Я сподіваюсь, що ми зможемо передати нашим дітям
світ, де вони будуть читати і їм будуть читати,
де вони будуть уявляти і розуміти.
Ніл Гейман, англійський письменник-фантаст
Сучасний стан викладання літературних дисциплін у школі свідчить про необхідність змін в існуючій Концепції літературної освіти. Сьогодні важливо визначити основну парадигму шкільного курсу літератури, відповідно, що і з якою метою треба вивчати на уроках літератури.
Реалії сьогодення (засилля різноманітної інформації, високий розвиток медіа і інтернеттехнологій, прагматичність суспільства) сприяють стрімкому падінню інтересу до читання художньої літератури серед молоді. Тому головною метою вивчення літератури в школі має стати формування компетентного, естетично розвинутого та творчого читача-інтерпретатора, здатного насолоджуватися художнім текстом, спілкуватися з витвором мистецтва мовою мистецтва, спроможного декодувати літературний текст, а значить перекладати прочитане на мову власних понять та вражень.
Сьогодні вивчення літератури покликане залучити школяра до процесу суб’єктивізації знань, пізнання оточуючого світу і самого себе у процесі навчання. Тому рівноправний діалог, плюралізм поглядів усіх учасників навчального процесу мають стати пріоритетними у школі. Це врешті решт має сприяти народженню у свідомості учнів «власного тексту», збагаченого особистісним «Я».
Отже, не історія літератури певного періоду, а художній світ цієї літератури, що сприймається і декодується учнем-читачем ХХI століття, має бути покладений в основу сучасного вивчення літератури в школі. Формування особитісного ціннісного ставлення до людини та оточуючого світу на основі прочитаних художніх творів – це одна із основних цілей вивчення літератури в школі. Саме читацькоцентризм, а не текстоцентризм, як ми звикли за довгі роки, має стати основною парадигмою вивчення літератури в школі.
Так, реалії сьогодення засвідчують загальне падіння рівня читацької активності, пріоритет аудіовізуальних засобів отримання інформації. Дослідники вказують, що основний мотив читання художніх творів сучасних школярів має прагматичний характер і пов’язаний з необхідністю реалізації навчальних програм. Серед загальних закономірностей процесу сприйняття художніх творів вчені виділяють серйозні суперечності між власним читацьким досвідом учнів і нормативним читанням, пропонованим шкільними програмами з літератури.
Це підтверджують і результати останнього соціологічного дослідження, що проводилося компанією Research & Branding Group у лютому-березні 2013 року серед дорослого населення України. В опитуванні взяло участь 2178 респондентів з усіх регіонів країни. Теоретична похибка при цьому не перевищує 2 % (за матеріалами сайту http://thekievtimes.ua/…/220426-bolshe-poloviny-ukraincev-v…).
Результати цього соціологічного дослідження:
1. 50,9% опитаних українців засвідчили, що не читають книжок.
2. 87% респондентів віддають перевагу традиційним, паперовим, книжкам, 11 % користуються електронними, а 2 % слухають аудіокнижки.
3. 38 % українців читають історичні твори, 35 % – детективи, 27 % – любовні романи.
4. 40,2% чоловіків та 39,2% жінок нашої країни визнали, що протягом року прочитали менше 5 книжок.
За результатами вже іншого соціологічного дослідження «Читання книжок в Україні», що проводилося компанією GFK Ukraine влітку 2013 року, головною причиною, що заважає читанню, 38% українців назвали відсутність часу, і майже половина респондентів вважають, що читають рідше, ніж хотіли б це робити. Як засвідчує опитування більш ніж 1000 читачів з усієї України, вони надають перевагу сучасним детективам, любовним романам, творам на пригодницько-історичну тематику.
Якщо ж говорити про сучасних школярів, то дослідники вказують, що у них основний мотив читання художніх творів носить прагматичний характер і пов’язаний з необхідністю реалізації навчальних програм. Учені наголошують на серйозних суперечностях між власним читацьким досвідом учнів і нормативним читанням, пропонованим шкільними програмами з літератури.
Сьогодні потрібно констатувати, що одна з них причин відсутності у більшості сучасних школярів інтересу до читання художньої літератури – це систематичне порушення прав читача.
Так, відомий і дуже популярний сьогодні французький письменник Даніель Пеннак в есе «Як роман» [10] звернув увагу на такі права читача:
1. Право не читати.
