Тема. Позакласне читання. Відтворення важких переживань матері і сина, роздуми про сенс життя в оповіданні Михайла Коцюбинського „Що записано в книгу життя”.
Мета: допомогти учням збагнути проблеми, порушені автором в оповіданні; формувати навички аналізу художнього твору; розвивати вміння знаходити вивчені художні засоби, визначати їх роль у творі; розвивати образну уяву, вміння самостійно робити висновки з приводу почутого і прочитаного; сприяти вихованню милосердя, любові та поваги до батьків.
Цілі.
Учні знатимуть: зміст оповідання М. Коцюбинського „Що записано в книгу життя”; проблематику твору.
Учні вмітимуть: логічно висловлювати враження від прочитаного; за допомогою засобів виразного читання відтворювати внутрішній стан персонажів; обґрунтовувати своє ставлення до персонажів; знаходити вивчені художні засоби та пояснювати їх роль у творі; виявляти проблеми, порушені у творі;
обговорювати і визначати спільні цілі; проводити рефлексію роботи на уроці.
Тип уроку. Урок позакласного читання.
Обладнання: тексти твору, Біблія, свічка, символічний букет (квітуча і суха гілка), аудіозапис плачу „Матінко, матінко наша” (Ніна Матвієнко), ілюстрації учнів до оповідання.
Методи, прийоми і форми роботи: виразне читання тексту, словесне малювання, ілюстрування, „ключові слова” (індивідуальна та парна робота), евристична бесіда, проблемний виклад, дискусія.
Оформлення дошки:
Епіграф: „В життя приходиш чистий і красивий.
З життя ідеш заморений і сивий…” (Ліна Костенко).
Хід уроку
I. Мотиваційний етап.
1. Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.
Звучить уривок із української народної пісні „Ой, з-за гори кам’яної”.
Ой, з-за гори кам’яної
Голуби літають…
Не зазнала розкошоньки –
Вже літа минають.
Учитель читає (бажано напам’ять) початок оповідання (до слів „…І босі ноги невістки, що ставали перед самим обличчям та закривали ввесь світ ”).
2. Актуалізація суб’єктного досвіду.
– Ви послухали початок оповідання Михайла Коцюбинського „Що записано в книгу життя”, вдома ви прочитали твір. Які думки і почуття викликав він у вас? Що найбільше схвилювало і чому?
Подаємо фрагменти відповідей учнів.
– Мене найбільше вразило зневажливе ставлення у родині до старої жінки. Хоча я намагався зрозуміти сина, адже голод змушував Потапа думати про дітей. Коли я читав твір, мені хотілося чимось допомогти цій сім’ї.
– Найбільше мене схвилювали переживання матері. Вона настільки гостро відчувала, що стала зайвою, що воліла краще вмерти, ніж заважати дітям. У мене твір викликав сумні почуття.
ІІ. Цілевизначення та планування.
1. Оголошення теми уроку.
– Ви сумували, співчували, хотіли втішити, завдячуючи кому? Письменникові, його мудрому слову. Сьогодні на уроці ми спробуємо з’ясувати, як за допомогою художнього слова автор відтворює переживання персонажів, їх думки, почуття; разом із письменником замислимось над тим, що таке життя, для чого людина приходить у цей світ і що вона повинна записати у книгу власного життя. (Учні записують у зошити тему уроку та проблеми).
2. Визначення цілей уроку.
– Чого ви хочете навчитися на уроці? Сформулюйте цілі заняття. (Школярі визначають цілі, вчитель говорить, чого він чекає від уроку).
– Прочитайте епіграф до уроку. Чи співзвучні слова Ліни Костенко оповіданню? Чим саме?
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
Бесіда на осмислення сутності твору.
– Як ви розумієте назву? Який особливий зміст прихований у заголовку?
– „Книга життя” – це саме життя. У старості кожен читає свою „книгу життя”, тобто згадує минуле. Кожен пише свою книгу, і якою вона буде, залежить тільки від самої людини.
Доповнення учителя або учня-мовознавця.
Вислів „книга життя” – біблійного походження, вживається він у значенні „майбутнє людини; те, що їй призначено долею” (Коваль А. Спочатку було слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К.: Либідь, 2001. – с.270). Мабуть, М.Коцюбинський хотів не тільки розповісти про біду матері, сім’ї, доведеної злиднями до відчаю, а й змусити нас замислитись над тим, що кожен із нас запише у книгу власного життя, адже у цій книзі жодної сторінки не перепишеш.
– Відтворіть словами картину, яку змальовує автор на початку оповідання. Які образи постали у вашій уяві? Відповідаючи, використовуйте текст. (Відповідь можна проілюструвати малюнками).
