Читати означає виявляти смисли.
Роланд Барт
Найголовніше – навчити людину мислити.
Бертольд Брехт
Усіх творчих небайдужих учителів словесників об’єднує певне коло питань: як зробити свої уроки ефективними, успішними і сучасними; як переконати школярів у необхідності і важливості уроків літератури; як мотивувати учнів у прочитанні художніх творів…
У сучасному світі здійснюється багато всього, щоб привернути увагу людини до читання. Соціальна реклама, арт-об’єкти, пам’ятники і скульптури, присвячені книзі, буккросінг, дні дарування книжок, пристрої для читання зі спецефектами, так звані «живі книжки», що реагують на емоції читачів, різноманітні дослідження і акції, знахідки і навіть хитрощі, на які йдуть окремі видавництва, безперечно, не залишаються без уваги.
Замислимося, чому сучасна людина, що є представником так званої «цифрової епохи», все ж таки не відмовляється від читання, а у всілякий спосіб його популяризує. А й справді… Чому сьогодні, коли для нас як прагматиків найголовнішим ресурсом став час, якого катастрофічно бракує, коли щодня на нас з величезною швидкістю обрушується великий потік різноманітного контенту, ми продовжуємо сприймати читання як вагомий аспект розвитку особистості?
Згідно з останніми дослідженнями, читання допомагає краще розуміти інших, воно здатне навіть лікувати (так, учені із Ліверпуля науково обґрунтували, що читання книжок здатне виліковувати, навіть існує такий метод лікування, як бібліотерапія), читання також допомагає подолати стрес (британські вчені, зокрема нейрофізіолог Девід Льюїс, провели низку досліджень та доказово довели, що найкращим засобом подолання стресу є читання книжки: було встановлено, що читання протягом хоча б 6 хвилин розслаблює м’язи і нормалізує пульс людини).
Але, вочевидь, читання не зникає з кола наших інтересів тому, що воно формує читача-інтерпретатора, людину з розвинутим критичним мисленням. У цьому і полягає стратегічно важливе завдання вивчення літератури у школі.
Якщо ми дамо приблизну характеристику такому учню-інтерпретатору, то зазначимо, що він, зазвичай:
– нічого не приймає на віру, все піддає сумнівам і аналізує;
– вміє не погоджуватися і відстоювати свою позицію;
– зіставляє різні факти і явища;
– у нього розвинуто критичне мислення і уява.
Сьогодні, як ніколи, актуальними є слова про те, що люди, які читають, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телебачення. На жаль, у сучасному світі ми стаємо свідками, як медіа можуть відігравати не тільки конструктивну, але й деструктивну роль, використовуючи засоби чорної риторики, тотальної маніпуляції свідомості. Тому роль вдумливого критичного читання важко переоцінити. І сучасне суспільство надає школі замовлення на формування вільної особистості з розвинутим критичним мисленням, здатної протидіяти масової маніпуляції і психозу.
Водночас слід констатувати, що у сучасному стрімкому інформаційно насиченому світі значно змінилися функції читання. За браком часу сьогодні все менше читають заради задоволення, отримання насолоди. А отже естетична функція читання поступово втрачається. Натомість читання все більше набуває прагматичного характеру: читаю тому що цього від мене вимагають; читаю не тому, що мені це подобається, а тому що це потрібно (підготуватися до уроку, отримати пристойну оцінку, бути компетентним у певному питанні тощо). Сьогодні за браком часу все більше ваги набуває швидке, почасти поверхневе, читання. Натомість повільне, вдумливе читання та перечитування, на жаль, поступово відходять у минуле. Якщо ж говорити про жанрові уподобання, то перевага сьогодні надається малим жанрам. А в самих текстах сучасний читач все менше звертає уваги на різноманітні описи, його більше цікавить динаміка тих подій та фактів, що представлена у книзі.
Отже, читання сьогодні стає все більш аналітичним та критичним. Якщо раніше ми говорили про формулу: ЧИТАЮ = НАСОЛОДЖУЮСЯ
то тепер прагматичний аспект читання стає пріоритетним, відповідно змінюється і формула читання:
ЧИТАЮ = критично сприймаю світ – розмірковую – піддаю сумнівам – перевіряю – зіставляю – аналізую даю оцінку = ПІЗНАЮ
(пізнаю себе і світ)
Слід наголосити, що такий аспект читання зовсім не протирічить його природі, яка є поліфонічною, багатозначною, і школярам доцільно показати художній твір як «незавершену завершеність», яку наповнює смислом, а значить інтерпретує, сам читач.
Як наголошує сучасна російська письменниця і педагог, автор популярної сьогодні повісті «Коли відпочивають янголи», Марина Аромштам, «метою читання має бути особистісне сприйняття літературного тексту, що виявляється в здатності висловитися про прочитане, «… але не в форматі «письменник – геній/ворог народу/ наше все – відобразив прагнення народу/вузько-суб’єктивний погляд», а в стилістиці «мені це підходить/не підходить», «мене це хвилює/не хвилює», «мені від цього боляче/мені байдуже». Здається спрощення. Але воно потребує чесності і навіть самовідданості.
