…У соціологів є термін: рівень споживання духовних цінностей. В це поняття вкладається смисл: яке місце в духовному житті людини займає література, музика, театр, образотворче мистецтво, кіно і т. д. Тут ріже слух слово споживання. Точніше, на мою думку, можна було б сказати: життя в світі духовних цінностей. І ось приходиш до невтішного висновку: в світі духовних цінностей погано, дуже погано готує людину до життя загальноосвітня школа. У підлітків, юнаків і дівчат в роки їхнього шкільного навчання виробляється звичка дивитися багато кінофільмів (так, саме звичка). Стаючи найголовнішим духовним інтересом, кіно витісняє з життя підлітка найбільшу і найвищу духовну цінність — книгу. Бо дивитися кіно й читати гарну книгу — далеко не одно й те ж. Справжнє читання — це велике напруження сил, творчість. Це самий смисл активного духовного життя особистості в світі слова, думки, образу. Кіно ж ніколи не вимагає того напруження розумових, емоційних, вольових сил, якого вимагає книга. Звичка задовольняти духовні потреби з незначним напруженням інтелектуальної, емоційної, вольової напруги послаблює чутливість людини — а мова йде про молодь, яка твориться (до слова, це надзвичайно грізна небезпека для всієї виховничої справи). Якщо хочете, щоб вихованець ваш перетворився в того, про кого говорять: «Хоч йому кілок на голові теши» — дозволяйте йому щодня дивитися кінофільми (в кінотеатрі чи по телевізору) — цього досить, аби вихованець став невиховуваним, нездатним піддатися тонкому виховному впливу — впливу словом. Це явище стало зараз справжнім лихом. Коріння його в тому, що легке, часто бездумне, поверхове задоволення духовних потреб за рахунок сильних емоцій і на шкоду вдумливості просто розбещує дитину, підлітка, робить їх примхливими, вередливими (хай не подумає читач, що я ігнорую кіно: подивитися протягом року 5 — 6 фільмів, справжніх творів мистецтва — для дитини, для підлітка велика користь, але ж перетворювати кіно в потік легкої втіхи — просто нерозумно).
Для чого пишу про це? Ми, педагоги твердо переконані, що книга була й назавжди залишиться найсильнішою і найтоншою духовною цінністю. Життя в світ духовних надбань мусить бути передусім життям у світі книг. В нинішній час, надзвичайно багатий на доступні, дуже легкі для сприймання джерела інформації, книзі, будьмо відвертими, таки скрутненько. І тут наша місія — захистити книгу, захистити багатство духовного життя від телевізора, від кіно, від транзистора, від магнітофона. Вбачаю своє завдання в тому, щоб мого вихованця тягло не в кіно, а в бібліотеку. Щоб йому хотілося посидіти над книгою — посидіти, на самоті подумати. Щоб саме книга викликала хвилювання у підлітка, щоб кожен зазнав велике, ні з чим незрівнянне щастя — засидітися над розумною книгою до світанку.
Ось тут ми й підходимо до того, що в практиці називають викладанням літератури. Щоразу, почувши це словосполучення, ждеш: а чи не почуєш таких же дивних і неправомірних словосполучень «викладання краси», «викладання почуттів любові й ненависті», «викладання людяності…» Література — предмет особливий, що вирізняється з-поміж інших курсів шкільної програми. Перш ніж заглибитися в роздуми, як вивчати літературу, хотілося б поміркувати — для чого, власне, вона вивчається? Думаю, насамперед, щоб… усе життя ми кохалися в книзі…
Звичайно, мабуть-таки потрібна оцінка з літератури, хоч маю тут дуже великий сумнів, адже схильний вважати, що ставити оцінку за успіхи у вивченні літератури — це така ж складна й умовна річ, як скажімо, оцінювати за п’ятибальною системою любов до музики, ненависть до ворога, непримиренність до ідейного противника… Надаючи саме цим словам дуже важливого значення, гадаю, що я далекий від звинувачень в нігілістичному ставленні до оцінювання знань… Адже всі ми щиро віримо, що оцінка — найсолодший медяник і найдошкульніший батіг… Оцінка не може бути ні тим, ні іншим. Йдеться про найскладніше й найтонше — про душу людини, про її прагнення й інтереси. Першочергове наше завдання — прищеплювати невгасиму любов до книги, зробити її пристрастю, захопленням, вести людину в світ слова, як у світ краси, як у дивовижний квітучий сад; утвердити в душі юного читача почуття борця, захисника справедливої ідеї.
Як же вивчати літературу в школі, як відкривати світ найвищих духовних надбань?
Уявімо собі, що в класі вивчається музика. Учитель з уроку в урок говорить про музику, а музики діти не чують, бо немає а класі жодного музичного інструмента. На жаль, так часто буває й з вивченням літератури: є слова про літературу, але не чути живого художнього слова. Хорошим, точним іменем називали колись учителя літератури: словесник. Словесник — це майстер, чарівник слова. Зараз, коли книга у скруті, бо багато видатних творів красного письменства зафотографовані на плівку (а на плівці вони в усіх випадках — тільки бліда тінь оригіналу) — як важливо зараз кожному вчителеві літератури бути саме словесником! Слово на уроці літератури — це те ж саме, що мелодія на уроці музики. Адже в школі все починається з слова. Одна з найтонших граней виховання полягає в тому, Щоб утвердити в людині чутливість до правдивого слова.
Марно сподіватися на те, що з поліпшенням методів вивчення художнього твору все буде гаразд, діти полюблять красне письменство, яке полонить їх душу на все життя. Любов до літератури, прагнення жиги в світі справжніх духовних цінностей залежить від того, які слова чує дитина в школі з перших днів свого школярського життя, яке місце в духовному житті дитини вони посідають. Слово — це й стежечка до дитячого серця, і найтонший інструмент, яким ми, педагоги, доторкаємось до вразливої душі.
Сухомлинський В. Стежка до квітучого саду // Літературна Україна. – 1969. – 26 вересня. – С. 2.
…слово в наших школах на багатьох уроках мови стало сірим і безбарвним – ось де лихо…
…наша з вами місія… – пробудити, утвердити, виховати любов до слова…
…я твердо переконаний, що своє, глибоко індивідуальне життя… в світі слова мусить бути в кожної дитини…
…Через посередництво слова дитина стає сином народу… За маленькою шкільною партою твориться народ…
Сухомлинський В. Джерело невмирущої криниці: з листів до словесника // Літературна Україна. – 1970. – 28 квітня. – С. 2.