Тема: Іван Франко. „Іван Вишенський”. Короткі відомості про письменника. Зміст поеми „Іван Вишенський”. Поняття про історичну поему

ТЛ: історична поема.

Мета: зацікавити восьмикласників особою письменника, його творчістю; формувати поняття про історичну правду та художній вимисел у творі; виховувати бажання читати художні твори.

Цілі.

Учні знатимуть: основні факти з біографії І.Франка; зміст виучуваного твору, його жанр.

Учні вмітимуть: розповісти про письменника, головні віхи його життя; переказувати зміст найважливіших епізодів поеми “Іван Вишенський”, відтворити його сюжетну канву, розкрити зміст літературознавчого поняття історична поема;

самостійно сформулювати цілі уроку.

Тип уроку.  Урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання:  портрет письменника, перший том з 50-томного видання творів І.Франка, портрет І.Вишенського художника Д.Крвавича, кольорові фотографії гори Афон.

Форми роботи:  „Незакінчене речення”, створення психологічного портрета письменника, бесіда, учнівські повідомлення.

Випереджувальні завдання: 1. Підготувати на основі спогадів повідомлення про життя І.Франка. 2. Прочитати поему “Іван Вишенський”, записати запитання, що виникли; відзначити незнайомі і незрозумілі слова. 3. Підготувати повідомлення: “Життя Івана Вишенського”; “Доля творів Івана Вишенського”; “Погляди Івана Вишенського на людину і суспільство”.

Хід уроку

І. Мотиваційний етап.

1. З’ясування емоційної готовності до уроку (Графічне зображення настрою).

2. Актуалізація суб’єктного досвіду. „Незакінчене речення”: „Читаючи історичні твори, я…”).

ІІ. Цілевизначення та планування.

  1. Представлення вчителем концепту теми.
  2. Вибір із загального переліку цілей, що стосуються даного уроку, доповнення їх власними.
  3. Колективне планування діяльності.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

1. Заслуховування учнівських повідомлень про І.Франка, його ставлення до навчання, любов до книг, захоплення письменника.

2. Створення психологічного портрета І.Франка:

–       Яким ви уявили письменника після прослуханих повідомлень?

–       Що можете сказати про характер людини, яка має такі різноманітні захоплення?

–       Які твори письменника читали раніше?

–       Чим вони запам’яталися вам?

3. Відповіді учнів.

4. Розповідь учителя (учнівські повідомлення) про Івана Вишенського (Див. додаток).

5. Робота в парах: оцінити рішення людини, яка добровільно відходить від звичного світу і стає  монахом-печерником.

6. Пояснення  вчителя про те, чому Іван Франко зацікавився постаттю видатного полеміста.

7. Бесіда за змістом поеми „Іван Вишенський” :

–       Яке враження справив на вас твір? Чи все зрозуміло у тексті?

–       Які незрозумілі слова зустріли ? (Пояснити, хто такий А.Кримський, ігумен, аскет, що таке  ізмарагд, мінея, ретязь.)

–       Чи виникли запитання у процесі читання? (Учні озвучують свої запитання, віддаючи учителеві аркуші, на яких вони записані.)

8. Робота над змістом поеми.

–       Відтворити сюжетну канву твору (Варіант: встановити послідовність розділів поеми за їхнім коротким змістом, завдання 4 – 6 на с. 129 підручника).

–       Які епізоди вразили? Чим?

–       Словесно намалюйте “побачену” в поемі Афонську гору, використавши порівняльні звороти І розділу, колір і настрій (завдання 21 на с. 130 підручника).

–       Які пейзажні описи в поемі запам’яталися найбільше?

9.  З’ясування поняття історична поема. (Робота з підручником у парі: складання спільного опорного конспекту).

ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.

1. Довести, скориставшись технологією “метод ПРЕС”, що “Іван Вишенський” І.Франка – історична поема.

2. Рефлексія роботи на уроці („Незакінчене речення”: „Вважаю, що на цьому уроці…”).

Домашнє завдання.

