Червоноградський Фестиваль ОЗОН – 2019 стає історією як незабутня сторінка в інноваційному русі педагогічної спільноти України
Роздуми про один показовий урок
Питання, на які шукали відповіді учасники заходу:
- Як змоделювати урок як мистецьке явище?
- Як будувати живий діалог учителя та учня?
- Що означає аналіз «зробленості речі» (за Ю. Шевельовим) на уроці літератури?
- Що таке рефлексійна складова на особистісному уроці?
- Як руйнувати професійні стереотипи і постійно вчитися в умовах змін?
- Що означає прийом олюднення особистості митця?
- Чи може учень середньої школи опанувати «секрети» складного для сприйняття твору, який уже «вписався» у світовий мистецький контекст?
- Як мотивувати учнів до читання художньої літератури?
- Які методичні прийоми сприяють тренуванню суб’єктності учня?
- У чому полягає особистісний характер знань, які прагне отримати школяр (від ЗНО до вироблених навичок аналізу будь-якого мистецького артефакту в реальному житті) ?
- Чи можна застосовувати методику особистісно зорієнтованого навчання під час вивчення усіх дисциплін середньої школи?
- Які особливості методики особистісних підходів у початковій ланці освіти?
- Як згармонізувати урок, на якому має домінувати «живе» слово, з технічними засобами навчання?
- Як уникати спрощеного підходу до розуміння особистості дитини, яка не володіє достатнім рівнем знань, і забезпечувати їй успіх, дарувати радість пізнання?
- Як пробудити бажання учня багато та із задоволенням трудитися?
- Що означає провести показовий урок? У чому його специфіка?
- Який він, учитель-новатор?
Звичайно, питань було набагато більше, вони народжувалися і обговорювалися на майстер-класах і в педагогічних майстернях, але можливість спостерігати за практичною реалізацією оригінальної ідеї цікавила особливо.
Урок позакласного читання з української літератури в 11- А класі Червоноградської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 8 на тему «Євген Плужник. Поема «Галілей» як щира сповідь поета» проводив Осипенко Сергій Петрович – учитель української мови та літератури Червоноградської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 Львівської області.
Учитель обирає темою показового уроку поему «Галілей» – унікальний історіософічний твір, духовно-естетична цінність якого і нині лишається неперевершеною.
Сама постать поета Є. Плужника, його життя і творча реалізація – приклад органічності, подвижницького служіння улюбленій справі не задля «лакомства нещасного», говорять самі за себе.
Творчість елітарного поета завжди викликає труднощі під час вивчення у середній школі, в якій, на жаль, донині побутує певний схематизм, коли аналіз твору зводиться до переказування його змісту або велемовних розмов лише про відчуття, настрій, які виникли під час прочитання твору, та домінує сухе моралізаторство.
Літературна манера Є. Плужника передбачала антиліричність, а це означало заперечення перебільшеної емоційності, балакучості. Поет творив нову поезію, внутрішньо просторий вірш, з якого не викинеш жодного рядка, в якому одне слово вартувало тисячі. Такий стиль міг розвивати поет-інтелектуал, який добре знав «усі скарби світової культури» (Л. Череватенко). Чи знав Є. Плужник про те, що його поезія з її «досконалістю простоти» не зможе стати популярною у широкому колі слухачів? Так. Він писав з цього приводу: «Що ж, я не для всіх. Та коли знайдеться десять душ, яким потрібні мої вірші, я буду щасливий».
Отже, вибір учителем незвичного для сприйняття твору уже працював як важливий мотиваційний прийом. Кожен учень розумів, що його визнають рівним з учителем, здатним осягнути складне, брати участь у обговоренні проблеми і шукати шляхи її вирішення, перебувати в постійному діалозі (навіть поза школою, осмислюючи почуте на уроці).
Захоплення учителя (Є. Плужник – улюблений поет Сергія Петровича) зазвичай стають предметом особливого зацікавлення учнів. Серед педагогів побутує думка, що діти люблять того письменника, якого вчитель особливо вирізняє поміж іншими. Здатність захоплюватися – одна із семи печаток харизми, що говорить про уміння побачити, відчути, осмислити щось особливо вартісне, цінне для тебе. Тому тут йдеться і про систему цінностей учителя, його гуманістичний світогляд, ґрунтовні знання літератури.
На забезпечення психологічного комфорту показового уроку, емоційної готовності дітей до роботи працює дуже багато факторів. Але ключовим завжди залишається здатність учителя передати своїм учням відчуття спокою, захищеності, можливості працювати без остраху помилитися. Сергій Петрович володіє цим мистецтвом толерантності, він має тонке почуття гумору, уміння імпровізувати та лагідно іронізувати.
Занурення у світ художнього тексту – це асоціації, метафори, художня деталь, філософські узагальнення. А урок літератури – своєрідний художній твір, який пишеться колективно. Учитель збагатив образний простір уроку інтелектуально несподіваними деталями: парасолька, обценьки, які він (чомусь!) приніс на урок… і хотів почути від учнів, для чого це зроблено? На очах здивованих учнів ці предмети влучно «запрацювали» в контексті змісту поеми, збагачували підтекст художньої настанови поета.
Думаю, що найбільшою складністю для вчителя в моделюванні навчальної діяльності на уроці був вибір виду аналізу художнього тексту. І тут було знайдено оригінальне вирішення проблеми.
Ім’ям уроку став вислів із поеми «Галілей»: «Бути щирим – не всім зуміти!». І ось у евристичній бесіді вже йдеться про щирість як одну з найбільш цінних якостей людини, Божественну іскру, якою наділена кожна людина, хоча не завжди вона здатна її оцінити і зберегти у своїй душі. Таким чином учитель робить наступний крок занурення у непростий, філософський світ поетичного слова Євгена Плужника.
Кульмінаційним моментом діалогу вчителя та учнів стало майстерне художнє читання ним уривку з поеми, що супроводжувалося презентацією (картини Києва 20-х років минулого століття і його видатних мешканців). Звучить щира сповідь митця, який розмірковує над одвічними проблемами людського буття, над власною долею і призначенням людини у житті.
Оригінальне використання методу «Спрямоване читання» допомагає учням працювати в групах, обирати образи людей, які мали свою філософію життя, і дійти висновку, що з-поміж усіх («похмурих», «трупів», «блідих», «тихеньких»…) саме «тихенькі», «в кого «серця гарячий біль / Болем виснажив груди!», передали майбутнім поколінням здатність серцем відчувати чужий біль, тобто залишатися людьми.
Інтрига уроку, її вчитель називає передбаченням, змодельована так, що діти можуть думати над заголовком та надтекстовою цитатою протягом усієї роботи з поемою.
Є. Плужник називає поему «Галілей» і добирає епіграф – вислів М. Некрасова: «От ликующих, праздно болтающих,/Обагряющих руки в крови/Уведи меня в стан погибающих/За великое дело любви.
Учні читають фінальний уривок поеми і шукають відповідь на запитання, чому обрано таку назву. І тут так важливо знайти підтвердження аксіоматичному трактуванню назви як теми твору, адже про Галілео Галілея в поемі нічого не розповідається, лише в останніх рядках твору згадується його відомий вислів-твердження, що «вона (Земля) таки обертається». У молитві поета до «очей своїх змучених днів» звучить упевненість, що вони мають неодмінно побачити «невмирущу, як вічність, любов»…І цю віру надає йому «оповитий віків тишиною – Галілей» з його істиною, непідвладною ні часові, ні свавіллю окремої людини чи всього суспільства, про те, що Земля все-таки обертається! Тобто саме ім’я Галілей уособлює вибір між дріб’язковим, меркантильним, споживацьким і вічною і нетлінною любов’ю до істини.
Надтекстова цитата збагачує смисли художньої настанови твору і вказує на вибір, який здійснив ліричний герой. Це вибір «тихого» пасіонарія між «бути» і «здаватися», між пристосуванством, конформністю, епігонством, матеріальним збагаченням і щирою, жертовною любов’ю до творчості, народу і цілого світу.
Збагаченню духовно-естетичної цінності поеми «Галілей», можливості проасоціювати проблематику, порушену в творі, із сучасними реаліями сприяє використання аудіозапису пісні С. Вакарчука «Човен». Робота з інтелект-картками, само- та взаємооцінювання, рефлексія – методи і прийоми, які зміцнюють впевненість учнів у власних силах, сприяють доланню відчуженості у навчанні.
Урок Сергія Петровича Осипенка став окрасою Фестивалю ОЗОН – 2019 і вкотре засвідчив, що пошуки в організації особистісно зорієнтованого навчання в Україні продовжуються.
Людмила Чеховська,
м. Запоріжжя