ТЛ: символ.
Мета: охарактеризувати світ природи та світ дитячої душі; пояснити роль образного бачення світу в житті людини, розкрити символіку образу лебедів; розвивати вміння визначати художні засоби твору та їхню роль.
Цілі.
Учні знатимуть:
особливості мови твору; зміст поняття символ.
Учні вмітимуть:
пояснювати, як у творі поєднується світ природи і світ людини; розкрити роль зорових і слухових деталей, алегоричний зміст образу лебединої зграї; висловлювати власне ставлення до прочитаного;
відрефлексувати та оцінити роботу у групах.
Тип уроку: урок закріплення знань, умінь, навичок.
Обладнання: ілюстрації учнів до твору.
Методи, прийоми, форми роботи: технологія “зіпсований телефон”, гра “відгадай”, усне малювання, бесіда.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
1. Забезпечення емоційної готовності до уроку (Технологія “зіпсований телефон” – фраза “Це щаслива пора – дитинство”).
2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.
Розповідь письменнику про власне дитинство.
ІІ. Цілевизначення й планування.
1. Оголошення теми уроку.
2. Визначення цілей уроку в парах.
3. Колективне планування діяльності.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Перевірка домашнього завдання, яке учні мали змогу вибрати на свій розсуд.
2. Коментар слів: „Де живуть твої батьки, там живуть і вітри, що пестили тебе. Живуть там і птахи, і сонце, і земля твоя, і твій рід… Стежки, поля і дороги – це твоя мала батьківщина. Більшість людей пам’ятають і носять її у серці повік”.
3. Добір синоніма до словосполучення “мала батьківщина” (“бáтьківщина“).
4. Бесіда.
– А як представлена бáтьківщина Михайлика у творі?
5. Робота зі схемою.
Учні відшуковують цитати, що стосуються названого предмета, знаходять у них зорові, слухові та інші наявні деталі, пояснюють їхню роль. (Роботу можна організувати і в групах або влаштувати своєрідне змагання: хто більше знайде цитат).
6. Гра „Відгадай”.
У дібраних цитатах слово-образ видаляють із речення і пропонують відгадати, про кого або про що йде мова. Наприклад, “Коли біля нашої хвіртки з’являється добра людина, ми чули догідливе чи розважливе “так-так-так” (качка); “_________ своїми ключами відімкне землю” (сонце); “прямо над нашою хатою пролітають ________” (лебеді); “На човнику й веслі від’їхав від нас __________ ” (травень); “Не чуєш, як ___________ пішло нашим городом?” (літо). Відгадані образи записують на дошці.
7. Бесіда:
– Як би ви охарактеризували людину, яка бачить таку красу?
– Як природа вплинула на вчинки хлопчика, його поведінку, роздуми?
– Чи доводилось вам переживати такі почуття, як Михайликові?
8. З’ясування змісту поняття “символ”.
а) слово вчителя:
Символ – це художній образ, який містить вказівку на предмет зображення і, водночас, на предмет, явище, ідею, які безпосередньо не називаються. Про образи-символи ми вели мову на попередніх уроках. Згадаймо, бодай, два: тополя – символ стрункої молодої дівчини, Дніпро – символ України. Є символи народного життя, вони відображені у народній творчості. Скажімо, весна – символ молодості, осінь – старості, ворон – біди та ін. Своїм корінням такі символи сягають давніх часів, первісних вірувань людини.
Може стати символом і художній образ, створений митцем, але для цього він такою повинен апелювати до глибинних (часто підсвідомих) почуттів і уявлень людини. Такими образами стали, скажімо, образ плуга в поезії П.Тичини, собору в однойменному романі О.Гончара.
Багато символів знаходимо у Святому Письмі, до символіки часто звертався Г.Сковорода, Т.Шевченко, існувала навіть окрема течія модернізму – символізм (Олександр Олесь, М.Вороний та ін.);
б) робота з підручником;
в) бесіда:
– Ми сьогодні згадували образи зір, говорили про різноманітних птахів, що зустрічаються на сторінках повісті (перепілку, качку, дятла та ін.), рослинний світ (трава, груша, вишня тощо). А чи є в повісті наскрізний образ, тобто такий, що проходить крізь увесь твір?
– Чи можна образ лебедів вважати символом?
– А до якої групи його можна віднести?
г) виступ учня з повідомленням про символіку образу лебедів в українській культурі:
– Лебедя вважають символом богів. Його білизна часто сприймається як символ чистоти, цнотливості. Водночас у народній міфології цей образ має значення краси, вірного кохання.
За міфами саме в лебедя перетворювалися грецький Зевс, слов’янський Білобог; Аполлон їздив на колісниці, запряженій лебедями; птахом-тотемом був він для бурятів. Світова міфологія знає чимало творів, у яких дівчата перетворюються у лебедів і навпаки. Сестру легендарних засновників Києва звали Либідь.
П.Чубинським зафіксовано приклади, коли у народній пісні лебідь символізує також козака: “Де йшла дівка за яриною, де ярина лелії, за нею іде козаченько, як лебідь леліє”.
Цей топонім зустрічаємо у багатьох регіонах України (с. Лебедівка, урочище Лебедине.
Цікаво, що серед інших значень дослідники називають і щасливе дитинство. Саме у так прочитуються рядки поезії “Лебеді материнства”: Припливайте до колиски лебеді, як мрії, // Опустіться, тихі зорі, синові під вії” (Матеріал подано за: Словник символів культури України / За заг. редакцією В.Коцура, О.Потапенка, М.Дмитренка. – К.: Міленіум, 2002. С. – 134 – 135.).
– Що символізують лебеді у повісті?
– Як ви прокоментуєте такі слова: „Із святково білих хмар, вилітають лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу свою лебедину пісню.
І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі…
А лебеді летять… над моїм дитинством… над моїм життям…”
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
- Словесне малювання (Від імені Михайлика розказати про природу рідного села: “Я і мій світ: ми разом і назавжди”).
- Кольорова рефлексія настрою та самооцінка діяльності у групах (письмово).
Домашнє завдання.
Обов’язкове: об’єднавшись у групи, дібрати цитати і підготуватися до характеристики образів (1 група – діда; 2 група – матері; 3 група – батька; 4 група – бабусі).
За бажанням: а) написати лист-подяку автору; в) скласти шаради, кросворди, ребуси за твором письменника; в) переказати уривок повісті від імені 3-ї особи:
“Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом. Коли ж вони повертались увечері додому, їх стрічали старі й малі. А яка то була радість, коли орач виймав тобі з торби шматок причерствілого хліба і казав, що він од зайця. Це був найкращий хліб мого дитинства! А хіба не святом ставав той день, коли ти сам торкався до чепіг і проводив свою першу борозну? І досі з глибини років озивається голос мого батька, який одного прихмареного ранку поставив мене, малого, радісного і схвильованого, до плуга, а сам став біля коней. Дома він про нашу працю говорив як про щось героїчне: “Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле”.
З щедрівок, які взимку виспівувались під вікнами добрих людей, я знав, що за плугом навіть сам бог ходив, а богоматір носила їсти орачам. Тому й досі, коли я в полі бачу обрис жінки, що несе обід уже не орачеві, а трактористу чи комбайнеру, в моїй душі трепетно сходяться ранкові легенди минулого з сьогоднішнім днем…
А ота книжна погорда до селянина і його кревної праці породила в мені першу відразу до пихи, де б не вищирювала вона свої ікла: чи з житейського щодення, чи з книги, бо в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі. Я мало тоді стрічався з скарбами людського духу, та гріх було б гудити ті часи – вони були по-своєму прекрасні…”