2. Право перескакувати.
3. Право не дочитувати.
4. Право перечитувати.
5. Право читати що завгодно.
6. Право на боварізм .
7. Право читати скрізь.
8. Право втикатися (Le droit de grappiller).
9. Право читати вголос.
10. Право мовчати про прочитане.
Ці права стали «Декларацією прав читачів». На жаль, не важко помітити, що вони в наслідок низки причин об’єктивного та суб’єктивного характеру весь час порушуються у процесі шкільного вивчення літератури. Так, регламентуючи читання школяра навчальною програмою, вимагаючи від нього прочитати необхідні твори, ми почасти не залишаємо йому права на СВОЮ книжку, СВІЙ твір. Цікаве спостереження зафіксувала вчитель початкових класів Вероніка Денисова: один з її учнів під час розмови про те, що відбувається з людиною, коли вона читає книжку, пояснив це так: «Якщо це моя книжка (близька мені, яку хочеться читати), я бачу картини, а якщо не моя – тільки літери» (за матеріалами інтернет-видання для тих, хто читає дітям Папмамбук» http://www.papmambook.ru/articles/563/).
Слід визнати, що навіть у кожного професійного філолога існують СВОЇ тексти і ті, які не хочеться читати. І якщо тезу Д. Пеннака про те, «що читання виключає наказовий спосіб» прийняти за аксіому, то, можливо, сьогодні прийшов час дозволити школяру не читати той чи інший твір чи хоча б залишити йому право не зрозуміти його чи не прийняти? Можливо, у такій ситуації доцільно буде запропонувати вибір школяру, дати інший твір для читання? І якщо ми хочемо «зберегти» читання як процес отримання естетичної насолоди від спілкування з мистецьким твором, то ці питання потребують сьогодні активного обговорення та вирішення.
В інтерв’ю видавництву «Рожевий жирафа» Даніель Пеннак наголошує, що «читання – це подарунок… Під час шкільного ж прочитання присутній елемент обов’язковості, оскільки це частина навчання. … Тут є педагогічне прагнення, а в читанні не має бути педагогіки, це дві різні речі. Важливо ділитися; цей привілей має залишатися за читанням. Потрібно бути стратегом» [8].
Сьогодні формування учня-читача має здійснюватися в єдиній системі використання різноманітних методів, прийомів і видів навчальної діяльності, де діалогічні форми організації навчальної діяльності мають стати пріоритетними в системі розвитку читацької культури особистості. Для поглиблення читацької культури школярів необхідно індивідуалізувати процес навчання, ураховувати первісні читацькі враження, «читацьке право» учнів на своє ставлення до прочитаного.
Головна мета вивчення шкільного курсу літератури (і рідної, і зарубіжної) полягає насамперед у вихованні читацької культури особистості, здатної до самостійного повноцінного спілкування з літературними творами, у формуванні духовно-ціннісних орієнтацій та естетичних потреб учнів. На відміну від предметів, наприклад, фізико-математичного напряму, де все конкретно і точно, першочергове завдання вивчення літературних курсів полягає не в накопиченні певних літературних відомостей, а у пізнанні себе і світу через читання, отриманні естетичної насолоди від зустрічі з мистецтвом, вмінні самостійно інтерпретувати, а значить перекладати літературні явища на мову власних вражень та понять.
Водночас слід констатувати, що у сучасному стрімкому інформаційно насиченому світі значно змінилися функції читання. За браком часу сьогодні все менше читають заради задоволення, отримання насолоди. А отже естетична функція читання поступово втрачається. Натомість читання все більше набуває прагматичного характеру: читаю тому що цього від мене вимагають; читаю не тому, що мені це подобається, а тому що це потрібно (підготуватися до уроку, отримати пристойну оцінку, бути компетентним у певному питанні тощо). Сьогодні за браком часу все більше ваги набуває швидке, почасти поверхневе, читання. Натомість повільне, вдумливе читання та перечитування, на жаль, поступово відходять у минуле. Якщо ж говорити про жанрові уподобання, то перевага сьогодні надається малим жанрам. А в самих текстах сучасний читач все менше звертає уваги на різноманітні описи, його більше цікавить динаміка тих подій та фактів, що представлена у книзі.
Отже, читання сьогодні стає все більш аналітичним та критичним. Якщо раніше ми говорили про формулу:
то тепер прагматичний аспект читання стає пріоритетним, відповідно змінюється і формула читання:
.