А наступний крок – уміння пояснити, чому тобі від цього боляче чи цьому тебе це так сильно хвилює. Не те, що хотів сказати письменник (письменник не завжди сам це розуміє, а іноді його бажання сказати щось протирічить тому, що він дійсно сказав), а що я, конкретний читач, зумів винести із висловленого» [1].
Навчити школяра виокремлювати смисли із прочитаного, формувати власні судження, давати аргументовану оцінку не тільки художньому твору, але й усьому, що його оточує, здатне читання художніх творів. І вчителю важливо і необхідно показати це учню. Ще у 1947 році Г.О. Гуковський, відомий літературознавець і педагог, наголошував: «… сенс літератури, і, безумовно, її вивчення, полягає не просто у накопиченні сирих матеріалів пізнання, а у пізнанні як розумінні, витлумаченні світу – для того, щоб покращити світ і себе у ньому» [2] .
Прослідкуємо, які уміння, що необхідні сучасній особистості, формуються на уроках літератури:
– знайти потрібну інформацію;
– виокремити смисли із прочитаного;
– зіставити цю інформацію з вже отриманими знаннями;
– порівняти прочитане з власними уявленнями про оточуючу дійсність;
– зробити висновки щодо отриманих нових відомостей;
– дати власну оцінку, вміти аргументувати свою позицію конкретними прикладами;
– вести діалог і полілог про прочитане з різними його суб’єктами (автором, твором, перекладачем, літературним персонажем, іншими читачами);
– вибудовувати власні судження.
Як бачимо, оволодіння цими уміннями потрібно у будь-якій діяльності сучасної людини, воно закладене і у завданнях ЗНО, і міжнародних екзаменів, наприклад, IELTS, TOEFL.
Тому сьогодні важливо запропонувати учню такий алгоритм дій на уроці, який би наочно презентував читання як спосіб соціалізації особистості у суспільстві.
Отже, мова йде про читання, яке формує самостійність думки, уміння інтерпретувати (перекладати на мову власних понять і вражень).
Звичайно, що під час аналізу літературного твору у класі учитель на основі літературознавчого витлумачення твору, вікових та індивідуальних потреб та інтересів школярів, рекомендацій програми обирає певну концепцію розгляду літературного тексту. Враховуючи індивідуальний характер читацького сприйняття, важливо при цьому уникати категоричності та догматичності. На жаль, іноді доводитися спостерігати за ситуацією, описаною у підручнику Є.Пасічника: ”Учні, аналізуючи художній твір, йдуть не стільки від вдумливого читання, скільки від зовні привнесеного і наперед сформульованого положення, готового висновку, під який підгониться прочитане. Замість того, щоб вникнути в авторський текст, (…) учні витрачають свої зусилля лише на те, щоб до сформульованих учителем готових положень дібрати певний матеріал, найчастіше цитати з твору [7, 222].
Отже, толерантне ставлення до індивідуальних особливостей читацької рецепції школярів, не нав’язування загальноприйнятої точки зору на прочитане є однією із умов успішності сприйняття художнього твору.
З нашої точки зору, доречно звернути увагу на аспекти взаємодії читача з текстом, запропоновані російським дослідником І.Єсауловим:
– об’єктно-об’єктний (коли найвищим авторитетом для читача є сфера “чужого” (авторського), тобто власна особистісна позиція читача підпорядковується волі автора);
– суб’єктно-об’єктний (найвищим авторитетом для читача є його власна позиція, авторська думка при цьому часто ігнорується);
– суб’єктно-суб’єктний (тут можливий “діалог згоди” (за М.Бахтіним), коли відбувається справжня духовна зустріч автора й читача [4, 16-17].
Отже, саме суб’єктно-суб’єктний аспект взаємодії читача з текстом і є його домінантою, навколо чого й будуть створені читацькі інтерпретації.
Підкреслюючи індивідуальний, суб’єктивний характер інтерпретації літературного твору учнями, звернемо увагу на збереження об’єктивного незмінного ядра, що притаманне будь-якому високохудожньому тексту.
Отже, концепція множинності інтерпретації ні в якому разі не тотожна концепції довільності та вседозволеності тлумачення твору. Тому різноманіття та неоднозначність інтерпретацій, які виникають у ході обговорення твору у класі, мають корегуватися під час детальної роботи з текстом, що буде сприяти можливому переосмисленню в учнів їхньої оцінки прочитаного (появі реінтерпретації та постінтерпретації).
Вітчизняна дослідниця В.Боднар доводить діалогічний характер взаємин між текстом, його автором і читачем. З огляду вивчення теоретичних основ читацької діяльності, безперечно, заслуговує на увагу й подальше осмислення запропонована дослідницею думка про взаємопов’язану систему понять, а саме: “текст – підтекст – контекст – художній твір – художній світ – поетика – читання (сприйняття) – оцінка – інтерпретація – невичерпність та неоднозначність інтерпретації – переосмислення (реінтерпретації)” [2, 124].
