Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Л.Пшеничної; поглибити знання про алегорію; розвивати творчу уяву, вміння зв’язно висловлювати свої думки, порівнювати та узагальнювати; сприяти вихованню бережливого ставлення до природи, почуття відповідальності за навколишній світ.
Цілі.
Учні знатимуть: окремі факти з життя Л.Пшеничної; назви літературних казок письменниці; зміст виучуваного твору, його головну думку.
Учні вмітимуть: виразно читати й переказувати окремі епізоди твору; самостійно з’ясовувати сутність алегоричних образів казки; називати риси характеру персонажів, наводячи цитати з твору; висловлювати власне ставлення до прочитаного, уявляти події твору.
Методи, прийоми, форми роботи: слово вчителя, бесіда, порушена послідовність, передбачення, незакінчене речення, вільне письмо, робота в парах, метод ПРЕС, випереджувальні індивідуальні завдання.
Обладнання: виставка творів Л.Пшеничної, ілюстрації із зображенням квітів, висловлювання про природу, учнівські малюнки до казки, тексти твору.
Тип уроку. Урок літератури рідного краю.
Ім’я уроку. «І навіть із росточками трави, будь ласка, будь на «Ви»
Випереджувальні завдання.
1. Записати на окремих аркушах свої передбачення, викликані словом «квіткая», і здати їх вчителеві до прочитання твору.
2. Прочитати казку Л.Пшеничної «Квіткая».
3.Зібрати відомості про квіти (легенди, цікаві факти, лікувальні властивості тощо), висловлювання про природу, намалювати ілюстрації до казки.
Хід уроку
І. Мотивація навчальної діяльності.
Учитель. Сьогоднішнього дня ви чекали з нетерпінням, адже знали, що до нас завітають гості, буде багато цікавих нових вражень. То ж з яким настроєм ви прийшли на урок?
1. З’ясування емоційного стану учнів ( школярі виражають свій настрій за допомогою прикметників: радісний, схвильований, веселий, кольоровий тощо).
Учитель: Чи можна назвати настрій квітковим? Який це настрій?
Учень. У мене сьогодні саме такий настрій, адже я прочитав казку Л.Пшеничної, присвячену квітам. Крім того, на дошці багато ілюстрацій із зображенням квітів, вони створюють саме такий настрій.
Учитель. Перед тим як читати твір, я пропонувала вам записати, які асоціації викликає у вас незвичне слово «квіткая», і отримала такі відповіді:
- казкова країна квітів;
- нова планета;
- новий вид квітів (квітка Кая);
- королева квітів;
- суперниця троянди та ін.
Також я просила вас подумати над тим, про що могло б йтися в творі з такою назвою. Ви пам’ятаєте свої передбачення?
Учениця. Я думала, що в казці буде розповідатися про чарівну квітку, яку викрав злий чаклун, а вся країна шукатиме її.
Учениця. Мені здавалося, що твір буде присвячений казковій квітковій країні та її королеві, яка дбає про своїх підданих і нагороджує тих, хто створює найгарніші квітники.
2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.
Відповідь на запитання: чи збулися ваші передбачення щодо назви твору та його змісту? Чи не були ви розчаровані? (Учні висловлюють враження від прочитаної казки).
ІІ. Цілевизначення і планування.
- Ознайомлення з темою уроку. Аналіз імені уроку, його розуміння учнями.
Учитель. Ви знаєте, до кого прийнято звертатися на «Ви»? Що означає таке звертання?
Учень. Так ми звертаємося до старших людей, до незнайомих або дуже шанованих. Цим ми виражаємо свою повагу до людей.
Учитель. Прочитайте ім’я нашого уроку. Як ви його розумієте? Чому навіть із росточками трави потрібно бути на «Ви»?
Учениця. Я думаю, що цими словами виражається думка про шанобливе і бережливе ставлення до всього живого, до найменшої рослинки.
