Тема: “Слово про похід Ігорів”. Історична основа “Слова…”. Зміст поеми. Мовностилістичні засоби твору. Роль пейзажу в розгортанні сюжету.
Мета: ознайомити учнів з історією відкриття та дослідження „Слова…”; проаналізувати зміст пам’ятки, з’ясувати роль мовно-стилістичних засобів поеми.
Цілі.
Учні знатимуть: історію відкриття “Слова про похід Ігорів”, історичну основу та зміст твору;
Учні вмітимуть: переказувати зміст, коментувати особливості сюжету твору; пояснити роль пейзажу у творі.
Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: ілюстрації до „Слова…”, підручник, видання поеми різних років, літописна повість про похід Ігоря Святославовича (за Іпатським списком).
Методи, прийоми, форми роботи: слово вчителя, бесіда, учнівські повідомлення, з’ясування значення незнайомих та незрозумілих слів, аналіз змісту твору.
Випереджувальні завдання:
Обов’язкові: 1. Прочитати поему “Слово про похід Ігорів”. 2. Зафіксувати і сформулювати враження від прочитаного. 3. Позначити незнайомі слова.
За бажанням: 1. Провести у групах дослідження на тему “Образ Руської землі у “Слові про похід Ігорів”: 1 група – Персоніфіковані образи природи: сходу сонця, гудіння вітру, блискавиць, грому тощо; 2 група – Тваринний світ Київської Русі на сторінках “Слова…”: вовки, орли, лисиці, солов’ї, галки, соколи, кречет, ворон тощо; 3 група – Географічні назви Русі: річки, моря, міста; 4 група – давня українська міфологія у творі – язичницькі божества Даждьбог, Хорс, Стрибог, Велес, Діва Обида, див, ладо (завдання 12 на с. 72 підручника). (Завдання дається заздалегідь, бажано за місяць. Коментарі з окремих питань урізноманітнять і пожвавлять роботу зі змістом поеми. Інший варіант: відповідні місця коментує вчитель. Учні виступають з повідомленнями на заключному уроці). 2. Підготувати повідомлення (індивідуальні): а) “Суспільний устрій Київської Русі ХІІ століття”; б) “Відкриття пам’ятки “Слово про похід Ігорів” та її дослідження”; в) “Відображення відомостей про похід князя Ігоря на половців у Іпатському літописі”.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
1. Забезпечення емоційної готовності до уроку.
Слово вчителя:
– Київ. Літня ніч 1185 року. Дерев’яний боярський дім. Простора кімната, начинена книгами та зброєю.
Горить, потріскуючи, свіча.
А за столом схилився над аркушем пергаменту життям умудрений, літами усріблений муж, книжник, громадянин, якого далекі нащадки через багато-багато століть назвуть геніальним поетом.
Тут, у тихому завулку, неподалік від Золотих воріт та святої Софії, того вечора почало творитися чудо, творитися безсмертне “Слово о полку Ігоревім”.
Славута!
Назвемо співця так. Назвемо цим прекрасним прадавнім словом, поки щасливий випадок не відкриє нам його справжнього наймення. У грізну годину лихоліття, коли хоробрий, але необачний князь Ігор відчинив ворогам ворота на рідну землю, весняним громом, вічовим дзвоном пролунав його могутній голос, звернутий до всіх руських князів: досить чвар і міжусобиць, опустіте вже стяги свої, вкладіть у піхви мечі свої, пощерблені у братовбивчих війнах, черленими щитами загородіте Полю ворота на Русь!
Мовкне під зорями Київ. Скрипить перо. Гуде у жилах кров. Горить свіча…
Таким уявив собі початок творення „Слова про Ігорів похід”, перлини давньої української літератури, сучасний письменник Володимир Малик.
2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.
а) з’ясування емоційного враження від “Слова про похід Ігорів”: Чи зацікавила вас поема? Чим? Якщо ви залишилися байдужими після прочитаного, то чому?
б) повідомлення учнів про відкриття пам’ятки та історію дослідження „Слова…”.
в) передбачення: Чим може бути цікава пам’ятка кожному з нас, людей ХХІ століття? (відповіді учнів).
ІІ. Цілевизначення та планування.
- Представлення вчителем концепту теми.
2. Озвучення проблемного питання на час вивчення теми: довести або спростувати справедливість слів Л.Махновця (с. 45 підручника):
“Світова література знає небагато творів, які б захоплювали нові й нові покоління, перетинали межі країн і материків, здобували все ширшу й гучнішу славу. І саме до таких пам’яток належить безсмертне “Слово про похід Ігорів” – героїчна, сповнена палкої любові до Вітчизни, до свого народу пісня-заклик, що лине із сивих віків Київської Русі й гаряче відлунює в наших серцях”.
