Сучасна шкільна система має перестати бути
системою дублювання знань і перетворитися
у систему створення знань.
Джордс Сіменс, сучасний дослідник в галузі освіти
Стрімкий розвиток компьютерізації, інтернету і гаджетів поклав початок нової епохи в історії людства, яку назвали цифровою. Кожний із нас відчуває на собі ознаки цієї епохи:
– велика кількість інформації, що звалюється на кожного з нас щодня;
– змінився порядок доступу до інформації (з одного боку, за допомогою різноманітних ЗМІ чи персонального комп’ютера нам значно легше знайти потрібну нам інформацію, а з іншого боку, з величезної гори інформації обрати саме ту, яка нам справді необхідна, буває досить складно;
– змінився спосіб добування інформації: сьогодні нам легше щось подивитися, ніж про це прочитати з книжок (наприклад, на відеоканалі YouTube);
– контент постійно зростає, зокрема зусиллями самих користувачів (наприклад, якесь цікаве повідомлення сьогодні може швидко бути розповсюджене серед великої кількості людей, будь-хто може стати блогером і мати свою аудиторію);
– для того, щоб отримати необхідну інформацію, нам сьогодні потрібна певна медійна грамотність (володіння комп’ютером та іншими гаджетами).
– ми всі знаходимося в єдиному інформаційному просторі: мобільні телефони, наші запити в Інтернеті, інформація на сторінках в соціальних мережах та інші електронні пристрої легко відстежують і фіксують не тільки наше місцезнаходження, але й наші інтереси та вподобання. Таким чином, особистісний простір людини значно звузився. Людина стає все більше соціальною.
Звернімо увагу на декілька приголомшливих цифр, які наводить представник компанії «Кіберплат» Борис Мірошников (http://www.unkniga.ru/…/4688-tsifrovaya-lichnost-vozmozhnos…) :
– щохвилинно в Twitter генерується 30 тисяч нових повідомлень;
– щохвилинно у Google здійснюється 3,6 млн. запитів користувачів;
– щохвилинно на YouTube завантажують 100 годин відео;
– щохвилинно відправляється 200 млн. електронних листів;
– Instagram, що з’явився порівняно недавно, на сьогодні вже має 150 млн. активних користувачів, що щоденно розміщують більше 50 млн. фотографій. Фото в Instagram отримують 1,2 млрд лайків щодня.
Водночас, як зазначають учені, за останні 10-15 років людина практично не змінилися: у неї такий самий обсяг мозку, така ж пам’ять, ті ж самі здібності. А потік інформації постійно зростає. І сьогодні найціннішим ресурсом стає час.
Сьогодні ми маємо усвідомлювати, що з появою різних джерел інформації (відеолекції, електронні підручники, матеріали різноманітних сайтів, комп’ютерні програми тощо) навчання відбувається не в одній, а в різних площинах.
З’явилась теорія навчання в цифрову епоху – коннективізм, яка звертає увагу на два важливих аспекти: це здатність знаходити необхідну інформацію і спроможність фільтрувати другорядну та зайву інформацію. Дослідниця Гуреєва Л., аналізуючи напрями та підходи коннективізму, наголошує, що сьогодні здатність отримати знання стає більш вагомою, ніж самі знання [3].
Сьогодні активно розвиваються хмарні технології, зокрема і в освіті. Це електронні сховища даних в мережі Інтернет, які дозволяють зберігати, редагувати, а також обмінюватися файлами. По суті, це робочий майданчик в Інтернеті, який дає можливість користуватися спільними проектами, наприклад, електронними журналами, щоденниками, підручниками, бібліотеками, освітніми тренажерами, мультимедійними базами, таблицями тощо [5].
Так, сьогодні за допомогою хмарних технологій є можливість створення єдиного інформаційного простору, у якому можна колективно, відкривши спільний доступ для певних осіб, які беруть участь у цьому, створювати та корегувати різні документи, дослідження та проекти. При цьому кожний учасник групи відповідає за свою частину.
У зв’язку з тим, що учень сьогодні не має браку інформації, в учителя з’являється низка додаткових проблем:
– можливість появи неправильної (недостовірної) інформації в учнів;
– глибина розуміння інформації, що самостійно здобувається учнем, залишається почасти невідомою педагогу;
– порушується системність пізнання, виникає її фрагментарність;
– залишається невивченим питання, як утримати баланс між системністю інформації і її кастомізацією (пристосуванням) до учнів.