2. Вибір із запропонованих загальних цілей уроку особистісно значущих, запис їх у зошити та озвучення учнями.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Перевірка прочитання твору та знання його змісту.
Учитель. Сподіваюсь, ви уважно прочитали казку? Перевіримо це за допомогою вправи «Порушена послідовність» (парам учнів роздаються записані на окремих аркушах паперу події твору. Потрібно розкласти їх у порядку, як вони представлені в творі).
Учитель. Я переконалася, що ви уважно читали твір. А чи такими ж уважними ви були до незнайомих слів, які зустрілися вам у казці?
Учениця. Я не зрозуміла значення назв таких квітів: космея, аконіт, дицентра.
Учениця. А мені незрозумілими видалися слова «фітотерапія», «мережаний».
Учитель. А до яких джерел ви зверталися по допомогу? Запитували батьків чи вчителя, відкривали тлумачний словник, брали до рук довідкову літературу? На майбутнє раджу вам не залишати без уваги жодного незрозумілого слова.
2. Бесіда за змістом казки.
- про що ця казка?
- якою була дівчинка Оксанка? Доведіть, спираючись на текст;
- чому Квіткая захотіла допомогти хворій дівчинці?
- чи багатьох жителів квіткової країни впізнала Оксанка? Про що це свідчить?
- як поставилися квіти до своєї гості? Чому?
Учитель. Що у казці вам сподобалося найбільше?
Учні. Опис квіткового балу, який влаштувала Квіткая на честь Оксанки.
Учитель. Чи доводилося вам бувати на балу? А хотілося б? Це цілком можливо, досить тільки задіяти свою фантазію.
3. Деталізація (уявити себе на квітковому балу, зафіксувати свої відчуття: що побачили, почули, відчули. Вільне письмо). Музичний супровід – вальс Штрауса або «Вальс квітів» П.Чайковського.
Учень. Я уявив себе у палаці, де навколо мене чудові квіти, всі вони мають неповторний аромат; лунає весела музика, всі танцюють.
Учениця. А я бачу себе посеред залу в кришталевих туфельках, гарній сукні. Мене запрошує на вальс сам принц, бо я – найгарніша дівчинка на балу.
4. Повторення вивченого про алегорію. Розкриття алегоричних образів казки.
Учитель. Багато квітів у царстві Квіткаї, всі вони різні, по-різному поводяться. Чи всі вони вам сподобалися? Чим саме?
Учень. Мені сподобався Пеон, бо він всіх лікував від хвороб, був добрим.
Учень. Мені не сподобався нарцис, бо він надто самозакоханий, нечемний, довго змусив чекати на себе, коли його прийшли запрошувати на бал.
Учениця. А мені не сподобалася Віола, бо вона своїх рідних дочок краще одягала і більше про них дбала, ніж про нерідних.
Учитель. Своєю поведінкою квіти багато в чому нагадують людей. Як на зивається художній засіб, за допомогою якого автор в образах тварин, рослин змальовує людей із властивими їм рисами характеру? З якою квіткою ви себе асоціюєте, чому?
5. Визначення основної думки твору.
Учитель. Що хотіла сказати письменниця своїм твором? Яка основна думка казки?
Учень. Я думаю, письменниця хотіла нагадати нам про шанобливе ставлення до природи, бо саме вона дає нам все необхідне для життя.
Учениця. Я вважаю, що Л.Пшенична закликає нас берегти природу, розуміти її. Про це говорить й ім’я уроку, адже в єднанні з природою людина сама стає щасливою. (Коментування висловів про природу).
6. Обговорення проблемного питання про ставлення до дарунків природи. Метод ПРЕС.
Учитель. То після сьогоднішнього уроку ви перестанете зривати квіти і прикрашати ними свої оселі, не даруватимете друзям і рідним букети квітів, бо цим ви завдаватимете шкоди природі?