3. Формулювання переліку суджень, справедливість яких потрібно або довести, або спростувати:
а) у світовій літературі небагато пам’яток такого рівня;
б) “Слово про похід Ігорів” захоплює все нові і нові покоління, перетинає межі країн і материків, здобуває все гучнішу славу;
в) це пісня-заклик, тобто твір до чогось закликає (до чого?);
г) це героїчний твір;
д) він сповнений палкої любові до Вітчизни, до свого народу;
е) “Слово…” гаряче відлунює у наших, людей ХХІ століття, учнів конкретного класу, серцях.
4. Ознайомлення із загальним списком та визначення особистісно значущих цілей на основі поданого на с. 72 підручника переліку.
5. Узгодження плану роботи.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Укладання переліку запитань, що виникли в учнів у процесі читання (відповіді даються у ході роботи з текстом поеми).
2. Повідомлення учня про історичний устрій Київської Русі часів написання „Слова…”.
3. Учнівське повідомлення: розповідь про похід князя Ігоря на половців у Іпатському літописі (Див. Додаток 1 до уроку).
4. Робота зі змістом поеми.
1) вступ до поеми:
а) виразне читання вступу вчителем або заздалегідь підготовленим учнем;
б) бесіда:
- зі скількох частин складається вступ;
- про що йдеться в кожній із них?
- чим обумовлена поява вступу в поемі? Яка його роль?
- які особливості мови твору впадають в око при читанні (Ритмічність, образність, метафоричність);
- яким постає перед читачем автор поеми (визнає достоїнства Бояна, але прагне створити власний твір; освічений, добре знає історію Русі, природу рідного краю, чутливий, наділений образним мисленням, добре володіє словом тощо).
2) аналіз епізоду “Князь Ігор вирушає в похід”:
а) ознайомлення з відображенням цієї події у літописі;
б) бесіда (Учитель з допомогою запитань у ході бесіди з’ясовує розуміння учнями тексту, коментує незнайомі слова, складні для розуміння вислови (Див. Додаток 2 до уроку):
- схарактеризуйте Ігоря і стосунки між братами на основі змісту вислову “Ігор жде милого брата Всеволода” (Риси характеру князів записуються в зошит і служать основою для зв’язної характеристики образів на наступних уроках);
- чи можна твердити про взаємність почувань князів?
- що є основою їх приязні?
- як характеризує Ігоря його поведінка під час сонячного затемнення?
- чи розуміє князь масштаби загрози? Чому він нехтує знаменням?
- прочитайте звернення Ігоря до дружини. Що він відчував, промовляючи слова: “Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути”?
- як ставиться автор до нехтування Ігорем знамення?
- з якою метою автор так докладно описує, як природа реагує на похід Ігоря? Зачитайте відповідні місця, вкажіть зорові та слухові образи.
- прокоментуйте слова: “руські воїни шукають “собі честі, а князю – слави”. Поясніть доцільність їх частого вживання.
2) аналіз епізодів “Перший та другий бій з половцями”:
а) ознайомлення з відображенням цієї події в літописі;
б) робота зі змістом твору:
- у першому бою князі “потоптали… полки половецькії”. Наскільки доречним є вживання цього вислову?
- які ще художні засоби вжито для змалювання перемоги русичів?
- розкрийте роль пейзажу, який передує описові другого бою з половцями;
- розкрийте емоційно-смислове навантаження вислову “О Руськая земле, уже за горами єси!”;
- які риси Ігоря і Всеволода виявляються під час бою?
- вкажіть епітети, які автор вживає для характеристики руського і половецького військ та їх ватажків;
- чим можна пояснити різницю в деталізації опису першого і другого бою русичів з половцями?
IV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
1. Бесіда: Чи збулися ваші передбачення щодо сприйняття “Слова…” нами, людьми ХХІ століття? Що найбільше вразило? Сподобалося? Викликало роздуми? Що залишилося незрозумілим?
2. Оцінювання роботи однокласників на уроці (усно).
Домашнє завдання.
Обов’язкове. 1. Опрацювати матеріал за підручником (с. 46 – 47). 2. Перечитати епізод “Втеча князя Ігоря з полону” і поставити до них 2 – 3 запитання.
За бажанням. 1. Підготувати повідомлення: “Пам’ятники “Слову…”. 2. “Слово про похід Ігорів” у мистецтві”. 3. “Сон князя Святослава”.