Прослідкуємо, які уміння, що необхідні сучасній особистості, формуються під час вивчення літератури:
– знайти потрібну інформацію;
– виокремити смисли із прочитаного;
– зіставити цю інформацію з вже отриманими знаннями;
– порівняти прочитане з власними уявленнями про оточуючу дійсність;
– зробити висновки щодо отриманих нових відомостей;
– дати власну оцінку, вміти аргументувати свою позицію конкретними прикладами;
– вести діалог і полілог про прочитане з різними його суб’єктами (автором, твором, перекладачем, літературним персонажем, іншими читачами);
– вибудовувати власні судження.
Як бачимо, оволодіння цими уміннями потрібно у будь-якій діяльності сучасної людини, воно закладене і у завданнях ЗНО і міжнародних екзаменів, наприклад, IELTS, TOEFL, міжнародних дослідженнях PISА.
Так, 6 листопада 2015 року заступник міністра освіти України Інна Совсун повідомила, що Організація економічного співробітництва і розвитку (OECD) погодила заявку України на включення її до складу країн, що братимуть участь міжнародному дослідженні PISA (Programme for International Student Assessment). PISA — це дослідження, яке визначає, як 15-річні учні загальноосвітніх шкіл навчилися використовувати здобуті знання на практиці. За допомогою тестів оцінюються читацькі здібності його учасників, їхня математична і природничо-наукова грамотність. За словами І. Совсун, повноцінна участь України в цій програмі стане можливою у 2018 році (http://www.unn.com.ua/…/1518129-ukrayina-mozhe-priyednatis-…).
У дослідженні PISA читацька грамотність розуміється як здатність читати, розуміти письмові тести, розмірковувати над ними, використовувати для досягнення своїх цілей, серед умінь, що перевіряються, це: вичитування інформації з тексту; інтерпретація тексту на основі його розуміння; розмірковування на тему тексту, оцінювання змісту, форми та особливостей тексту.
Тому серед завдань базової літературної освіти наголосимо на таких, як навчити декодувати твір мистецтва, розширення культурного контексту сприйняття твору, розкриття мотивації спілкування з художнім твором, створення індивідуальної траекторії літературної освіти.
Серед прогнозів майбутнього в освіти звернемо увагу на такі.
Так, Павло Дуров, засновник і генеральний директор популярної соціальної мережі «ВКонтакті», вважає, що у ХХІ столітті буде створена нова освітня парадигма, що має мало спільного з існуючою [4]. Серед новацій аналітик звертає увагу на інтерактивні лекції найкращих учителів, які у цифрову вигляді, гарно ілюстровані, будуть розкривати ту чи іншу проблему. Після такої лекції, як передбачає П. Дуров, вчитель може дати завдання для самостійної роботи, а також проаналізувати відповіді учнів. Відповідно, зростає рівень конкуренції між вчителями і викладачами. Слід наголосити, що така практика вже існує. Так, викладач Стенфордського університету США Себастіан Трун після того, як вирішив оцифрувати і викласти свої лекції зі штучного інтелекту в інтернеті, за півроку мав не 200, а 160 000 слухачів з усього світу.
Американський фізик японського походження Мітіо Каку, відомий як активний популяризатор науки, автор декількох бестселерів («Фізика майбутнього», «Фізика неможливого»), автор програм на ВВС та Discovery, вважає, що навчання вже не буде базуватися на запам’ятовуванні. Зовсім швидко комп’ютери та окуляри типу Google Glass трансформуються у крохотні лінзи, що надають можливість завантажувати всю необхідну інформацію. Тому через рік-два, за прогнозами Мітіо Каку, школярі та студенти на екзаменах зможуть легко шукати відповіді на запитання в інтернеті: достатньо буде лише моргнути, і з’явиться необхідна інформація. Так, з одного боку не треба буде перевантажувати наш мозок інформацією, що, як засвідчує практика, почасти потім не використовується, а, з іншого боку, це надає додаткові резерви організму для розвитку здатності розмірковувати, аналізувати, аргументувати і приймати рішення. Викладач зі світовим ім’ям Мітіо Каку переконаний, що сьогодні потрібно розвивати ті здібності, які не доступні роботам: креативність, уява, ініціатива, лідерські якості [6].
Таким чином, ми сьогодні маємо констатувати, що головними завданнями освіти стають:
– моделювання індивідуальної освітньої траєкторії учня, тобто мова йде про адаптивне навчання;
– створення індивідуального бекграунду учня (тобто всього, що стосується його життя, освіти, досвіду; його інтелектуальний рівень, культурна підготовка, ступінь освіченості, життєвий та професійний досвід);
– формування здатності learning to learn – навчання вчитися протягом усього життя;
– розвиток дивергентного мислення, що означає можливість бачити велику кількість рішень одного і того ж завдання;
– формування розвинутого критичного мислення, здатності створювати власні інтерпретації всьому, що оточує.