– Стара, забута смертю мати, яка досі „роками валялася на печі”, мусила лягти на підлозі, бо захворіла онука. Тепер все змінилося в її очах, „все виросло зразу: онуки, що спиналися над бабою до мисника… синові чоботи, старі, намерзлі, важкі, як гори, і босі ноги невістки, що ставали перед самим обличчям та закривали ввесь світ”. У хаті холодно, бо вогонь, хоч „паливо жер, та все ж вмирав з голоду”, а „чорні кутки роззявляли беззубі роти і дихали зогнилою вогкістю”. Нужда, безвихідь, голод і холод оселилися у хаті.
- · Спостереження над мовою твору.
– Чому, розповідаючи про матір, письменник каже, що вона досі „валялася” на печі? Чому автор змінює ракурс, із якого баба дивиться на все?
– Валяється щось непотрібне. Автор цим словом підкреслює, що матір була зайвою, але, можливо, раніше це не було так помітно. Тепер, коли лягла у кутку на підлозі, вона всім почала заважати.
– Які ще слова свідчать про те, що мати нікому не потрібна?
– Життя виїло силу із неї і, як лушпиння з картоплі, кинуло в кут; таргани шарудять коло неї, як коло старої ганчірки. Небагато місця займає баба на світі, куток під мисником, а всім заважає. Невістка брала віник і, закриваючи бабу хмарою пилу, казала: „Ноги прийміть! Викину в сіни разом з сміттям!..” Коли мова заходила про матір, син тільки сопів і сердито зиркав у куток. Онукам було скучно слухати бабу, вони розтягали зморшки на її шиї, мацали ноги, схожі на патики, і питали: „Бабо, коли ви помрете?”
– Дослідіть, як майстерно описує автор матір і сина. Запишіть у таблицю цитати, які характеризують персонажів. (Учні працюють спочатку індивідуально (4 – 5 хвилин), потім у парах (4 – 5 хвилин)).
- ·Заповнення таблиці.
|
Мати |
Син |
| Стара, забута смертю. Горсточка шкури й кісток. Життя виїло силу із неї і, як лушпиння з картоплі, кинуло в кут. А душа міцно вчепилась за ту шабатурку і не хоче її покинуть. Рот розкривався, як порожній гаман. | Жорстока складка лягла і застигла у нього між носом та бородою, і щось несказане сховалось в ній. Обличчя сердите, прибите нуждою. Нужда давно замкнула йому уста і промовляла тільки у серці. |
-Користуючись зробленими записами, опишіть матір і сина. Чи відчули ви ставлення автора до героїв? Які почуття до персонажів виникли у вас?
– Кожна деталь портрета не просто змальовує зовнішність, а й розкриває складні переживання героїв. Автор із співчуттям ставиться до матері, таке ж почуття виникає і в читача. До сина автор ставиться із розумінням, не засуджує його.
– Які думки турбують бабусю?
– Нащо вона? Кому потрібна? Не докличеться смерті… Але й лякає смерть, бо де син візьме грошей, щоб поховати? Вона відчуває, що стала для дітей тягарем, якого хочуть позбутися.
- · Прочитання в особах уривка з оповідання.
Прочитайте діалог матері і сина (від слів „Міркувала щось баба…” до „Матінко Божа, не суди сина, суди нужду людську”) за особами. Засобами виразного читання намагайтеся передати внутрішній стан персонажів.
– Чи було рішення відвезти матір у гай несподіваним?
– Потап і раніше думав про це: „Мамине слово падало в нього, як зерно в зготовану ниву…” Спутані, темні, як клубок хмар, думки не давали Потапові заснути. Він гнав їх від себе, а разом з тим, наче наперекір, виринало з пам’яті напівзабуте, про що чув од мами або од баба своєї, як колись, у давнину, діти вивозили в ліс або на поле своїх старих батьків і там покидали їх (схожа легенда є в японському епосі).
– Прокоментуйте роздуми Потапа: „Нащо життя старому? Старе мусить
вмирати, молоде жити. Так все на світі…” Чи погоджуєтеся ви з цим?
– Старе мусить вмирати, молоде жити – такий закон природи. Цим Потап намагається виправдати себе. Але кожен має право на життя. Посягання на життя – злочин і гріх.
– Одна із біблійних заповідей каже: „Шануй батька твого і матір твою, і благо тобі буде, і довговічним будеш ти на землі”. Якщо Потап зараз так ставиться до матері, то колись його діти будуть так ставитися до нього.