Слід наголосити, що такий аспект читання зовсім не протирічить його природі, яка є поліфонічною, багатозначною, і школярам доцільно показати художній твір як «незавершену завершеність», яку наповнює смислом, а значить інтерпретує, сам читач.
Як наголошує сучасна російська письменниця і педагог, автор популярної сьогодні повісті «Коли відпочивають янголи», Марина Аромштам, «метою читання має бути особистісне сприйняття літературного тексту, що виявляється в здатності висловитися про прочитане, «… але не в форматі «письменник – геній/ворог народу/ наше все – відобразив прагнення народу/вузько-суб’єктивний погляд», а в стилістиці «мені це підходить/не підходить», «мене це хвилює/не хвилює», «мені від цього боляче/мені байдуже». Здається спрощення. Але воно потребує чесності і навіть самовідданості.
А наступний крок – уміння пояснити, чому тобі від цього боляче чи цьому тебе це так сильно хвилює. Не те, що хотів сказати письменник (письменник не завжди сам це розуміє, а іноді його бажання сказати щось протирічить тому, що він дійсно сказав), а що я, конкретний читач, зумів винести із висловленого» [1].
Навчити школяра виокремлювати смисли із прочитаного, формувати власні судження, давати аргументовану оцінку не тільки художньому твору, але й усьому, що його оточує, здатне читання художніх творів. І вчителю важливо і необхідно показати це учню. Ще у 1947 році Г.О. Гуковський, відомий літературознавець і педагог, наголошував: «… сенс літератури, і, безумовно, її вивчення, полягає не просто у накопиченні сирих матеріалів пізнання, а у пізнанні як розумінні, витлумаченні світу – для того, щоб покращити світ і себе у ньому» [3] .
Прослідкуємо, які уміння, що необхідні сучасній особистості, формуються на уроках літератури:
– знайти потрібну інформацію;
– виокремити смисли із прочитаного;
– зіставити цю інформацію з вже отриманими знаннями;
– порівняти прочитане з власними уявленнями про оточуючу дійсність;
– зробити висновки щодо отриманих нових відомостей;
– дати власну оцінку, вміти аргументувати свою позицію конкретними прикладами;
– вести діалог і полілог про прочитане з різними його суб’єктами (автором, твором, перекладачем, літературним персонажем, іншими читачами);
– вибудовувати власні судження.
Як бачимо, оволодіння цими уміннями потрібно у будь-якій діяльності сучасної людини, воно закладене і у завданнях ЗНО, і міжнародних екзаменів, наприклад, IELTS, TOEFL.
Тому сьогодні важливо запропонувати учню такий алгоритм дій на уроці, який би наочно презентував читання як спосіб соціалізації особистості у суспільстві.
Отже, мова йде про читання, яке формує самостійність думки,
уміння інтерпретувати (перекладати на мову власних понять і вражень).
Звичайно, що під час аналізу літературного твору у класі учитель на основі літературознавчого витлумачення твору, вікових та індивідуальних потреб та інтересів школярів, рекомендацій програми обирає певну концепцію розгляду літературного тексту. Враховуючи індивідуальний характер читацького сприйняття, важливо при цьому уникати категоричності та догматичності. На жаль, іноді доводитися спостерігати за ситуацією, описаною у підручнику Є.Пасічника: ”Учні, аналізуючи художній твір, йдуть не стільки від вдумливого читання, скільки від зовні привнесеного і наперед сформульованого положення, готового висновку, під який підгониться прочитане. Замість того, щоб вникнути в авторський текст, (…) учні витрачають свої зусилля лише на те, щоб до сформульованих учителем готових положень дібрати певний матеріал, найчастіше цитати з твору [9, 222].
Отже, толерантне ставлення до індивідуальних особливостей читацької рецепції школярів, не нав’язування загальноприйнятої точки зору на прочитане є однією із умов успішності сприйняття художнього твору.
З нашої точки зору, доречно звернути увагу на аспекти взаємодії читача з текстом, запропоновані російським дослідником І.Єсауловим:
– об’єктно-об’єктний (коли найвищим авторитетом для читача є сфера “чужого” (авторського), тобто власна особистісна позиція читача підпорядковується волі автора);
– суб’єктно-об’єктний (найвищим авторитетом для читача є його власна позиція, авторська думка при цьому часто ігнорується);
– суб’єктно-суб’єктний (тут можливий “діалог згоди” (за М.Бахтіним ), коли відбувається справжня духовна зустріч автора й читача [4, 16-17].