Додаток 1
(Подано за Руським літописом )
Неділя 21.IV 1185
“…І коли вони йшли до Дінця-ріки, то у вечірню годину Ігор, глянувши на небо, побачив, що сонце стояло, яко місяць. І сказав він боярам своїм і дружині своїй: «Ви бачите? Що се є за знамення?» А вони, поглянувши, побачили [це] всі і поникли головами, і сказали мужі: «Княже! Се є не на добро знамення осе». Але Ігор сказав: «Браття і дружино! Тайни божої ніхто ж не відає, а знаменню і всьому миру своєму творець – бог. А нам що вчинить бог, – чи на добро, чи на наше лихо, – то се нам і побачити». І, це сказавши, він перебрів Донець….
…А тоді, прийшовши до [ріки] Осколу, він ждав два дні брата свого Всеволода… і звідти рушили вони до [річки] Сальниці. Тут же до них і сторожі приїхали, що їх вони послали були язика ловить, і сказали вони, приїхавши: «Бачилися ми з ворогами. Вороги ваші оружно їздять. Тому або ви поїдете борзо, або вернемось додому, бо не наша є пора». Але Ігор сказав із братами своїми: «Якщо нам, не бившися з ними, вернутися додому, то сором нам буде гірше смерті. Хай як нам бог дасть»…
П’ятниця 10.V 1185
А назавтра, коли настала п’ятниця, в обідню пору, зустріли вони полки половецькі..
І от виладнали [русичі] шість полків… і сказав Ігор до братів своїх: «Браття! Сього ми шукали єсмо! Тож ударимо!» І тоді рушили вони до них, поклавши на бога уповання своє…
Субота 11.V 1185
… А коли світала субота, почали виступати війська половецькі, як бори, і не знали князі руські, кому з них до котрого поїхати, бо було їх незчисленне множество… І тоді, порадившись, усі вони зсіли з коней, бо мали намір, б’ючись, дійти до ріки Дінця. Вони бо говорили: «Якщо ми побіжимо, утечем самі, а чорних людей оставимо, то од бога нам буде гріх, як сих видамо. Підем, і або вмремо, або живі будемо всівкупі». І, так сказавши, всі зсіли з коней і пішли б’ючись…
…І тут за допустом божим поранили Ігоря в руку і умертвили лівицю його, і була печаль велика у полку його… Однак тоді кріпко вони билися тої днини до вечора, і багато було ранених [і] мертвих у полках руських. Настала й ніч суботня, а вони пішли б’ючись.
Неділя 12.V 1185
А коли світала неділя, сталося замішання ковуїв, у полку [їх] побігли. Ігор же був у той час на коні, тому що був поранений, ірушив він до полку їх, намагаючись завернути їх до військ. Зрозумівши ж, що далеко одійшов од [своїх] людей і знявши шолом, він помчав знову до війська [ковуїв], щоби вони впізнали князя і вернулися б. Однак же не вернувся ніхто… Але ліпші [мужі] не прийшли були в замішання.. билися, ідучи пішо, і серед них Всеволод немалу мужність показав.
…І коли приблизився Ігор до полків своїх, то поїхали [половці] навпоперек, і тут схопили [його] на віддалі одного перестрілу од полку свойого. І схоплений Ігор бачив брата свого Всеволода, який кріпко боровся, і просив він душі своїй смерті, щоби не бачити загибелі брата свого. Всеволод же так бився, що навіть оружжя в руках його було не досить, а билися ж вони, ідучи навкруг біля озера.
І так, у день святої неділі навів на нас господь гнів свій: замість радості, навів на нас плач, а замість веселості — жаль на ріці Каялі.
…А тоді, коли кінчалася битва… із стількох же людей мало їх спаслося. Ніяким чином не можна було навіть тим, що бігли, утекти, бо, немов стінами сильними, огороджені вони були полками половецькими. Але наших, русів, з п’ятнадцять мужів утекло, а ковуїв менше, а інші в морі- [озері] втопились.
…У той же час великий князь Всеволодович Святослав пішов був у [город] Корачев і збирав із верхніх земель воїв, маючи намір іти на половців до Дону на все літо. [І] коли вернувся Святослав і був коло Новгорода-Сіверського, то почув він про братів своїх, що вони пішли на половців, потаївшись од нього, і нелюбо було [це] йому. Святослав же йшов у човнах, і коли він прибув до Чернігова, то в ту пору прибіг [воїн]… і розповів Святославу, що сталося в Половцях.