Учениця. Я вважаю, що коли хтось зірве кілька квіточок, він не завдасть великої шкоди природі, тому що квіти ж призначені для того, щоб дарувати людям радість, милувати око своєю красою. Наприклад, прикрасивши кімнату квітами, я зроблю приємність своїм батькам і собі, буду вдихати чудовий аромат і дякувати природі за таку красу. Отже, зірвавши квітку, я не завдам великої шкоди.
Учениця. А я думаю інакше. Я вважаю, що не треба нищити природу, зриваючи квіти. Для чого ж тоді придумали освіжувачі повітря з квітковим запахом? Прикрасивши свою кімнату квітами, тільки ти і твоя сім’я матиме змогу ними милуватися, а коли квіточка ростиме в квітнику, її побачить більше людей. Отже, якщо ви по-справжньому любите природу, ви не будете завдавати їй шкоди.
Учитель. Щедро беручи дарунки природи, слід так само щедро віддавати. Зірвавши квітку, посади або посій натомість іншу. Тоді зможеш бути певним, що по-справжньому піклуєшся про природу.
7. Розповідь учителя про Л.А.Пшеничну, її творчість.
Учитель. Як ви уявляєте автора цього твору? Що ви можете сказати про нього: він реаліст чи мрійник?
Учень. Мабуть, автор казки – людина небайдужа, бо так розуміти рослин може тільки той, хто їх любить.
Учениця. Для Л.Пшеничної природа – жива істота, тому письменниця нас закликає ставитися до неї з повагою і розумінням.
IV. Рефлексія. Оцінювання.
– Проведення анкетування «Моя оцінка уроку».
– Якби ти був художником, що мав ілюструвати наш урок, які кольори переважали б у цій картині і чому саме такі?
– Закінчити речення: «Сьогоднішній урок спонукав мене замислитись над …».
– кого зі своїх однокласників ти хотів би відзначити на уроці, за що?
– чи вдалося нам досягти визначених цілей?
Домашнє завдання.
Обов’язкове загальне: прочитати будь-який твір Л.Пшеничної.
Обов’язкове на вибір:
- написати творчу роботу «Лист автору від читача».
- скласти і записати по три запитання до майбутньої зустрічі з Л.Пшеничною.
За бажанням (на вибір): 1) дібрати фактичний матеріал і підготувати зв’язну розповідь про життя і творчість Л.Пшеничної; 2) проілюструвати одну з поезій Л.Пшеничної.
Шабада Тетяна Іванівна,
вчитель Варковицької гімназії
Дубенського району
Читати текст оповідання:
Любов Пшенична
Квіткая
Вчора Оксана поралася в квітнику зі своєю бабунею: згрібала вторішнє листя, розпушувала землю, сипала насіння якихось незнайомих їй квітів.
Деякі пагінчики тільки витикалися із землі, тому дівчинка боялася, аби не зламати крихітних бадилинок. Проте ненароком оступилася і зламала гостру плескату рослинку.
– Дивись, аби Квіткаю не розсердити. Будь обережніша!
– Яку Квіткаю?
– Фею. Але нема часу розказувати. Хай краще руки попрацюють, аніж язик…
Оксанка так старалася, аж кофтинку розстебнула, хоча бабуня й застерігала, що весняному вітерцеві не можна вірити.
А сьогодні здушило горло, з’явився кашель. Довелося зав’язати на шию компрес і лягти в ліжко.
“Весняний день – рік годує”, – так бабуся каже. Вона знову порається біля грядок. А сонце сиплеться пучками у шибки, блискітками розтрушується по хаті.
Раптом тихенько скрипнули двері. На порозі з’явилася напівпрозора жінка в голубому мереживному платті з розсипаними по ньому дрібненькими квітами. Волосся акуратно підібране і приколоте зажимами у вигляді незабудок. В руці – витончена золотиста гілочка.
