Тема: Тарас Шевченко. “Мені однаково, чи буду”, “Ой три шляхи широкії…” (з циклу “В казематі”). Арешт Т.Шевченка, перебування в казематі, заслання. Роздуми поета про власне життя та долю України
Мета: з’ясувати обставини створення циклу віршів «В казематі»; розвивати вміння учнів виразно читати та аналізувати поетичні твори.
Цілі.
Учні знатимуть:за яких обставин був створений цикл віршів «В казематі»; зміст, тему, ідею поезій “Мені однаково чи буду”, “Ой три шляхи широкії…”.
Учні вмітимуть:розкрити тему та ідею поезіїй виразно читати вірш; визначати роль художніх засобів твору.
Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: автопортрет Т. Г. Шевченка, репродукції його картин, збірки творів, аудіозапис.
Методи, прийоми, форми роботи: учнівські повідомлення, виразне читання, прослуховування аудіозапису пісень на слова Т.Шевченка, робота з підручником, розв’язання проблемного питання, ідейно-художній аналіз поезії, технологія “метод ПРЕС”, групова робота, незакінчене речення.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
1. Прослуховування музичного супроводу до віршів Т.Шевченка або словесної передачі його звучання. Коментар напрацювань.
2. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань:
а) розгляд учнівських ілюстрацій;
б) заслуховування есе “”Людина – господар власної долі чи виконавець “вищого повеління”?”; “Я і Шевченко про рабство…”.
ІІ. Цілевизначення і планування.
- Представлення концепту уроку.
- Формулювання учнями власних цілей та узгодження їх із загальними.
- Узгодження плану роботи.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Виразне читання та аналіз поезії “Минають дні, минають ночі…” у групах.
2. Ознайомлення з результатами напрацювань представниками від груп.
3. Слово вчителя (учнівські повідомлення).
– Весною 1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, О. Маркевичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського братства, метою якого було пробудження національної самосвідомості українського народу; ліквідація кріпацтва й запровадження демократичних свобод; створення федерації (власне конфедерації) рівних слов’янських народів. У березні 1847 р. братство було розгромлене. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р. й на час слідства ув’язнили в казематі III відділу “Імператорської його величності канцелярії”, тобто охранки.
Хоча вина поета не була доведена (лише він і М. Гулак не визнали приналежності до таємного товариства), присуд був неминучий. У доповіді цареві граф Орлов писав: “З огляду на бунтівничий дух і зухвальство, що виходять за всякі межі, треба визнати його [Шевченка. – А.Ф.] за одного з найважливіших злочинців”. На аркуші з пропозицією віддати поета до війська цар власноручно дописав: “Під найсуворіший нагляд, з забороною писати й малювати”.
Перед відбуттям на заслання Т.Шевченко написав звернені до братчиків (і до нас із вами!) слова, що також є своєрідним заповітом борця:
Свою Україну любіть,
Любіть її… во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
(“Чи ми ще зійдемося знову…”).
На засланні поет відмучився десять довгих років. Мукою це було з кількох причин. Як і кожен митець, Т.Шевченко мав надзвичайно вразливу натуру. Можна лише уявляти, як ранили його грубість, лайки, брутальність солдатів і офіцерів, муштра. І хоча й серед них знаходилися освічені й добрі люди, які чим могли допомагали поетові, це були радше винятки. Почуття самотності з кожним роком пригнічувало все більше й більше. Та й із України небагато хто насмілювався писати опальному поетові. А найгірше – заборона писати й малювати, адже для творця – це спосіб самовираження, самоствердження, врешті, буття.
В листі М.Лазаревському від 20 грудня 1847 року поет напише: “Опріче того, що нема з ким щире слово промовити, опріч нудьги, що в серце впилася, мов люта гадина, опріч всіх лих, що душу катують, – бог покарав мене ще й тілесним недугом, занедужав я спершу ревматизмом… так бачите, щоб я не зрисував (бо мені рисувати заказано) свого недуга…, то і положили за благо перевести мене в казарми. До люльок, смороду і зику став я потроху привикать, а тут спіткала мене цинга лютая, і я тепер мов Іов на гноїщі, тілько мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачити свою безталанную країну, то благав би господа о смерті” (Шевченко Т. Твори. У 6-ти тт. – Т. 6. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1964. – С. 44. ).
На автопортреті Т.Шевченка, створеному в кінці червня 1847 року, добре видно, як позначилися на зовнішності моральні і фізичні страждання, що випали на долю поета-художника. А.Лизогоб, отримавши рисунок, був вражений. Менше року пройшло з часу, коли у Седневі на Чернігівщині він гостив молодого, здорового, енергійного чоловіка, а тепер перед ним постав лисіючий вусатий дядько з виснаженим обличчям.
