Тези виступу
У сучасній теорії та практиці навчання і виховання можна вирізнити кілька підходів, що визначають основи особистісної орієнтації освіти:
- філософський ( С. Клепко, М.Полані, Б.Гершунський, Д.Белухін, В.Біблер, В.Лутай, , П.Саух, В.Г.Кремень та ін.).;
- психологічний (С.Рубінштейн, І.Бех, К.Роджерс, А.Маслоу, Л.Виготський, Е.Фромм, О.Асмолов, Г.Балл, І.Бех, В.Моляко, В.Рибалка, М.Забродський та ін.)
- педагогічний (О.Дубасенюк, С.У.Бондаренко, О.Савченко, І.Якиманська, Н.Ничкало, В.Сухомлинський, О.Сухомлинська, Г.Сазоненко, І.Зязюн, О.Пєхота, В.Серіков, Ж.Меншикова, В.Хайруліна та ін.)
- соціально-педагогічний (С.Подмазін , А. Реан, Я.Коломинський та ін)
- соціологічний (Д.Майєрс Д.С.Карпенчук, А.Капська, Д.Пащенко., О.Кузьменко та ін.)
Уважне вивчення психолого-педагогічної літератури, практичний досвід роботи у загальноосвітніх та закладі нового типу (Житомирській гуманітарній гімназії №1) дозволяє помітити розбіжність у поглядах на питання організації навчально-виховного процесу, який забезпечував би умови для повної реалізації особистісного потенціалу учня, становлення його суб’єктності та творчого зростання вчителя, здійснення їх індивідуально-особистісних життєвих проектів, визначення життєвих планів і способів самореалізації, формування життєвих принципів і пріоритетів. Працюючи над теоретичним обґрунтуванням та експериментальним дослідженням організації особистісно орієнтованого навчання в умовах школи нового типу гуманітарного профілю, ми дійшли висновку, що така система навчання вимагає специфічних педагогічних умов організації навчального процесу, що забезпечує кожній особистості розвиток індивідуальних, притаманних саме їй якостей та творчих особливостей, що, в свою чергу, забезпечує соціальну адаптацію дитини в динамічному світі, її соціальну мобільність в контексті використання її суб’єктного досвіду.
Аналіз сутності і змісту особистісно орієнтованого навчання у зарубіжній та вітчизняній педагогічній думці, практичний досвід роботи в інноваційних загальноосвітніх навчальних закладах, покликаних забезпечити сприятливі психолого-педагогічні умови для розкриття творчого потенціалу дітей, що мають природні нахили та здібності до інтелектуальної праці, дозволяють зробити наступні висновки:
- Ґенеза становлення і розвиток ідеї організації навчання, орієнтованого на особистість учня та вчителя як головних суб‘єктів навчально-виховного процесу, яку ми розглядаємо як еволюцію таких понять як “сродность”, “природовідповідність”, “індивідуальний підхід”, мають певну загальнокультурну, соціоісторичну, педагогічну традицію. Формування поняття “особистісна орієнтація навчання” відбувалося на основі врахування природних нахилів та здібностей, індивідуальних, вікових особливостей особистості, що стало підґрунтям формування сучасного розуміння особистісної орієнтації навчання та виховання.
- Новітні методологічні підходи переважної більшості науковців щодо розуміння змісту, принципів, умов організації особистісно орієнтованого навчання ґрунтуються на гуманістичній парадигмі, в якій визначальними світоглядними орієнтирами виступають свобода вибору, самовиявлення, самоактуалізації всіх суб’єктів навчально-виховного процесу. Цих концептуальних засад дотримуємось і ми
- Основні соціально-філософські та психологічні засади розвитку ідеї особистісної орієнтації навчання розвивались як реалізація концепції інтегрованої особистості через ствердження особистісного способу життя, формування особистісно значущої системи знань як власного відкриття, ствердження цілісної партнерської рівності вчителя і учня в системі суб’єкт – суб’єктних відносин.
- Головною умовою організації навчально-виховного процесу на основі його особистісної орієнтації є визнання інтегративної, культуротворчої, духовної функції освіти
Аналіз професійної діяльності керівників загальноосвітніх закладів свідчить, що частина з них дотримується авторитарного стилю управління, не володіє методичними засобами виявлення сфер обдарованості учнів, не створює умов для індивідуально-особистісного розвитку вчителя. Причинами такого становища у сучасній школі є: багатопредметність та уніфікація навчальних планів, перевантаженість програм навчальним матеріалом, що гальмує процес інтегрування знань, які не сприяють формуванню цілісної системи поглядів, переконань, науково обґрунтованих знань особистості; «заорганізованість» педагогічної діяльності вчителя, відсутність вільного часу для самоосвіти, низький рівень мотивації до професійної діяльності тощо. З огляду на це, виникає суперечність між проголошеними цілями формування соціально компетентної унікальної особистості та нерозробленістю шляхів досягнення поставленої мети, реальними умовами її здійснення. Не випадково в останні роки у педагогічній науці формується нова парадигма освіти, спрямована на створення соціально-педагогічних і психологічних умов, сприятливих для самоствердження, саморозвитку особистості.
Педагогічні умови організації особистісно-орієнтованого навчання ми розглядаємо як цілісну систему, що будується на основі єдності загального, особливого та одиничного.
Як загальне – є складовою формування гармонійно розвиненої, соціально адаптованої та соціально мобільної високоосвіченої особистості, здатної до самоорганізації як способу самоствердження і саморозвитку, що відбувається в умовах цілеспрямованого педагогічного впливу.
Як особливе – має свою специфіку, зумовлену особливостями становлення розвиваючої і саморозвиваючої особистості в умовах організації особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу.
Як одиничне – відображає залежність форм і методів індивідуально-орієнтованої технології з соціальним і духовним зростання як учня, так і вчителя.
Вважаємо, що реалізація особистісно орієнтованого навчання передбачає створення відповідної педагогічної системи, яка характеризується кількома рівнями функціонування, що представлено в табл.1
Табл.1. Етапи і рівні розвитку педагогічної системи
|
Етапи та рівні розвитку |
Педагогічна сутність етапу; |
Зміст науково-методичної роботи |
| 1етап-концептуальний (оцінний, творчий рівень)оволодіння базовими цінностями особистіно орієнтованого навчання | – науковий пошук базових педагогічних ідей;- оволодіння технологією розробки системи роботи вчителя, орієнтованої на розвиток особистості дитини;
– обґрунтування концепції педагогічної діяльності – моделювання педагогічної системи; – експериментальна констатуюча апробація теоретичної моделі; – проектування школи майбутнього; – ділова гра “Вчитель, директор, якого ждуть” – авторські самостійні проекти |
– створення умов для педагогічного самовизначення вчителя;- надання можливості для здобуття вчителем необхідних знань про структуру, рівні, етапи розвитку системи з проекцією на особистісно орієнтовану педагогічну технологію;
-науково-методична експертиза теоретичної моделі особистісно орієнтованої системи роботи вчителя та педагогічного колективу; – забезпечення адміністративно-організаційних умов для експериментальної апробації теоретичної моделі. |
| 2 етап-проектувальний- розвиток системи | – поглиблення зв’язків між головними компонентами роботи вчителя та діяльності учня як рівноправних суб’єктів навчально-виховного процесу;- суттєве оновлення теоретичної моделі новими формами та методами діяльності;
– усунення з системи роботи форм і методів діяльності, ефективність яких не підтверджена практикою інтенсивне підвищення результативності навчально-виховного процесу; створення ситуації успіху (зона найближчого розвитку за Л.С.Виготським) |
– організація методичного моніторингу ефективності особистісно орієнтованої системи роботи на внутрішньому та зовнішньому рівнях;- забезпечення організаційних умов для запровадження інноваційних форм і методів, зумовлених особливостями роботи вчителя, що орієнтована на розвиток особистісних характеристик учня;
– надання вчителеві науково-педагогічної та методичної консультативної допомоги |
| 3 етап-власне організаційний або оперативний | – визначення оптимального варіанту взаємозв’язку компонентів системи та їх особливості- відсутність принципових протиріч між головними компонентами та суб’єктами педагогічного процесу в умовах новоствореної системи
– підтримання високої результативності навчально-виховного процесу |
– створення сприятливих умов функціонування особистісно орієнтованої педагогічної системи- проведення методичного моніторингу
– залучення вчителів до творчого пошуку шляхів якісного оновлення системи, накреслення перспектив її розвитку – попередження кризових явищ під час функціонування |
| 4 етап-результативний | – ствердження педагогічної сутності системи як соціальної потреби;- якісне підвищення загальної ефективності освітнього процесу | – залучення вчителів до творчого пошуку шляхів якісного оновлення системи, визначення перспектив її розвитку- надання науково-педагогічної та методичної консультативної допомоги
-впровадження особистісно орієнтованого уроку |
Критеріями ефективності управління особистісно орієнтованою системою навчання вважаємо:
- освітній (рівень формування освітніх компетенцій учня у контексті становлення його суб’єктності та професійних компетенцій вчителя у площині реалізації індивідуальних нахилів, реалізації творчого потенціалу);
- психологічний (розвиток пам’яті, мислення, гнучкості поведінки, формування стійкої мотивація до навчання та професійної діяльності);
- соціалізаційний (рівень сформованості соціальної компетентності особистості, де соціалізація розглядається як соціальна адаптація+соціальна мобільність (П.Сорокін);
- самоактуалізаційний (що визначає відповідність прийомів управлінської діяльності задекларованій меті організації особистісно орієнтованого навчання).