– Я – Квіткая. Ходи зі мною…
“Мені не можна, я хвора”, – хотіла заперечити дівчинка, але ж не так часто доводиться бачити фею! Вірніше, Оксанка взагалі її ніколи не бачила і не зустрічала, то як могла відмовитися? Швиденько встала і пішла за дивною жінкою.
– Зустрічайте нашу гостю! – гукнула Квіткая до квітів.
І тут дівчинка побачила невеличкий будиночок, біля якого метушилися двоє солдатиків із довгими зеленими списами. Один із них розгублено крутив у руках зламаний вершок. Побачивши Оксану, він аж підскочив:
– Це ти винувата! Бач, зламала…
Дівчинці стало дуже соромно і незручно. Вона розв’язала з косички одного бантика і підійшла до вартового:
– Дай спробую полагодити. Я ж ненароком…
Перев’язаний спис із бантиком збоку став ще кращим, аніж був, отож вартові охоче пропустили їх у дім.
– Тут живе Нарцис, – пояснила фея.
Уже в коридорі дівчинка зрозуміла, що цей чоловік має надто витончений смак. Тони стін, оригінальні квіткові букети з незмінними нарцисами і суцільні дзеркала свідчили про це.
Вибігла Маргаритка у білому чепчику і зеленому фартушку, поклонилася окремо Квіткаї та дівчинці й побігла доповідати господареві.
Нарциса довго не було. Врешті вийшов – молодий і самозакоханий юнак у світло-зеленому костюмі з білим шестипелюстковим комірцем і червоною пов’язкою, що стягувала його золотисті кучері.
– Ах! Який жаль, який жаль! Доводиться розмовляти з Вами у
такому невизначеного кольору костюмі. Ці землерийки-швеї зовсім
зіпсували мій убір… – очі в юнака були надто печальними.
– Чудесний костюм, Нарцисе! Він підкреслює Вашу юність та елегантність… А ми прийшли запросити Вас на свято в моєму замку, – поспішила на виручку Фея.
– Ах, що Ви кажете? Вам сподобався мій убір? Тоді я неодмінно одягну його.
– Не забудь: сьогодні надвечір… Надворі Оксанка запитала:
– Чому Нарцис такий сумний?
– О, це довга історія! Колись у нього закохалася водяна русалка.
Але він її не любив. Русалка прокляла: хай не відповість йому
взаємністю той, кого він покохає… Так і сталося. Нарцис побачив своє
відображення в калюжі і закохався. Тепер – безнадійно. Але щодня
видивляється в люстерко, не може намилуватися собою…
Квіткая покликала до себе червонощоких Хлопчиків-Тюльпанчиків, що їздили верхи на стеблинах поміж будинками, попросила їх:
– Попередьте пана Майора, що ми зараз до нього зайдемо…
Хлопчики поїхали, мелодійно видзвонюючи голівками, а Квіткая провела Оксанку до суворого і високого будиночка, оповитого червоною стрічкою. На ґанку вже виструнчився пан Майор – підтягнутий і рум’яний,
– Добридень, пане Майоре!
– Маю за честь кланятися перед такими поважними гостями, – ледь вклонився господар.
– А ми з приємною вістю: запрошуємо Вас у Замок на свято на честь приходу оцієї дівчини,
– О, радий буду прибути! Неодмінно буду!..
І поки гості виходили з двору, Майор стояв біля дверей струнко.
В домі навпроти у сусідки Космеї висіло багато давніх світлин та афіш, старовинних підсвічників і мало не на всіх стільцях – розкиданих, легких, як пух, кольорових спідниць. Космея довго і засоромлено вибачалася, що не має’де посадити гостей, бо вона конче має вибрати найкращий убір на прем’єру.
– Чи не змогли б Ви, шановна Космеє, затанцювати сьогодні що-небудь зі своїх неповторних танців перед шановною публікою на святі в моєму Замку?
– Сьогодні? О, це буде чудесний танець, я Вам обіцяю! Ще ніколи не танцювала з таким задоволенням, – пообіцяла вона.