Слід наголосити, що у майбутньому необхідно буде переглянути функції домашнього та класного навчання. Так стає очевидним, що всі знання можна буде отримати самостійно, дома, а у класі доцільно буде зайнятися корекцією отриманої інформації, різноманітними проектами.
Сьогодні слід враховувати, що сучасні учні – це так звані «діти мережевого розуму».
Прослідкуємо, що ж характерне саме для покоління сучасних школярів:
– головними джерелами отримання інформації у сучасного школяра є інтернет та телебачення, натомість тільки невеликий відсоток читачів дізнається про нове з газет та радіо;
– сучасні учні активно користуються мобільним зв’язком; дуже часто різноманітні тексти (від смс-повідомлень до творів художньої літератури) вони сприймають за допомогою гаджетів, а не паперових джерел. За даними соціологів, 83% міленіалів (представники покоління, що народилися в 2000-х роках і пізніше) навіть сплять з гаджетами біля ліжка;
– школярі сьогодні активно спілкуються у соціальних мережах, іноді навіть віддають перевагу віртуальному спілкуванню порівняно з опосередкованим, живим;
– за даними соціологів, молоде покоління наразі більше цікавиться комп’ютерними іграми, ніж заняттям спортом.
Представник «медійного покоління» – сучасний школяр живе у стрімкому прагматичному світі, у якому сьогодні немає браку інформації. Для нього, зазвичай, характерні дві крайнощі: гіперактивність чи пасивність, пригніченість і навіть байдужість. Йому, як і всім нам, сьогодні не вистачає часу. Прагнучи все встигнути, підключаючи всі канали сприйняття інформації, в решті решт людина сьогодні знає багато чого, але поверхово, почасти не здатна до самостійного аналізу і нерідко втрачає бажання пізнавати щось нове. Така розірваність сприйняття впливає на формування «мозаїчного» мислення. За типом особистості сучасний школяр, переважно, «візуал», який бачить світ скрізь призму «картинок», відеозображень.
Нам треба враховувати, що, як зазначає український учений, автор «Теорії комунікації», спеціаліст у галузі інформаційних технологій, доктор філологічних наук Георгій Почепцов, що люди Інтернету не можуть читати більше 2 сторінок, а відразу переключаються на щось інше. Так, сьогоднішній молоді достатньо важко виокремити головне від другорядного, тому потрібно додатково акцентувати на найважливішому [7].
Неможливість сконцентруватися під час читання тексту великого обсягу, як наголошують різні дослідники, відбувається тому, що сучасна людина, що звикла відшукувати інформацію у мережі, почасти не читає тексти, вона їх сканує, зчитує різні фрагменти, легко переходить від тексту до гіперсилок, інших матеріалів та навпаки.
Таке читання-сканування інформації, своєрідний вебсерфінг призводить до втрати вдумливого повільного читання. Відповідно під час читання художніх творів, особливо великого обсягу, виникають проблеми.
Так, аналізуючи рухи очей інтернеткористувачів дослідницька організація Nielsen Norman Group з’ясувала, що вебсторінки проглядаються за формою латинської літери F (http://www.michelino.ru/2015/09/blog-post_26.html).
Зважаючи на це, дослідники виявили навіть закони для утримання уваги користувачів, які нам також доцільно взяти до уваги:
– необхідність маркування інформації;
– розкриття не більше однієї думки на абзац;
– виокремлення ключових слів і роз’яснювальних заголовків;
– використання принципу перевернутої піраміди.
Водночас слід звернути увагу і на оптимістичні прогнози. Так, дослідники відзначають, що у користувачів інтернету, що звикли до поверхневого читання-сканування, є і свої переваги:
– краще справляються з ситуацією, коли постає не одне, а декілька завдань;
– легше переключають увагу між різними візуальними об’єктами;
– швидше розпізнають потенційне значення контенту.
Отже, нам сьогодні треба вчитися переключати увагу і спосіб читання: від читання-сканування до вдумливого читання-занурення у текст.
Замислимося, чому сучасна людина, що є представником так званої «цифрової епохи», все ж таки не відмовляється від читання, чому ми продовжуємо сприймати читання як вагомий аспект розвитку особистості?