У жовтні 1850 року, після нового арешту, слідства й особистого розпорядження царя Миколи І перевести Т.Шевченка в інший батальйон, виявивши і покаравши осіб, які допустили, що той листувався, писав і малював, поет потрапляє до Новопетровського укріплення. Пустельна місцевість півострова Мангишлак відзначалась надзвичайно тяжким кліматом, украй несприятливим для людського здоров’я: постійний північний вітер, влітку – напівтропічна спека, взимку холоднеча. Вже в перші роки цього заслання Т.Шевченко дуже постарів. В листі С.Гулаку-Артемовському від 15 червня 1853 року поет з гіркотою пише, що “посивів, оголомозів”, “старіється і постійно хворіє” (Там само. С. 85). “Я теперь зовсім лисий и сивий”, – зауважує він у листі А.О.Козачковському (Там само. С. 86).
На автопортреті 1957 року ми бачимо видимі сліди страждань: трохи нахилена голова, впалі щоки, сумні задумливі очі, рідке волосся, довгі, спущені донизу вуса. І борода, яку поет в листі до І. Ускова іронічно назвав “справжнім помелом”.
Але духовно Т.Шевченко не зламався. Після заслання з’являться нові його твори (“Неофіти”, “Юродивий”, “Я не нездужаю, нівроку..”, “Марія”, автобіографічний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”, уже відомий нам переспів “Плач Ярославни”). Митець здобуде нове визнання і як гравер (перший академік у Російській імперії). У 1958 році після заслання він у вірші “Доля” скаже:
…Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою…
Мужність і сила духу поета вражала всіх. Завідувач однієї з поштових станцій по дорозі до Петербурга, куди етапом везли Т.Шевченка після арешту, сказав поліцейському офіцерові: “З виду не можна вгадати, хто тут із вас арештований і хто кого супроводить”. (Цит. за: Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – К.: Обереги, 1994. – С. 169). На допитах у ІІІ відділенні Т.Шевченко ще й інших підбадьорював. М.Костомарову казав: “Не журись, Миколо: доведеться ще нам укупі жити” (Там само. С. 176). Ось як відтворив думки й почуття поета під час перебування в казематі письменник В.Дарда (оповідання “Сильніший за долю”): “Коли виводили його з камери, глибоко вдихав пропахле весною, вільгістю повітря, і дух нового пробудження природи трепетно торкався серця. Одного разу йому вловилися добре знані ще з далекого дитинства пахощі набубнявілого повесні вишняку. Ті запахи не облишили його і в камері, вперто витали довкола, аж поки не зринула перед очима до щему в серці мила картина. Пливла, розмірено погойдуючись, безкрая ніч, а в камері буяла розкішна весна, і пошерхлі вуста натхненно шепотіли слова про садок вишневий коло хати…” (Цит. за: Степанишин Б. Українська література. Підручник для 9 класу. – К.: Освіта, 1997. – С. 228 Цит. за: Степанишин Б. Українська література. Підручник для 9 класу. – К.: Освіта, 1997. – С. 228). Ця поезія разом із 12 іншими склала цикл “В казематі” (В аудіозаписі або виконанні вчителя чи заздалегідь підготовленого учня звучить поезія “Садок вишневий коло хати”).
4. Робота з підручником (З’ясування значення літературознавчого терміна “Цикл” – с. 82).
5. Формулювання проблемного завдання: “Довести, що поезії “Мені однаково, чи буду”, “Ой три шляхи широкії…”, “Садок вишневий коло хати” складають цикл. Визначити авторський задум, який об’єднує ці твори”*.
6. Виразне читання вчителем або заздалегідь підготовленим учнем (прослуховування в аудіозаписі) поезії «Мені однаково» (Завдання учням: уявити умови написання вірша, спробувати передати відчуття, що переживав поет під час написання).
7. Озвучення восьмикласниками вражень від прослуханого (фронтально).
8. Ідейно-художній аналіз поезії (Використано матеріал посібника: Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. – К.: Освіта, 1998. – 237 с.):
– Поет завжди мріяв повернутися на Україну. Мріяв тут жити (“поставлю хату і кімнату, // садок-райочок насаджу”), урешті вмерти на рідній землі: “…серце холоне, // Як подумаю, що може // Мене похоронять // На чужині..” (“Лічу в неволі дні і ночі”). І раптом: “Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні”… Як розуміти ці слова? (Відповіді учнів).
