Демократичні процеси в державі потребують вироблення нових суспільних вимог до освіти. Відомо, що школа сьогодні — це, перш за все, школа самореалізації та самоактуалізації особистості, бо її головна мета — збудити і виявити самостійні творчі здібності дитини. Завдання педагога знаходити вихід із нестандартної ситуації. Іншими словами, навчити мистецтва жити.
Зміст кінцевої власне педагогічної цілі учителя визначається вимогами суспільства щодо рівня розвитку особистості майбутніх громадян, який повинна забезпечити школа. На сучасному етапі суспільний ідеал особистості втілений в науково обґрунтованих державних проектах: у концепції шкільної освіти, в навчальних планах і програмах. Так, у проекті державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) зазначається, що загальна середня освіта має забезпечувати «провадження всебічного розвитку дитини, як особистості, її здібностей і талантів, національної самосвідомості й загальнолюдської моралі, засвоєння визначених національно-культурними та суспільними потребами системи обсягу знань про природу, людину і суспільство; естетичне виховання; правове виховання, екологічне виховання, формування здорового способу життя: трудове виховання і професійне самовизначення»[i].
Суспільно визначена власне педагогічна ціль має стратегічне значення і виступає мотивом та регулятором процесу навчання, якщо сприймається та усвідомлюється учителем як орієнтовна цінність і перетворюється в загальну спрямованість, становить сенс педагогічної діяльності. А це можливо тільки тоді, коли ціль стає для учителя чіткою, конкретною, диференційованою.
Перетворення суспільно заданих власне педагогічних цілей у реально діючі цілі стає можливим за умови, коли учитель глибоко усвідомлює суть поняття особистості, знає її структуру, залежності між компонентами, психолого-педагогічний зміст, механізми розвитку та методику формування кожного компонента у процесі оволодіння учнями змістом конкретного навчального предмета з урахуванням вікових можливостей дітей. Аналогічну думку висловлювали в свій час К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко. Відомі педагоги наголошували на тому, що учитель повинен уміти проектувати особистість учня. Але цього можна досягти тільки тоді, коли є конкретне уявлення про те, якою повинна бути особистість дитини, які якості в ній треба формувати і яким чином це можна зробити. Особистість — це людина, носій свідомості, здатна до різних видів діяльності. Особистість характеризує суспільну сутність людини і позначає сукупність соціальних властивостей і якостей, які формуються у процесі її життєдіяльності.
Особистісно орієнтовані виховні технології плекають і підтримують уявлення вихованця про себе як про особистість, що найперше виявляється в інших людях, – і настільки, наскільки він змінює їхнє духовне життя. За таких умов дитина усвідомлює, що вона може стати розвиненою особистістю лише через свої добропорядні вчинки. Оцінка вихованцем себе як особистості відбувається не лише з огляду на те, що означає та чи інша риса для нього, а й що вона може означати для інших, тобто дитина має навчитись відчувати людину. Якщо педагог вбачає у дитині повноцінного партнера, допомагає їй знайти себе, діє творчо, відповідно до ціннісної системи особистості, то кожен із учасників спілкування обов’язково реалізує свою людяність, індивідуальність і неповторність.
О.Я.Савченко наголошує на важливості особистісно орієнтованого спілкування на уроці, яке є «стрижнем стимулювання навчальної праці», «воно не може бути зорієнтоване на абстрактно молодшого школяра», а спрямоване на особистість, тому спочатку вихователь повинен бачити саме людину, а вже потім учня[ii].
Передусім пригадаймо, як сформульована в проекті Національної доктрини головна мета української системи освіти: створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.
Основними проблемними завданнями, над якими працює вчитель Шинкарук Ольга Степанівна, є оновлення змісту освіти, структур і форм навчання з метою формування всебічно розвиненої особистості — громадянина України, ідеалом якого є незалежна держава, національна гідність та інтелігентність, висока професійна майстерність, готовність вступити у світове співробітництво як рівні серед рівних; пошук здібних та обдарованих дітей.
І мета: утверджувати педагогіку особистості, бачити в кожному учневі індивідуальність і сприяти позитивному розвитку суспільних рис. Така педагогічна концепція потребує перебудови взаємин не лише між вчителем та учнем, а й між батьками та дітьми в сім’ї.
Становлення особистості — постійний труд душі людини. І основне завдання педагога — допомогти вихованцям бути творчими особистостями, навчити їх вільно, комунікативно виправдано спілкуватися, правильно мислити, вести здоровий спосіб життя.
Кожна дитина приходить у життя з уже закладеними здібностями та схильностями. Перед родиною постає завдання: розвинути здібності дитини. Як це зробити? Саме тут на допомогу може і повинен прийти вчитель і школа.