Формами методичного та управлінського забезпечення функціонування відповідної педагогічної системи вважаємо:
на концептуальному рівні – лабораторії НАПН, всеукраїнські творчі групи керівників методичних служб (область, район, місто), зокрема, фестиваль педагогічних ідей “Мій особистісно зорієнтований урок”;
на проектувальному рівні – науково-методична проблема загальноосвітнього навчального закладу у контексті організації особистісно орієнтованого навчання; семінари-практикуми, творчі семінари тощо;
на оперативному – м/о вчителів-предметників, школа молодих вчителів, динамічні групи тощо щодо визначення змісту структурних компонентів особистісно орієнтованого уроку;
на результативному – педагогічна діяльність вчителя щодо становлення суб’єктності учня, реалізація особистісно орієнтованого уроку.
Зазначена педагогічна діяльності вчителя передбачає особистісно орієнтовану взаємодію суб’єктів навчально-виховного процесу, яка зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємовідносин між ними і спрямована на формування творчої, життєздатної особистості учня та підвищення рівня креативності педагогічної діяльності вчителя.
Високі вимоги до особистості вчителя об’єктивно відображають психологічну сутність його діяльності як інтегральної і соціально значущої, що передбачає ефективне функціонування запропонованої системи, концептуальною ідеєю якої є твердження: сучасний вчитель повинен виступати свідомим суб’єктом навчально-виховного процесу і активним діячем науково-технічного та соціального прогресу, що є необхідною умовою становлення суб’єктності учня, що, в свою чергу передбачає:
- професійно-особистісну переорієнтацію керівника освітньої галузі, вчителя, класного керівника, адміністратора з предметно орієнтованого на особистісно, соціально орієнтоване навчання на основі проектування розвитку кожного учня як неповторної, унікальної особистості, коли вчитель ”починає усвідомлювати, що саме він, його особистість, є своєрідним „інструментом” організації взаємодії з учнями” [Педагогічна майстерність: Підручник \І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред І.А.Зязюна.-К.:Вища шк., 1997.-349с., С.5];
- наявність концептуально-гуманістичного мислення та ідеології навчання і виховання, які спрямовані на виживання шляхом ”стійкого розвитку особистості, індивідуальності, високої мотивації життєдіяльності випускника на основі пріоритету духовно-моральних цінностей”[Максимова В.Н. Введение в акмеологию школьного образования.-СПб.: ЛОИРО, 2002.-156 с., С.29]
- визначення критеріїв оцінки освітньої діяльності вчителя і учня не тільки за результатами, визначеним Державними стандартами освіти, а й за рівнем мотивації до навчання та професійної діяльності, що в свою чергу визначає принципи організації психологічної та соціальної підтримки вчителя та учня, створення ситуації гарантованого успіху, робота на рівні педагогіки подій, коли спільна справа стає особисто значущою для кожного учасника навчально-виховного процесу і перетворюється на подію його особистого життя [Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч.-метод. посібник .-К., 1996,-792 с.,С. с.311]
- спрямування діяльності педагогічного колективу загалом та кожного вчителя зокрема на гармонічне включення в цей процес програми корекції та педагогічної підтримки;
- визначення характеру відносин основних учасників навчального процесу (керівників, учителів, учнів, батьків) як такий, що спрямований на створення умов комфортності діяльності вчителя та учня.
Яценко Світлана Леонідівна,
кандидат педагогічних наук,
м. Житомир