Поезія складається з двох смислових частин. У першій із них обігрується мотив байдужості. Що ж байдуже Т.Шевченкові, окрім життя “в Україні”? Людська пам’ять: “Чи хто згадає, чи забуде // Мене в снігу на чужині…”; “І не пом’яне батько з сином, // Не скаже синові: – Молись, // Молися, сину, за Вкраїну // Його замучили колись. – Мені однаково, чи буде // Той син молитися, чи ні…” .
Декларативність вірша увиразнюється зримими картинами: поет бачить себе “в снігу на чужині”, він згадує сирітство (“В неволі виріс між чужими”), й акцентує, що стосується воно не лише фізичної, а й духовної самотності (“І не оплаканий своїми, // В неволі, плачучи, умру”). Поезія написана після викупу з кріпацтва. Чому ж помирати поет збирається “в неволі”? (Відповіді учнів).
Самотність настільки всеохопна (вона стосується всього світу, всієї землі), що не хочеться навіть залишати щось після себе: “І все з собою заберу…”. Україна – “наша”, “славна” і земля “наша”, але водночас вона і “не своя”: “На нашій – не своїй землі…”. Як можна пояснити цю суперечність? Чи її тут немає? (Відповіді учнів).
До речі, у першому варіанті вірша цей рядок звучав дещо по-іншому: “На обезчещеній землі”. Наскільки доречною і виправданою є ця заміна? (Відповіді учнів).
Надають виразності і зримості образи батька й сина, зокрема картина молитви. Читач уявляє вечір, коли в сімейному колі батько розповідає малому про життя мученика, рівного біблейським, і наказує (вжито наказовий спосіб “молися”) згадувати замученого за Україну.
Слово за словом, рядок за рядком за рахунок градації емоції нагнітаються напруга, й нарешті читач приходить до найвищої “точки” – відповіді на питання, а що ж неоднаково поетові. І з’ясовує, що найголовніше сказано в останніх п’яти рядках:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Прочитавши ці рядки, задаємо собі кілька запитань (спробуйте сформулювати бодай кілька з них): Хто ті злії люди? Чому вони лукаві? У чому це проявляється? Для чого їм присипляти Україну? Що саме вони вкрадуть в України? Про який вогонь ідеться? Чому ці люди спочатку присплять Україну, а потім розбудять її? (Відповіді учнів на поставлені запитання).
“Однаково”, яке Б.Степанишин називає “головним словом вірша”,поет вживає кілька разів. Який емоційний смисл вкладено у нього в кожному випадку? (Відповіді учнів).
У разі необхідності вчитель їх доповнить:
– На думку Б.Степанишина, це слово, повторюючись п’ять (!) разів, ніби цементує твір. Кожного разу воно має іншу змістову функцію. “Перше мені однаково вимовляється спокійно, з ледь стримуваним хвилюванням. Друге однаковісінько – вдавано байдуже, тут герой уже опанував себе. Третє мені однаково звучить як висновок над роздумами про підпорядкованість особистої волі народним інтересам, тому тут вчувається інтонація категоричності. Та вже через рядок це слово у фразі “Та не однаково мені” звучить зовсім по-іншому: рішуче, пристрасно, з таким болем, що коли б вимовив його ще раз, то заридав би. Так воно й сталось. Останній рядок вірша “Ох, не однаково мені”, – що стає своєрідним рефреном, – це крик згорьованої душі, її стогін і ридання, що рвуться назовні” (Степанишин Б. Українська література. Підручник для 9 класу. – К.: Освіта, 1997. – С. 230). (Учні пробують інтонаційно передати смислове наповнення).
9. Формулювання теми та ідеї вірша.
10. Визначення жанрової приналежності поезії (Робота з підручником, с. 83).
11. Групова робота: скориставшись технологією “метод ПРЕС”, довести, що вірші “Мені однаково, чи буду…”, “Ой три шляхи широкії…” і “Садок вишневий коло хати” є циклом. Визначити авторський задум циклу.
12. Відповіді представників груп.
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
“Незакінчене речення”: “Після цього уроку я відчуваю… розумію… думаю..”.
Домашнє завдання.
Обов’язкове: 1. Вивчити напам’ять вірш Т. Шевченка «Мені однаково, чи буду…». 2. Визначити народнопісенні образи й засоби художньої виразності у вірші “Ой три шляхи широкії…”. Розкрити символічне значення образів калини, тополі, явора, ясена, терена.
За бажанням: 1. Дібрати музику до одного з віршів циклу “В казематі” або зробити це словесно: визначити темп, ритм, зміни в музичному настрої, музичні інструменти тощо.* 2. Проілюструвати один з фрагментів вірша “Мені однаково, чи буду…”.*