Такі можливості надає програма «Крок за кроком», яка успішно впроваджується вчителями загальноосвітньої школи І-III ст. № 15 м. Білої Церкви. Вона є новою моделлю освіти, в основі якої лежать цінності демократії, і ґрунтується на кращих європейських та американських традиціях ранньої освіти дітей, гармонійно поєднуючи їх із традиціями вітчизняної педагогіки, освітніми та культурними особливостями різних регіонів України.
Основними ідеями Програми є: індивідуальний підхід до кожної дитини, допомога у виборі тем, змісту, видів та форм діяльності, залучення до навчально-виховного процесу родин. У центрі уваги — не середній учень, а кожен школяр як унікальна особистість. Навчання і виховання будується у формі співпраці з учнями, коли вони потрапляють у проблемні ситуації, заздалегідь створені вчителем. Розв’язуючи проблеми, діти вчаться шукати альтернативні способи подолання труднощів, які виникають на їхньому шляху, навчаються дивитися на проблеми як на можливість для нових відкриттів. Обмірковуючи свої дії, діти вчаться знаходити взаємозв’язок між новими і раніше набутими знаннями. Слухаючи, вчаться концентрувати свою увагу, бути уважними і доброзичливими слухачами. Через партнерські стосунки вони вчаться співпрацювати та брати до уваги точку зору інших людей. Спілкуючись, діти навчаються різними засобами формулювати і висловлювати свої думки та ідеї. Організовуючи роботу, вони планують процес власного навчання та беруть на себе відповідальність за прийняті рішення.
Навчаючись за програмою «Крок за кроком», школярі вчаться самостійно обирати найдоцільніші, найбільш зручні й цікаві для себе та інших форми виконання завдань. Вони привчаються до пошуку, творчості, оригінальних рішень, не боячись помилитися, оскільки розраховують на взаєморозуміння та підтримку.
Кожен день у класах починається ранковими зустрічами, які дають можливість навчити дітей взаємної поваги та доброго ставлення один до одного, сприяють формуванню цілісного колективу. Діти вчаться слухати, дивитися в очі при розмові, обмінюватись новинами, доброзичливо та з повагою ставитись один до одного.
Оформлення класної кімнати, весь навчальний простір стає особистісно спрямованим, слугує дитині підтримкою і стимулом для розвитку. А педагогічне спілкування розглядається як діяльність, що оберігає та підтримує дитинство й дитину, вивчає і стимулює її інтереси, створює оберігаюче і розвивальне середовище.
Учителі, які працюють за програмою «Крок за кроком», розуміють, що найбільшого впливу діти зазнають з боку батьків, які є їхніми першими вчителями і наставниками. Батьки бажають дітям найкращого, хочуть бачити їх розумними, активними, творчими, тому родині надається можливість нарівні з педагогами брати участь у навчальному процесі, активно впливати на розвиток самої програми. Батьки і вчителі будують партнерські відносини, які ґрунтуються на взаємній повазі, розумінні перспектив для кожного і усвідомленні того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив на благополуччя всіх і кожного.
Батьки разом з учителем беруть участь у плануванні та проведенні занять, працюють асистентами, виступають у ролі добровільних помічників, організовують екскурсії, спортивні змагання, свята, облаштовують приміщення, діляться з дітьми своїми захопленнями і талантами. Головне, що вчителі довіряють батькам, прислухаються до їхніх порад, цінують їхні ідеї. В результаті батьки відчувають значимість, важливість своєї ролі у реалізації Програми.
Більшість батьків, залучених до програми «Крок за кроком», стверджують, що вона змінила не лише їхніх дітей, а й їх самих, їхні погляди на життя, ставлення до себе та інших.
Вони стали терпимішими, добрішими, більш відкритими. І що найголовніше, батьки по-новому поглянули на проблеми виховання, на свою роль у цьому процесі, більш гостро усвідомили особисту відповідальність за дітей, за їхній емоційний, фізичний та інтелектуальний розвиток, за їхнє щастя.
Тому батькам і вчителям варто набратися терпіння і спробувати доторкнутися серцем до дитячого світу, відчути, який він уразливий і водночас світлий і радісний. І тоді відкривається проста істина: не ми повинні вчити дітей, а самі діти мають бути першовідкривачами всіх таємниць Всесвіту, а вчитель — мудрим наставником їхніх творчих пошуків.
Шинкарук Ольга Степанівна,
вчитель початкових класів
загальноосвітньої школи № 15 м. Біла Церква,
категорія – вища, старший учитель,
стаж – 20 років.