Вочевидь, читання не зникає з кола наших інтересів тому, що воно формує читача-інтерпретатора, людину з розвинутим критичним мисленням. У цьому і полягає стратегічно важливе завдання вивчення літератури у школі.
Якщо ми дамо приблизну характеристику такому учню-інтерпретатору, то зазначимо, що він, зазвичай:
– нічого не приймає на віру, все піддає сумнівам і аналізує;
– вміє не погоджуватися і відстоювати свою позицію;
– зіставляє різні факти і явища;
– у нього розвинуто критичне мислення і уява.
Сьогодні, як ніколи, актуальними є слова про те, що люди, які читають, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телебачення. На жаль, у сучасному світі ми стаємо свідками, як медіа можуть відігравати не тільки конструктивну, але й деструктивну роль, використовуючи засоби чорної риторики, тотальної маніпуляції свідомості. Тому роль вдумливого критичного читання важко переоцінити. І сучасне суспільство надає школі замовлення на формування вільної особистості з розвинутим критичним мисленням, здатної протидіяти масової маніпуляції і психозу.
Функції розвитку критичності мислення під час читання засвідчують і аналітики, і вчені, і письменники. Так, англійський письменник Ніл Гейман в лекції «Чому наше майбутнє залежить від читання» наголошує: «Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви бачите речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви створюєте самі з 33 літер і кількох знаків пунктуації. І тільки ви, використовуючи свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які б і не дізналися. Ви усвідомлюєте, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли настає час повернутись у свою реальність, щось всередині у вас змінюється назавжди.
Література може показати вам інший світ. Вона може відвести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши ці дивовижні світи, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені оточенням, в якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати і покращувати все навколо, робити світ кращим, робити його іншими» [2].
Перуанський письменник, лауреат Нобелівської премії Маріо Варгас Льоса під час зустрічі зі студентами у Київскому національному університеті імені Т. Шевченка підкреслив: «Література відкриває нам очі, показує, який складний цей світ. Дає інше життя. Тому вона є вічною. Хороші книжки породжують критичне ставлення до світу. Література також завжди була інструментом у боротьбі з диктатурою».
Серед важливих умінь, які мають сьогодні розвиватися у процесі читання, відомий російський психолог Г.А. Цукерман виокремлює такі:
– «пробігти» текст очима;
– з’ясувати його основні елементи;
– звузити зону пошуку;
– знайти необхідну інформацію, яка в тексті висловлена в іншій (синонімічній) формі, ніж у завданні;
– виокремити головну думку та з’ясувати наміри автора;
– з’ясувати в одне ціле окремі елементи інформації, що містяться у тексті;
– реконструювати картину життя, що знайшла відображення у тексті: будувати відношення «слово і предмет»;
– шукати у тексті докази, що підтверджують думки автора;
– зв’язати інформацію із тексту зі знаннями, отриманими з інших джерел;
– зіставляти твердження із тексту з власними уявленнями про світ;
– вести внутрішній діалог з автором: шукати докази на захист своєї і авторської думки
– робити висновки на основі прочитаного [9].
Водночас слід констатувати, що цифрові технології змінюють якість і характер читання. За браком часу сьогодні все менше читають заради задоволення, отримання насолоди. А отже, естетична функція читання поступово втрачається. Натомість читання все більше набуває прагматичного характеру: читаю тому, що цього від мене вимагають; читаю не тому, що мені це подобається, а тому, що це потрібно (підготуватися до уроку, отримати пристойну оцінку, бути компетентним у певному питанні тощо). Сьогодні за браком часу все більше ваги набуває швидке, почасти поверхневе, читання. Натомість повільне, вдумливе читання та перечитування, на жаль, поступово відходять у минуле. Якщо ж говорити про жанрові уподобання, то перевага сьогодні надається малим жанрам. А в самих текстах сучасний читач усе менше звертає уваги на різноманітні описи, його більше цікавить динаміка тих подій та фактів, що представлена у книзі.
Отже, читання сьогодні стає все більш аналітичним та критичним. Якщо раніше ми говорили про формулу: ЧИТАЮ = НАСОЛОДЖУЮСЯ,
то тепер прагматичний аспект читання стає пріоритетним, відповідно змінюється і формула читання:
ЧИТАЮ = критично сприймаю – розмірковую – піддаю сумнівам – перевіряю – зіставляю – аналізую – даю оцінку = ПІЗНАЮ
(пізнаю себе і оточуючий світ).