– Прокоментуйте слова Потапа: „Люди! Вони осудять. Коли з голоду гинеш з малими дітьми, коли од біди виєш, як пес, коли тебе пече і крає – нема людей. Нема на світі страшнішої пустки, як та, що зветься людьми”.
– Як поводить себе Потап, коли везе матір до гаю? Чому?
Він розповідає матері сільські новини, говорить голосно, щоб „криком прогнати те таємниче і полохливе, що стояло між ними”.
– Що „те”? Чому воно „таємниче і полохливе”?
Можливо, це сумніви Потапа?
– Порівняйте пейзажі (1. День був тихий, важкий. Сіре, переповнене небо здушило землю, а по ній лазив туман, як неприкаяні душі. 2. В глибокій тиші снували дерева біле мереживо гілок, наче збирались закинути невід в глибокі води неба, де неясно тремтіли золотою лускою, мов рибки, зорі). Визначте, які художні засоби використано, з якою метою. Яка роль цих пейзажів у творі?
– Перший пейзаж похмурий, сірий. Порівняння „туман лазив, як неприкаяні душі” допомагає передати тривогу, сумніви, які шматують душу сина. Другий пейзаж – величний, піднесений. Такий настрій створюють використані письменником метафори у поєднанні з порівняннями „дерева снували біле мереживо гілок, наче збиралися закинути невід у глибокі води неба”, „золотою лускою тремтіли, мов рибки, зорі”. Мабуть, автор хотів підкреслити, що у душі сина таки пробудилося почуття поваги до матері. А можливо, автор хоче ствердити єдність людини з природою, яка ніби розуміє почуття персонажів твору.
- · Виразне читання уривка.
Учитель або підготовлений учень читає уривок від слів: „Краще, ніж в церкві”, – подумав” до „Свічка тихо і рівно палала поміж деревами, немов зірка разом з інеєм спустилась на землю і спочивала в снігу”. Прослуховування аудіозапису плачу „Матінко, матінко наша” (Ніна Матвієнко).
– Коцюбинський не розповідає нам, про що думає у гаю бабуся, коли
залишається одна. Спробуйте передати словами, що відчуває вона.
– Що переживає Потап, їдучи додому? Чому він вирішив повернутися?
– По дорозі додому Потап згадує дитинство. Як приємно було, коли мати одягала чисту сорочку і давала пирога. „Ще було гарно, як померли тато”, бо тоді Потап наївся. Над головою в Потапа пропливла хмаринка, і йому здалося, що то мамина душа. Він уявляє, як було б гарно, аби маму ховали по-християнськи: приходять люди, „теплом диха чесна громада, і диха з полумиска варене м’ясо…” Я думаю, що Потап хотів, щоб похоронили маму по-християнськи, а може, хотів наїстися, тому й вирішив повернутися (Саме так пояснював фінал оповідання сам автор) .
– У душі сина пробуджуються людські почуття. Він вкриває у лісі матір веретою, хоч жінка просила забрати додому, і повертається по матір.
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
– Що ми робили на уроці? Які асоціації, думки виникли у вас у процесі аналізу твору?
– Вчилися „розуміти” героїв твору, пояснювати, як за допомогою художнього слова автор відтворює переживання персонажів, їх почуття; вчилися доводити свої думки.
– Я згадала свою бабусю. Коли мої батьки пропонували їй на зиму приїхати до нас у місто, вона відмовилася, казала, що не хоче нам заважати. У моїй сім’ї з великою повагою ставляться до бабусі.
– Чи досягли ми поставлених завдань?
– Можливо, якісь ваші запитання залишилися без відповіді?
– Визначте проблематику твору.
– Автор порушує такі вічні проблеми, як життя і смерть, батьки і діти, байдужість і милосердя, добро і зло.
– То для чого ж ми, люди, приходимо у світ і що маємо записати у книгу власного життя?
– Ліна Костенко каже: „В життя приходиш чистий і красивий. З життя ідеш заморений і сивий…” Напевно, усі люди народжуються „чистими і красивими”, а життя їх часто робить жорстокими. Мабуть, треба навчитися не приймати жорстокості у серце, протистояти їй.
– Життя – це не чернетка, його не перепишеш, тому потрібно жити достойно.
Домашнє завдання.
Обов’язкове. 1. Письменник не завершив твір. Спробуйте стати співавторами М.Коцюбинського і написати закінчення до цього оповідання. Можете написати лист до Остапа або дати письмову відповідь на проблемне запитання уроку. 2. Обрати одну з тем для контрольної письмової роботи: “Дорога ціна волі – це назавжди?”; “Краса героїв повісті М.Коцюбинського “Дорогою ціною”; “Моя розмова з Остапом (Соломією)”; “Що ж записано в книгу життя?”.