Святослав же, це почувши і вельми зітхнувши, утер сльози свої і сказав: «О любі мої браття, і синове, і мужі землі Руської! Дав мені бувбог придушити поганих, але ви, не вдержавши молодості, одчинили ворота на Руськую землю. Воля господня хай буде в усьому. Хай як мені жаль було на Ігоря, але нині більше я жалію за Ігорем, братом моїм».
…Отож, коли він [Ігор – А.Ф.] пробував у Половцях, там знайшовся муж, родом половчин, на ім’я Лавор. І той прийняв добрий намір, і сказав: «Я піду з тобою в Русь». Ігор же сперва не йняв йому віри, а держався високого помислу своєї молодості. Він бо думав, узявши мужів, утікати в Русь і говорив: «Я задля слави не побіг тоді од дружини і нині по безславній путі не піду». А з ним був тисяцького син і конюший його, і ті оба заставляли його, говорячи: «Піди, княже, в землю Руськую. Якщо захоче бог, він вибавить тебе». Та не нагодилася йому пора така, якої ж він шукав.
…Але… повернулися од Переяславля половці, і мовили Ігореві дорадники його: «Помисел високий і невгодний господові маєш ти в собі. Ти [не] стараєшся взяти мужа і втекти з ним. А про се чому не подумаєш, що приїдуть половці з війни? Ми ж ось чували, що вони мають убити князя, і нас, і всіх русів. То не буде слави тобі, ні життя!»
І князь Ігор, узявши в серце раду їх, убоявся приїзду їх, [половців], і шукав, [як] тікати. Та не можна було йому втекти ні вдень, ні вночі, тому що сторожі стерегли його, а пору таку він знайшов тільки при заході сонця. І послав Ігор до Лавра конюшого свого, кажучи йому, [Лаврові]: «Переїдь на ту сторону Тору з повідним конем»,— бо нарадився він був із Лавром утікати в Русь.
У той самий час половці напилися були кумису, а він, [Ігор], був при вечері. Конюший, прийшовши, сказав князю своєму Ігореві, що жде його Лавор. Він тоді, вставши, зляканий і трепетний, поклонився образу божому і хресту чесному, говорячи: «Господи серцевидче! Чи спасеш ти мене, владико, недостойного?» І, взявши на себе хреста, ікону і піднявши стіну [вежі], він вийшов звідти. А сторожі його гуляли й веселилися, а про князя думали, що він спить.
П’ятниця 21(?)VI 1185
Він же, прийшовши до ріки [Тору] і перебрівши її, сів на коня, і тоді рушили вони оба крізь вежі. А визволення се вчинив господь у п’ятницю ввечері.
Поч. серпня 1185
І йшов він пішки одинадцять день до города Дінця, а звідти рушив у свій Новгород, і обрадувалися йому [всі]. Із Новгорода він пішов до брата Ярослава [Всеволодовича] в Чернігів, помочі прохаючи…, і Ярослав зрадів йому, і поміч йому дати обіцяв. Звідти ж Ігор поїхав до Києва до великого князя Святослава [Всеволодовича] . І рад був йому Святослав, і так само Рюрик [Ростиславич], сват його, [Святослава].
Додаток 2
Пояснення незрозумілих слів та висловів “Слова про похід Ігорів”
(Використано матеріал видань: Махновець Л. Коментар до оригінального тексту “Слова о полку Ігоревім” // Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі. – К.: Аконіт, 2002. – С. 392 – 416)
Слово – у давньоруській мові цим терміном найчастіше називали епічні та повчальні твори. Сам автор називає свій твір ще піснею і повістю.
Старими словами – вказівка на існування у той час інших героїчних творів, „ратних повістей”.
По билицях часу нашого – на основі теперішніх бувальщин. Автор протиставляє свою правдиву оповідь вимислу Бояна.
Боян – давньоруський співець. Згадується лише у „Слові…”. Автор „Слова…” називає його віщим, тобто мудрим (чарівником, віщуном), але хоче сказати власне слово про похід Ігоря.
Боян-бо… розтікався мислю по древу, // сірим вовком по землі, // сизим орлом під хмарами – тричленна метафорична характеристика оповідної манери співця. Здогадно йдеться про притаманну пісням Бояна високопарність і пафосність.
…напускав десять соколів на стадо лебедине… – образна характеристика гри Бояна на гуслях, де струни порівнюються з лебедями, а пальці – із соколами.