Обов’язкове загальне . 1. Опрацювати матеріал підручника про І.Франка (“Читання з позначками”) та І.Вишенського (Складання ОК). 2. Знайти у тексті твору рядки, у яких письменник висловлює своє ставлення до вчинків І.Вишенського.

Обов’язкове на вибір.  1.Відтворити за допомогою кольору переважаючий настрій у кожному розділі поеми. 2. Намалювати ілюстрацію до будь-якого епізоду твору. 3. Сформулювати 3 – 4 запитання до героя твору.

Додаток

Учнівське повідомлення “Життя Івана Вишенського”

Про життя письменника ми знаємо небагато. Іоанн — це було ім’я чернече, а власне, дане при народженні, можливо, Ілля. Не знаємо, чи справді прізвище було Вишенський, хоча в Судовій Вишні, звідки походив полеміст, й мешкали Вишенські. Невідомо, коли він народився — вчені називають приблизно 1550 рік. Не знаємо, коли помер, остання згадка про живого І. Вишенського — 1621 р. Не знаємо, де навчався.

На думку дослідників, Вишенський був людиною, яка захоплювалася, яка вміла сильно любити і сильно ненавидіти (слова Франка), людиною рішучою в добрім чи лихім, людина гарячою, палкою… І щось в житті молодого Вишенського відбулося, був у його молодості якийсь переломний момент, що круто змінив його долю і зачинив, зрештою, в кам’яний мішок. Ми, очевидно, ніколи не довідаємось, що ж трапилося з палким юнаком і як стався в нього душевний перелом; факт безперечний — живим світом він таки збридив, живий світ болюче вразив його і змусив покинути рідну землю. Здається, не помилимося, коли скажемо: першу свою велику драму Вишенський пережив, зіткнувшись із єзуїтами, після того зблизився з львівськими братчиками, мета яких була кріпити православ’я. Певний час був зв’язаний з Острозьким ученим гуртком, а потім доля завела його на Афон, в чернечу православну республіку, на той час оплот східної віри. Тут він спершу не живе відлюдним життям, а прагне використати Святу гору як місце, звідки можна вести палку пропаганду своїх думок. Ні, не для упокорення духу віддалився з рідної землі полеміст, не для знищення власного “я” в ім’я спокою в потойбічному житті; він прагнув місії апостола у рідному краї й безсумнівно бажав повернутися туди на білому коні. З Афону він шле громові послання, писані в стилі апостола Павла, велить їх читати на братських зібраннях, навіть викладає науку, як саме їх читати, посилає від себе посланців, повчає, сварить, сердиться, наказує, дає моральну науку, бичує суспільні порядки, панство, духовенство — одне слово, не тільки відчуває свій тісний зв’язок з народом, але й поводиться так, як провідник, керманич того народу.

Він тісно зв’язав свою діяльність з братським рухом, палко віддався йому, повірив у нього — інакше так боляче не вражали б його пізніші незгоди з братчиками; можливо, й ченцем він став на рідній землі, а на Афон міг податися для науки й укріплення духу, а може, був туди посланий братствами Львівським та Луцьким…Він, очевидно, встиг заслужити серед земляків немалий авторитет…

Учнівське повідомлення

“Погляди Івана Вишенського на людину і суспільство”

Полеміст міркував приблизно так: людська цивілізація (образне означення її у Вишенського — церква) розвивалася до певної пори гармонійно, як єдина сім’я. Але прийшов час і один із членів сім’ї (один із п’яти пальців руки) відсікся від решти чотирьох пальців, і відтоді дім почав розпадатися. Світ розколовся на дві частини, які поміж себе заворогували; відтак цивілізація зійшла на шлях неправди, загубивши колишню правду.

Вишенський дає такий соціологічний рецепт виправлення становища: ту неправедну цивілізацію, яка, на його думку, в розвитку своєму пішла манівцями, відсікти, як гнилий член тіла, і тим самим зберегти здоров’я решти чотирьох пальців. Потрібно прийняти аксіому, що в того пальця, який, на думку мислителя, загнив, усе заражене, шкідливе. Відтак і людині треба повернутись на попередній етап розвитку —до первісної чистоти, до первісної освіченості, від якої треба починати новий цивілізаційний виток, основуючись на правді, істині, як їx розуміє мислитель.

