоска?… Ми самі як зерно – вийшли із землі…
Краси людини без землі й краси землі без людини нема.
Найвища радість людини – орати і сіяти. Кожна людина, де б вона не була, що б не робила, хіба не орач і не сіяч? Без поту земля не родить і не буває жнив…
Сила кожного таїться в силі його душі.
Земля – зелена книга.
Земля – найпривітніша людська домівка.
Світ збудувався і держиться на двох силах – на потузі любові й на потузі терпіння. Ненависть і нетерпіння – не менш потужні, але вони великі сили спротиву.
Жити і вдосконалюватися – піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності.
З любові й терпіння народжується людина і хліб. Ненависть, нетерпець і незгода на таке не здатні. Грози, віхоли випробовують потуги любові й терпіння. Хто не витримує, той пропав.
Наука – думати…
Хіба є більше зло, як тупа і сліпа заздрість?
Учись перемагати самого себе, поборювати слабкість і бути хоробрим.
Людина – дитина неба й землі, але чи вона завжди те пам’ятає?
Б’є грім, молотить град, а ти плекай свій нарцис, не забувай, чий ти син.
Кожна людина, людський рід – кореня добра і зла.
Людина з добра і зла, вона і зла, і добра.
Природа – наша мати… Матері не вибирають… Її любити – закон і совість. Жодна материнська сльоза не пропадає даром. Коли плаче мати, розверзається небо і стогне земля.
Шукай пізнання у трьох коренях – у землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і в самому собі, у своїй душі.
Робити – це і є жити в злагоді зі всім світом.