…Мстислав… зарізав Редедю перед полками касозькими – згадка про перемогу Тмутороканського, а потім чернігівського князя Мстислава над касозьким князем Редедею. (Касоги – одне з північнокавказьких племен);
Половецька земля – в ХІ – ХІІ столітті охоплювала причорноморські, приазовські і прикаспійські степи, включаючи Крим басейну Дону, Сіверського Дінця і пониззя Дніпра;
Троян – за однією з версій, римський імператор Траян (98 – 117 рр. н.е.); тропа Трояна – гірська дорога через Балканський хребет з Бєлграда в Константинополь; земля Трояна – придунайські землі.
За іншою версією, Троян – слов’янське язичницьке божество, бог зими і зла. Тропа Трояна – шлях поетичного, божественного натхнення Бояна; земля Трояна – Південна Русь; сьомий вік Трояна – останній рік язичництва на Русі.
Ще інші дослідники тлумачать вислів у метафоричному плані: тропа Трояна – образ далекої землі; віки Трояна – образ стародавності; земля Трояна – Руська земля.
Велес, Волос – за давньоруською міфологією бог, покровитель скотарства, багатства і торгівлі. Водночас бог поезії, покровитель поетів. Саме тому автор „Слова…” називає Бояна онуком Велеса.
Див – переважна частина вчених вважає, що йдеться про віщового птаха або міфічну істоту на зразок лісовика. Інше тлумачення – мовиться про половця-розвідника, що диким, несамовитим, лютим (у тексті – “звіриним”) свистом давав знати про наближення руського війська.
Тмутороканський ідол – Тмуторокань – місто на Таманському півострові. Біля нього стояли споруджені ще у ІІІ – ІУ ст. до н. е. величезні статуї-ідоли божеств Сенерги й Астарти.
Кричать теліги опівночі, мов лебеді сполохані – скриплять половецькі вози; лебідь, на думку дослідників, був племінним тотемом половців;
Стрибог – язичницький бог вітрів;
Стяги говорять – поява прапорів, які завжди несли попереду війська, свідчила про появу супротивника.
Володимир кожен ранок уші закладав у Чернігові – Володимир Мономах, будучи князем чернігівським, змушений був постійно остерігатися нападу Олега – діда Ігоря, внука Ярослава Мудрого. Саме тому він не тільки на ніч, а й удень закривав міські ворота, засуваючи дерев’яні засуви-бруси в “уші” – спеціальні діри в стояках або стінах;
Бориса ж В’ячеславовича хвальба на суд привела і на Канині зелений постелила покров за обиду Олегові – йдеться про онука Ярослава Мудрого Бориса, якого хвальба (прагнення слави) привела на смерть (божий суд) у бою на річці Канині поблизу Чернігова. Олега обидив (вигнав з Чернігова) Всеволод.
Святополк повелів взяти отця свойого межи угорським іноходцями до святої Софії, до Києва – тіло князя Ізяслава, батька Святополка, який загинув у бою коло Канини було перевезено до Києва на носилках, прив’язаних межи двома інородцями – кіньми, що біжать, піднімаючи одночасно обидві ліві або праві ноги. Їзда на таких конях значно спокійніша, ніж на звичайних.
Даждьбожий онук – руський народ. Даждьбог – руський язичницький бог сонця.
Сватів попоїли – Кончак і Ігор були сватами – син Ігоря Володимир був заручений з ханською дочкою.
Встала обида… вступила дівою на землю Трояна… – вчені трактують значення слова “обида” по-різному: “сором, ганьба, безчестя, поразка, печаль, гірка доля…”. Прикметною його ознакою вжитого слова є персоніфікація (пор. “встало зло”). Вислів “встала обида… вступила дівою” став основою для створення образу “Діви Обиди” – символу будь-якого нещастя. Цікаво, що подібні образи є і в інших народів, наприклад, Діва Чума у литовців. Обида (нещастя, лихо, біда) для Русі – це міжусобиці князів.
За народними повір’ям, обиду (лихо, нещастя) символізує лебідь, звідси персоніфікація обиди в образі діви з лебединими крильми.
Інше трактування образу: Діва Обида – міфологічний персонаж, споріднений з Дівою Артемідою у грецькій міфології або Діаною у римлян.
Карна і Жля – уособлення скорботи, плачу. Є думка, що це можуть бути й імена половецьких князів.
…метати вогонь в полум’янім розі – палити руську землю.
Ігор і Всеволод… лжу розбудили… – “Лжа” – підступність. Половці після поразки Ігоря порушили укладені зі Святославом угоди, і знову почалися набіги на руські землі.
Гридниця – великий зал у княжому палаці для урочистих подій, зібрань тощо.