Отже, саме суб’єктно-суб’єктний аспект взаємодії читача з текстом і є його домінантою, навколо чого й будуть створені читацькі інтерпретації.
Замислимося, чому сучасна людина, що є представником так званої «цифрової епохи», все ж таки не відмовляється від читання, чому ми продовжуємо сприймати читання як вагомий аспект розвитку особистості?
Вочевидь, читання не зникає з кола наших інтересів тому, що воно формує читача-інтерпретатора, людину з розвинутим критичним мисленням. У цьому і полягає стратегічно важливе завдання вивчення літератури у школі.
Якщо ми дамо приблизну характеристику такому учню-інтерпретатору, то зазначимо, що він, зазвичай:
– нічого не приймає на віру, все піддає сумнівам і аналізує;
– вміє не погоджуватися і відстоювати свою позицію;
– зіставляє різні факти і явища;
– у нього розвинуто критичне мислення і уява.
Сьогодні, як ніколи, актуальними є слова про те, що люди, які читають, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телебачення. На жаль, у сучасному світі ми стаємо свідками, як медіа можуть відігравати не тільки конструктивну, але й деструктивну роль, використовуючи засоби чорної риторики, тотальної маніпуляції свідомості. Тому роль вдумливого критичного читання важко переоцінити. І сучасне суспільство надає школі замовлення на формування вільної особистості з розвинутим критичним мисленням, здатної протидіяти масової маніпуляції і психозу.
Функції розвитку критичності мислення під час читання засвідчують і аналітики, і вчені, і письменники. Так, англійський письменник Ніл Гейман в лекції «Чому наше майбутнє залежить від читання» наголошує: «Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви бачите речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви створюєте самі з 33 літер і кількох знаків пунктуації. І тільки ви, використовуючи свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які б і не дізналися. Ви усвідомлюєте, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли настає час повернутись у свою реальність, щось всередині у вас змінюється назавжди.
Література може показати вам інший світ. Вона може відвести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши ці дивовижні світи, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені оточенням, в якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати і покращувати все навколо, робити світ кращим, робити його іншими» [2 ].Тому сьогодні на уроках літератури необхідно створити умови, коли початкове сприйняття читачем художнього твору корегується та поглиблюється під час обговорення, пріоритетним стає обмін думок між усіма учасниками навчального процесу, що веде до створення у свідомості школяра свого “власного тексту”, збагаченого особистісним “Я”.
Таким чином, саме читацькоцентрична парадигма, а не текстоцентрична, до якої ми звикли за довгі роки, має стати пріоритетною під час вивчення літературних курсів у школі.
Список використаних джерел
1. Аромштам М. Чтение как понимание [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.papmambook.ru/articles/638/
2. Гейман Н. Чому наше майбутнє залежить від читання [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.grani-t.com.ua/themes/3558
3. Гуковский Г.А. Изучение литературного произведения в школе: Методологические очерки о методике. – М.-Л.: Просвещение, 1966. – 266 с.
4. Есаулов И.А. Читатель и целостность литературного произведения // Читатель и современный литературный процесс. – Грозный: Изд-во ЧИГУ, 1989. – С.16-17.
5. Ісаєва О.О. Чи буде особистість майбутнього Homo legens // Дивослово. – 2014. – № 4(685). – с. 2-10.
6. Ісаєва О.О. Читання художньої літератури в сучасному світі: реальність чи утопія? // Всесвітня література в школах України. – 2015. – № 9 (411). – С. 2-6.
7. Ісаєва О.О. Формування читача-інтерпретатора в сучасній українській школі // Дивослово. – 2016. – № 2(707). – С.25-27.
8. Колмановский И. Интервью с Д.Пеннаком// Даниель Пеннак: «Чтение – это PODAROK!» [Электронный ресурс] – Режим доступа:http://pgbooks.ru/…/l…/daniel-pennak-chtenie-eto-podarok.php
9. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.
10. Пеннак Д. Как роман: эссе / Даниэль Пеннак; пер. с фр. Н. Шаховской.- М.: Самокат, 2005. – 192 с.
Ісаєва Олена Олександрівна – доктор педагогічних наук,
професор, завідувач кафедри методики викладання
російської мови та світової літератури НПУ ім. М.П. Драгоманова.