В сусідній будинок Оксанка заходила з острахом, тому що Квіткая попередила:
– Тобі обов’язково запропонують напитися з дороги, але не пий…
– Чому?
– Там легка отрута. Аконіти дуже насторожені і недовірливі,
намагаються позбутися свідків, що потрапили без попередження у їхні
помешкання. Але це – чудові і сміливі воїни. Вони знають секрет
отрути і для ворогів – у ній намочують стріли…
Переступивши поріг, дівчинка побачила багато лицарів у сталевих, з фіолетовим відливом, шоломах, насунутих майже на очі. Горіли свічки, ворушилися тіні.
Не встигли привітатися, як справді два суворих вої запропонували кухлі з темною рідиною.
– О ні-ні, спасибі, ми лише на хвильку до Вас, запросити на свято, –
відмовилася Квіткая.
1 лиця у воїнів посвітлішали. Вони дуже чемно посадили гостей і детально розпитували, яке свято буде і коли, чи будуть танці і чи Оксанка бачила колись що-небудь подібне?
На прощання Аконіти пообіцяли захищати квітника від усіляких ворогів.
У скромненькому й чистому садочку на лаві сиділи засоромлена Гвоздика і високий веселий Чорнобривець, який переконував сусідку, що вони обоє надто схожі, від чого та ще більше червоніла.
Дізнавшись про свято, обоє закивали головами:
– Аякже, неодмінно прийдемо.
– А тепер ходімо до бідної Дицентри, – запропонувала фея і
повернула у непримітний будиночок за кущами заячого холодку.
їх зустріла дивної краси заплакана красуня. На шиї у неї красувалося намисто із багатьох сердець, але кожне з них – розколоте надвоє.
– Вона закохана в Майора, але він про це не знає, – шепнула Оксані
Квіткая.
Дізнавшись про квітковий карнавал, Дицентра зраділа, а потім гірко заплакала.
– Ні-ні, не переконуйте, я не зможу бачити, як пан Майор
танцюватиме з іншими. У мене не залишилось жодного цілого серця –
усіх їх розколов жаль. їй-право, не зможу бути там…
– Я подарую тобі намисто нових сердець, – сказала Квіткая.
– Добре, я подумаю… Так, я обов’язково прийду, – пообіцяла
дівчина.
– Невже не можна зробити так, щоб пан Майор помітив Дицентру? – запитала пізніше Оксанка.
– Можна, але квіти занадто самолюбиві. Їм ніколи влаштовувати справи своїх сусідів – кожен зайнятий своїми власними.
“Як це погано, – подумала Оксанка. – Треба буде спробувати подружити їх”.
– Тітонько Віоло, Ви вдома? – гукнула Квіткая під її вікном.
– Вдома! – запобігливо вигукнула та і заметушилася.
– Вона завжди чекає сватів, але виставлятиме тільки рідних дочок, а нерідних заштовхає куди-небудь у закуток, ось побачиш…
Огрядна Віола у фіолетовому фартусі запрошувала в дім. Біля неї ліворуч і праворуч стояли напарфумлені і прибрані її доньки, а ззаду в простеньких вилинялих сукнях стояли іще дві – нерідні. Побачивши, що женихів немає, Віола скривилася і прикрикнула на пасербиць:
– Ну, чого роти пороззявляли? Роботи у вас нема, чи що?.. Але Квіткая зупинила її:
– Я всіх Ваших доньок і Вас запрошую на святковий карнавал.
– Ой, не переживу! Там же буде таке поважне товариство, а в нас іще й сукні не підготовлені, – заметушилася вона знову, а Квіткая потягнула за руку Оксанку в сусідній, передостанній будиночок з якимось написом на латинській мові.
– Peon, – прочитала дівчинка.
– Ні! Тут написано “Пеон”. Це наш відомий лікар Пеон. Саме він і допоможе тобі позбутися ангіни…
їх зустрів блідий дідусь у чистенькому халаті, що саме записував щось у товстий журнал.