Слід наголосити, що такий аспект читання зовсім не суперечить його природі, яка є поліфонічною, багатозначною, і школярам доцільно показати художній твір як «незавершену завершеність», яку наповнює смислом, а значить інтерпретує, сам читач.
На практиці це означає, що учень не просто знає імена та прізвища письменників за програмою, певні літературознавчі поняття, зміст вивчених творів тощо, а орієнтується на ринку друкованих джерел, може відрізнити твори маскультури і художню літературу, самостійно обирає та зіставляє різні естетичні явища (художній твір, музичний твір, театральну виставу, кінофільм тощо), висловлює власну оцінку, мотивує її, аргументовано інтерпретує прочитане та побачене.
Як наголошує сучасна російська письменниця і педагог, автор популярної сьогодні повісті «Коли відпочивають янголи», Марина Аромштам, «метою читання має бути особистісне сприйняття літературного тексту, що виявляється в здатності висловитися про прочитане, «… але не в форматі «письменник – геній/ворог народу/ наше все – відобразив прагнення народу/вузько-суб’єктивний погляд», а в стилістиці «мені це підходить/не підходить», «мене це хвилює/не хвилює», «мені від цього боляче/мені байдуже». Здається спрощення. Але воно потребує чесності і навіть самовідданості.
А наступний крок – уміння пояснити, чому тобі від цього боляче чи цьому тебе це так сильно хвилює. Не те, що хотів сказати письменник (письменник не завжди сам це розуміє, а іноді його бажання сказати щось протирічить тому, що він дійсно сказав), а що я, конкретний читач, зумів винести із висловленого» [1].
Отже, мова йде про читання, яке формує самостійність думки, уміння інтерпретувати (перекладати на мову власних понять і вражень).
Школярі вчаться накопичувати свої спостереження над текстом, робити узагальнення. Тому на уроці літератури необхідно створити умови, коли початкове сприйняття читачем художнього твору корегується та поглиблюється під час обговорення, пріоритетним стає обмін думок між усіма учасниками навчального процесу, що веде до створення у свідомості школяра свого “власного тексту”, збагаченого особистісним “Я”. Тобто на уроках доцільно більш активно використовувати завдання пошукового характеру, які потребують від учнів навичок зіставлення та узагальнення, перевагу сьогодні слід надавати різноманітним усним та письмовим творчим завданням на виявлення власної індивідуальної оцінки прочитаного. Це буде спрямовувати учнів на корегування власної оцінки твору, вміння вести дискусію, робити аргументовані висновки.
Відповідно сьогодні важливо запропонувати учню такий алгоритм дій на уроці, який би наочно презентував читання як спосіб соціалізації особистості у суспільстві. Отже, мова йде про читання, яке формує самостійність думки, уміння інтерпретувати (перекладати на мову власних понять і вражень).
Соціальна модель читання корегує і сучасну методику роботи з текстом. Сьогодні завдання вчителя – дати учням певний алгоритм винайдення необхідної інформації з тексту і показати можливості використання цієї інформації в інших сферах життєдіяльності.
Література:
1. Аромштам М. Чтение как понимание [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.papmambook.ru/articles/638/
2. Гейман Н. Чому наше майбутнє залежить від читання. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uainfo.org/…/420599-chomu-nashe-maybutnye-zalezhit-v…
3. Гуреева Л. В. Коннективистская теория обучения // Молодой ученый. — 2014. — №6. — С. 695-697.
4. Дуров П. 7 элементов системы образования ХХІ века [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://slon.ru/…/7_elementov_sistemy_obrazovaniya_xxi_veka-…
5. Емельянова О. А. Применение облачных технологий в образовании // Молодой ученый. — 2014. — №3. — С. 907-909.
6. Каку М. Учеба уже не будет базироваться на запоминании– [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://22century.ru/docs/michio-kaku
7. Почепцов Г. Люди Интернета не могут читать более двух страниц. Интервью //Обозреватель. – 2012. – [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://obozrevatel.com/…/57960-georgij-pocheptsov-vliyanie-…
8. Siemens, G. (2008). About: Description of connectivism. Connectivism: A learning theory for today’s learner, website. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.connectivism.ca/about.html
9. Цукерман Г.А. Оценка читательской грамотности. Материалы к обсуждению. [Электронный ресурс] – Режим доступа:http://www.centeroko.ru/public.htm
Ісаєва Олена Олександрівна – доктор педагогічних наук,
професор, завідуюча кафедри методики викладання
російської мови та світової літератури
НПУ ім. М.П. Драгоманова.