Таким чином, невичерпність та неоднозначність інтерпретацій учнів під час аналізу художнього твору в класі веде до корекції читацьких позицій школярів на той чи інший літературний текст, може впливати на переосмислення (реінтерпретація) художнього твору.
Серед етапів інтерпретаційної діяльності учнів на уроках літератури виокремимо такі:
– хаотичні, несвідомі пошуки сенсу прочитаного (етап «входження» читача у текст);
– висловлювання початкових оцінок, народження власних гіпотез щодо прочитаного;
– поглиблення початкового сприйняття прочитаного, можлива корекція власних суджень (реінтерпретація і постінтерпретація).
Сьогодні завдання вчителя літератури – дати учню певний алгоритм знайдення необхідної інформації із незнайомого тексту і показати можливості використання цієї інформації в інших сферах життєдіяльності.
Виявленню індивідуального читацького досвіду учнів має бути підпорядкована і сучасна методика роботи з текстом.
Важливо показати школярам сигнали, які посилає твір читачу, навчити розкодовувати ті внутрішні «крючки», якими «чіпляє» текст того, хто його сприймає. Так, наприклад, первісна інтерпретація твору починається вже з осмислення його назви, розмірковувань навколо передмови чи звернення до читачів, якщо вони є у тексті, розгляду обкладинки книжки, її ілюстрацій.
Побачити ці «крючки» допоможе низка завдань. Серед них хочеться звернути увагу на ті, які ще в 1914 році запропонував видатний український учений, державний та релігійний діяч, педагог Іван Огієнко, відомий також як митрополит Іларіон, автор першого повного перекладу канонічної Біблії українською мовою. У посібнику «Тетрадь для литературного разбора и записывания прочитанных книг» [6] І. Огієнко на кожний прочитаний твір пропонував читачу дати відповіді на запитання, серед яких зацікавлення у сучасного вчителя можуть викликати такі:
– хто із дійових осіб більше ніж інші мені сподобався і чому;
– якому вчинку героя я хотів би наслідувати;
– хто із письменників і в яких творах вже піднімав цю ж проблему;
– у творі більш за все мені сподобались (за красою слова чи за оригінальнісю думки) такі місця;
– більше за інших мені сподобались описи (чи оповідь, характеристика);
– які слова та вирази мені сподобались.
Як бачимо, всі ці запитання спрямовані на виявлення особистісних вражень від прочитаного, надають можливість побудувати індивідуальну траекторію сприйняття твору читачем.
Цікавими завданнями, здатними звернути увагу на «коди» твору, які потрібно розшифрувати, можуть бути також такі:
– скласти правила життя (кредо) персонажа;
– розробити сторінку персонажа у соціальній мережі (продумати статус персонажа, які його улюблені цитати можуть бути, які для нього характерні вчинки, дібрати можливий ілюстративний матеріал, що розкриває даного персонажа);
– намалювати чи словесно описати, що ви відчули і побачили, читаючи цей твір;
– виписати цитати із художнього твору, які вас збагатили або над якими захотілося замислитися;
– відповісти на запитання: «Я замислився над…»; «Мене схвилювало…»;
– скласти список книжок з їх короткою анотацією, які учень радить прочитати своїм одноліткам;
– підвести підсумки читання: мені було цікаво дізнатися про…;
– вести альбом-щоденник, що містить цитати з прочитаних книжок, афоризми письменника, власні роздуми.
Отже, сьогодні учитель має взяти на себе функції PR-менеджера, що рекламує читання та книги, оскільки сучасне життя посилає вчителю літератури різні виклики, і він має реагувати на них, бути конкуретноздатним у сучасному інформаційному просторі. Для цього вчителю не треба цуратися тих нових видів діяльності, які здатні шляхом переносу інтересу з одного предмету на інший, враховуючи індивідуальні уподобання школярів, залучити сьогоднішнє інтернет-покоління учнів-візуалів до читання.
Список використаних джерел
1. Аромштам М. Чтение как понимание [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.papmambook.ru/articles/638/
2. Боднар В.Т. Проблеми рецептивної естетики і поетики у творчій спадщини І.Я. Франка: Дис… канд. філ. наук: 10.01.06. – Тернопіль, 1998. – С.124.
3. Гуковский Г.А. Изучение литературного произведения в школе: Методологические очерки о методике. – М.-Л.: Просвещение, 1966. – 266 с.
4. Есаулов И.А. Читатель и целостность литературного произведения // Читатель и современный литературный процесс. – Грозный: Изд-во ЧИГУ, 1989. – С.16-17.
5. Ісаєва О.О. Читання художньої літератури в сучасному світі: реальність чи утопія? // Всесвітня література в школах України. – 2015. – № 9 (411). – С. 2-6.
6. Огиенко И. Тетрадь для записывания прочитанных книг – К., 1916.
7. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.
Ісаєва Олена Олександрівна –
доктор педагогічних наук,
професор, завідувач кафедри методики викладання
російської мови та світової літератури
НПУ ім. М.П. Драгоманова.