– Добридень, шановний лікарю! – привіталася Квіткая.
– Чим можу бути корисним? – зняв окуляри Пеон.
– Захворіла наша гостя. Горло болить.
– Який жах! Добре, що Ви звернулися саме до мене. Ану скажи: “А-а-а!”, – розвернувся він до Оксанки. – Ого! Ось я негайно випишу краплі, а ще… Дзвонику, де ти там?..
Прибіг чемний хлопчик, вклонився всім, від чого розсипався ніжний передзвін.
– Негайно збігай до сусідки Нагідки і попроси навару, який має цілющу силу. Одразу допоможе! Ось побачите.
– Зачекай, Дзвонику! Скажи, нехай Нагідка теж приходить увечері на карнавал. Та й Ви, лікарю, обов’язково!
– Ой, ну що Ви! Я вже старий, – засоромився і так почервонів Пеон, що впізнати його було годі. Вже коли трохи заспокоївся, промовив до Квіткаї: — А що, коли ми новинку застосуємо? Розумієш, – звернувся він до Оксанки, – зараз багато вчених застосовують фітотерапію, тобто лікують запахами квітів…
– Не може бути, ~ здивувалася та.
– А ось і може… – і став діставати якісь флакончики і пропонувати Оксані понюхати. Вкінці ще й повів її в оранжерею, де в різній послідовності росли знайомі й незнайомі їй квіти. Наприклад, ромашку лікарську і м’яту вона впізнала зразу.
Поки ходили поміж рослин, горло і справді перестало боліти. А ще коли сполоснула його Нагідчиним наваром…
– Ось і добре, що ти здорова, – посміхнулася Квіткая, – і рум’янці на щоках з’явилися. Я б хотіла, щоб Ви, професоре, сьогодні про це розповіли всім, а то сенсацій у нашому квітнику майже не буває.
– Я спробую, – знову засоромився Пеон.
– А ми підемо одягатися, – заспішила фея. Незабаром прийшли у просторе приміщення з великими голубими вікнами. Квіткая одну за одною стала приміряти на Оксанку сукні. Найбільше сподобалася їй білосніжна з легкими рожевими оборками. Фея пришпилила у коси іще й яблуневий цвіт – вийшло дуже оригінально.
Десь поруч, у великій святковій залі, задзвеніло безліч дзвоників, і фея взяла Оксанку за руку, вивела туди.
Світло засліпило очі, а всі ахнули, побачивши перед собою маленьку фею.
Півончики вдарили бутонами по металофонах. Кручений Панич загудів у грамофон. Тюльпан вдарив чорними тичинками у дзвін…
Вибігла Космея, – легка і ніжна, – закружляла у якомусь неможливому й захоплюючому танці.
Здійнявши руки, заспівала оксамитовим голосом Троянда.
А тоді затанцювали всі. Гвоздику вивів задерикуватий Чорнобривець, Віолиних пасербиць запросили доблесні Аконіти , Пеон тупцював довкола низенької Нагідки. Нарцис дивився у маленьке дзеркальце і поправляв комірця. Один тільки Майор почувався розгублено.
Оксанка підійшла до нього:
– Пане Майоре, чи не хотіли б Ви запросити на танець одну чудову дівчину? До речі, їй Ви принесете тільки радість таким вчинком…
– Кого Ви маєте на увазі?
– Дицентру, – показала в куток зали.
Майор попрямував туди. За хвилину вони щасливо кружляли в танці, і всі серця Дицентри, напевно, розривалися од радості…
Потім Пеон вийшов на середину залу, прокашлявся. Вийняв 28 листків своєї дисертації і почав читати…
…В цей час рипнули двері, в кімнату зайшла бабуся.
Оксана здивовано розплющила очі.
– Ну, як твоє горло? – нахилилася над внучкою.
– Не болить. Нітрішечки не болить! – посміхнулася внучка. І це була щира правда.