Треба замість суєтних мудрості й розуму “від стихій світу” побудувати “мирський розум… духовний — простий, смиренний, покірливий і мовчазний”, а людині належить жити життям нехитрим, простим, мирним, а не гордим, пихатим, злим. Звідси виводить Вишенський основу, на якій будує свою систему освіти. Сам І. Вишенський не раз зазначає, що він не проти науки, не проти освіти, як це йому приписують, він тільки проти освіти, котра формує таку людину, проти якої він і збунтувався; він проти такої освіти, яка закладає і скріплює форми сучасного йому життя, а цього життя, як і суспільної системи, він гостро не приймає. Розвиватися людині потрібно, але тільки після того, коли вона відкинеться від усього, що її нівечить, коли вона очиститься й оздоровиться духовно, і не біда, коли їй для цього навіть доведеться піти не вперед, а назад, до старого, колишнього. Почати нове життя, на думку Вишенського, — це значить забути те своє життя, яке минало в неправді, відрубати його й відкинути, а вже після того простувати вперед, але вже по-новому. Рай для Вишенського, вихід у вічне життя, — це і є досягнення людством ідеалу “золотого тисячолітнього” царства; те царство люди можуть здобути, коли кожен із них поставить перед собою завдання морального вдосконалення, коли всі зможуть спільно скласти церкву (етимологія цього слова: дім божий, місце, куди збираються однодумці, собор людей — образне означення братської спілки).

Повідомлення учня “Доля творів Івана Вишенського”

Літературна доля творів Івана Вишенського має свою цікаву історію. Як відомо, за життя письменника надруковано було тільки “Послання до князя К. Острозького” (1598); здебільшого його твори поширювалися рукописно.

Сильний суспільний резонанс його твори мали в час їхнього написання (в кінці XVI — на початку XVII ст.), бо розпікали людське сумління. І вдруге тоді, коли були видобуті вченими із монастирських сховищ. Ім’я І. Вишенського вперше з’являється у науковій літературі 1848 р., одночасно в Києві і в Москві. У 1860 р. дослідник А. Петрушевич видає “Житіє і життя преподобного отця нашого Іова, і про смерть його…”, написане Ігнатієм з Любарова, в якому розповідалося про дружбу Вишенського з Йовом Княгиницьким і про відвідання ним України, а в 60-х роках XIX ст. пильну увагу на твори полеміста звернули колишні кириломефодіївці М. Костомаров та П. Куліш. У 1865 p. M. Костомаров в II т. “Актов южной и западной России” видає чотири твори афонського ченця Іоанна з Вишні, а в 1874 р. П. Куліш у своїй відомій “Истории воссоединения Руси”, т. I, перший складає апологію Івану Вишенському, називаючи його “афонським апостолом”, пошановує його як сіль землі, називає одним із тих, яких “завжди буває мало, хоч світ тримається ними”. З цього моменту й почалося захоплення творчістю І. Вишенського. На нього звертає пильну увагу І. Франко, друкуючи про полеміста ряд статей і велику монографію “Іван Вишенський та його твори” (Львів, 1895), на яку відгукнувся просторою рецензією А. Кримський. Поступово ім’я І. Вишенського стає чи не найпопулярнішим серед наших давніх письменників.

Письменник І. Єрьомін здійснив у 1955 p. в Москві і в 1959 р. на Україні два повні видання творів Вишенського, супроводячи їx ґрунтовними розвідками. Зрештою, полемістом зацікавилися сучасні історики філософії, вони створили ряд праць про мислительну систему І. Вишенського (А. Пащук, І. Паславський).

Використано матеріал: Валерій Шевчук. Іван Вишенський та його послання // http://www.ukrcenter.com/Література/Валерій-Шевчук/23486-1/Іван-Вишенський-та-його-послання; Соболь Валентина. З глибини віків. Посібник для вчителя з вивчення давньої української літератури у школі // http://ruthenia.info/txt/sobolv/Sobol2.html

Поділитися у соцмережах:

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki