ЛІТЕРАТУРНІ СЕМІНАРИ ЗА НОВЕЛАМИ ВАСИЛЯ ПОРТЯКА І ЄВГЕНІЇ КОНОНЕНКО: ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНО-ДІАЛОГІЧНЕ ПРОЧИТАННЯ

Завдання вчителя української літератури – допомогти молодій людині сформувати систему духовних цінностей, яка стане основою його діалогу зі світом протягом життя. Висока виховна вартість талановитого художнього слова у тім, що воно, завдяки таємничій красі й багатозначності, западає в душу, образне слово запам’ятовується і хвилює при згадці, викликає тривогу, постає питанням, спонукає до екзистенційного вибору. Тому вміло організована педагогом зустріч учня з художнім твором є тільки початком рецепції тексту свідомістю юної особистості. Діалог з героями твору, позицією автора, занурення в атмосферу невловної краси мистецтва, повернення до своїх перших вражень, емоційних і інтелектуальних, триватиме, якщо перше сприйняття твору буде сильним, яскравим, несподіваним, вражаючим, якщо воно глибоко ввійде у світ внутрішнього «Я» читача.

У шкільному курсі української літератури переважно вивчаються твори письменників минулого, класика. І це правильно, бо даються твори, художня вартість яких перевірена часом, адже ми прагнемо витрачати навчальний час якефективніше, а ще хочемо об’єднати націю колом перлин непроминальної краси й духовності, найдорожчих усім громадянам України. Проте обмежувати спілкування юнаків і юнок з українською художньою книгою класикою не доцільно, необхідно виходити за це коло, не перетворювати його на зачароване. Слід час від часу прилучатися до світу сучасного літературного життя, бурхливого, неоднозначного, мінливого й різноманітного. Так, ми не знаємо, що зі зливи нових художніх текстів захоплено читатимуть наші нащадки – через півсотню й сотню років, але не можна ігнорувати такий психологічний чинник звернення молоді до книги, як прагнення довірливо погомоніти із тим, хто тебе розуміє, бо такий самий, як ти, він є десь поруч, існує в тих самих обставинах, розв’язує подібні до твоїх проблеми. Пам’ятаймо, що наші учні живуть у цьому часі, він їхній, у його просторі, зокрема й літературному, вони мають почуватися вільно, орієнтуватися, знаходити книгу-друга, зацікавлюватися постатями письменників-сучасників і очікувати на їхні нові твори.

Сьогодні обговорюється питання про повернення до ідеї 12-річного навчання дітей, яке відбуватиметься у початковій, середній і старшій школах. У старшій школі (10-12 класи) звернення до сучасної української літератури має бути систематичним, зокрема здійснюватися у 10-11 класах під час уроків позакласного читання, а в 12 класі – на звичайних заняттях, за програмою обов’язкового текстуального вивчення низки творів нашої доби. Думаємо, що новели Василя Портяка і Євгенії Кононенко зацікавлять старшокласників, відкриють їм оригінальність сучасного письменства, сприятимуть творенню загальнолюдських моральних і українських патріотичних цінностей.

Пропонуємо прокоментовані питання для проведення літературних семінарів на теми: «Мала проза Василя Портяка. “Гуцульський рік”» і «Мала проза Є.Кононенко. “Нові колготи”».

Василь Портяк – сучасний прозаїк, драматург, сценарист. Він закінчив Київський Державний університет ім. Т. Г. Шевченка і Вищі курси сценаристів Держкіно СРСР, тож у його творчому доробку як збірки новел («Крислачі», «У снігах»), так і сценарії кінофільмів («Меланхолійний вальс», «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали», «Пудель», «Вишневі ночі», «Стріл», «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені», «Нескорений», «Залізна сотня»). Винесення на обговорення саме новели «Гуцульський рік» аргументуємо словами Ніли Волошиної, яка мудро сформулювала завдання і спосіб формування національної самосвідомості молодих українців: «Учні мають усвідомити свою національну належність, відчути себе причетними до національної спільноти, ім’я якій – український народ. Вони – частина його, мають кровну спорідненість із ним, спільну мову, спільну Батьківщину – Україну. Проймаючись національною ідеєю через художнє слово, вони споріднюються з духовною культурою свого народу, відчувають свій зв’язок з його історичною долею» [2, с.8]. Сприймаючи сказане як методично-духовний заповіт шановної Ніли Йосипівни, спробуємо втілити його у модель екзистенціально-діалогічного вивчення твору, який, безумовно, і є тим текстом, що через нього молода людина гостро відчує свій зв’язок з буремною історією нації.

Мала проза Василя Портяка. «Гуцульський рік»

1. Яка історична основа твору Василя Портяка «Гуцульський рік»? Які тлумачення і оцінки боротьби Української повстанської армії ви знаєте?

2. Поясніть авторське визначення жанру твору: «На берегах старого календаря».

3. У чому спільне в зображенні гуцулів Михайлом Коцюбинським і нашим сучасником Василем Портяком?

4. Зіставте творчі манери майстрів малої прози Василя Стефаника і Василя Портяка.

5. У чому суголосність поеми Тараса Шевченка «Кавказ» і «Гуцульського року» Василя Портяка?

Василь Портяк – наш сучасник, представник молодої української прози, автор оригінальних, глибоко духовних текстів, які пов’язані і з минулим («У неділю рано»), і з сьогоденням нашої нації («Ісход»). Його твір «Гуцульський рік» переносить нас у часи по Другій світовій війні, коли Українська повстанська армія продовжила партизанську боротьбу проти російської окупації, поставивши за мету відродження суверенної держави Україна. Українці боролися на своїй землі проти тих, хто прийшов на неї і став насаджувати свою волю, репресуючи всіх, хто прагнув незалежної рідної держави, права на приватну власність, демократичні свободи. Учні назвуть й інакші погляди на ці події, про які знають з уст людей або засобів масової інформації.

Під назвою «Гуцульський рік» Василь Портяк написав оригінальне визначення жанру: «На берегах старого календаря». Старшокласники спробують пояснити кожне слово у цьому визначенні: на берегах, бо чистого паперу через повоєнні злидні було обмаль, а ще тому, що описані події були важливіші за дати, цей твір – історична пам’ять українців, це – художнє відтворення реальних днів з минулого, це – правда життя одного села, родини, особистості.

М. Коцюбинський допоміг учням зануритися у міфопоетичний світ гуцулів, відчути і полюбити красу Карпат. Молодь пригадає, як автор повісті «Тіні забутих предків» зобразив вірування героїв, їх звичаєве ставлення до християнських свят, до народних обрядів та ритуалів. Придивившись до курсивом поданих у тексті «Гуцульського року» календарних рубрик, вони скажуть, що ними є релігійні свята, які йдуть з початку осені по кінець весни, вони назвуть їх, проведуть народознавче дослідження про кожне: Головосіки, Богородиця, Здвиження, Покрова, Луки, Дмитрія, Михайла, Пилипа, Андрія, Миколи, Різдво, Василія, Водохрестя, Трьох святих, Власія, Середопістя, Олекси, Вербна неділя, Живна середа, Благовіщення, Велика п’ятниця. Звернуть увагу на те, що автор називає свята по-народному, а не за релігійним каноном. Прочитають опис Святого вечора у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і запис у старому календарі під рубрикою Різдво у творі В. Портяка. Зрозуміють, що чужинці нищили ментальність українців, порушували свободу совісті, принижували людську гідність, втручалися у найсокровенніше для душі –  святині.

Зіставлення новел Василя Стефаника і Василя Портяка з погляду творчої манери приведе до відзначення спільних рис, таких як: драматизм, використання діалектизмів, експресивність, прихований ліризм, лаконізм, психологічна глибина, значення художньої деталі. В. Портяк не подав жодного слова від автора, весь текст – це мовлення героїв. В. Стефаник теж віддавав перевагу мовленню персонажів, таких самих покутян, як і персонажі В. Портяка у «Гуцульському році». У центрі уваги обох новелістів – душа простого галичанина в межовий, граничний (К. Ясперс) момент життя, на порозі смерті. Обоє новелісти репрезентують український експресіонізм.

Звернення до поеми Т. Шевченка «Кавказ» буде також цілком виправданим під час аналізу твору «Гуцульський рік», зіставлення текстів спонукає не тільки до художніх, а й до історичних паралелей. Запитаємо: «Що спільного у часопросторах Шевченкової поеми і новели В. Портяка?» Кавказ і Карпати – гори, де мешкають горді, сміливі люди зі старовинною самобутньою культурою. Національна неволя, боротьба за визволення, саможертовність патріотів, історична поразка у змаганнях за суверенітет, лицемірство поневолювачів будуть відзначені уважними юними читачами. Запитання «Чи була марною боротьба, яка зазнала поразки?» стане ключовим для уроку. З позицій сьогоднішнього дня молоді громадяни України осмислять роль історичної пам’яті в долі нації, збагнуть невмирущість волелюбства, яке не вмирає саме тому, що сміливці виявляють його навіть у безнадійних суспільних ситуаціях, – пам’ятаючи про них, нація врешті переломлює ситуацію неволі і виборює суверенітет, политий кров’ю героїв. Осмислимо трагедію зображених В. Портяком маленьких людей – дяка і матері ватажка боївкарів, згадаємо про екзистенціалізм у філософії і художній літературі, про неореалізм у італійському кінематографі.

Новела В. Портяка коротка, її варто прочитати на уроці повністю. Завершимо аналіз коментуванням останнього абзацу. Чим він вирізняється у тексті? Старшокласники звертають увагу на те, що вперше у творі названо не релігійне свято, а дату – 28 травня, уперше запис на берегах календаря зробив не автор усіх попередніх – ґазда, священнослужитель, а його малий синок. Читачі тлумачать всі ці особливості останнього абзацу тексту, задумуються над образом нового покоління українців, представником якого є Дмитрик та згадані ним братик і сестричка. Відкривають для себе, що ці персонажі – вже наші сучасники, вони побачили Україну незалежною державою. Міркують про спадкоємність духу, взаємозв’язок поколінь, про саме поняття нація у його багатогранності і конкретиці українства.

Повернімося до початку уроку, коли йшлося про різні погляди на трагедію Української повстанської армії. Чи не ховається причина викривлення частиною українців свого національного минулого в словах В. Портяка: «А Настуню приймали в піонери, то вона сказала, що баба була бандитка, а ви слуга опіуму і ще всякі слова»? Як повернути таких українців до правди про власну історію? «Гуцульський рік» допоможе зробити крок до неї.

На запропонованому літературному семінарі учні познайомляться з одним із талановитих сучасних прозаїків, прочитають і витлумачать текст його новели, повторять вивчені раніше твори Т. Шевченка, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Здійснять зв’язок із зарубіжною культурою через тлумачення екзистенційної граничної ситуації. На уроці реалізуватимуться прийоми дискусії, компаративного дослідництва, діалогу з історичною добою.

Євгенія Кононенко, як і Василь Портяк, має дві вищих освіти: вона закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та французьку філологію Київського інституту іноземних мов. Сучасні високоосвічені, багатогранні особистості наших майстрів слова приваблять молодь, стануть прикладом самореалізації у відкритому модерному суспільстві. Євгенія Кононенко є авторкою низки романів («Імітація», «Зрада. ZRADA made in Ukraine»), повістей («Сестра», «Бабусі також були дівчатами»), новел (збірки «Колосальний сюжет», «Зустріч у Сан-Франциско») та багатьох перекладів (вона перекладає з французької та англійської мов). А ще вона талановито пише поезію, зокрема для дітей (збірка «Неля, яка ходить по стелі»).

Ми зупинилися на новелі «Нові колготки», вибираючи твір для дослідження на літературному семінарі, бо прагнули порушити проблему морально-етичного вибору юної особистості на прикладі складної ситуації мирного часу. Саме в таку ситуацію потрапила молода жінка – героїня твору Є. Кононенко. Якщо у новелі В. Портяка автор переносить нас у минулу історичну добу, події в окупованих Радянською армією Карпатах, то персонажі Є. Кононенко живуть у звичних і зрозумілих усім старшокласникам обставинах мирних днів незалежної України. Молодь прагне заглянути у доросле життя, проектує, а частіше омріює своє особисте майбутнє, відтак осмислення складних морально-етичних ситуацій, що можуть скластися, буде цікавим і корисним кожному старшокласникові, сприятиме вибудовуванню власних уявлень про «або – або» (С. К’єркеґор), вибудовуванню ієрархії цінностей, які стануть основою для поведінки в подальшому житті, зокрема родинному.

Мала проза Є. Кононенко. «Нові колготи»

1. Якою була родинна атмосфера у домі героїв новели Є. Кононенко «Нові колготи»? Що у взаєминах членів цієї родини ви схвалюєте, а що ні?

2. Зіставте родинне життя Клименків («Нові колготи» Є. Кононенко) і Кайдашів («Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького). Як жанрова природа творів вплинула на зображення родинного життя героїв?

3. Намалюйте психологічні портрети Ганни, матері і сина Клименків. Які риси у внутрішньому світі кожного виявила нестандартна ситуація – материна хвороба? Чому, на вашу думку, автор не назвав імен Ганниних свекрухи і чоловіка?

4. Спробуйте окреслити психологічний портрет лікаря Зеленовича? Як ви ставитеся до способу життя цього персонажа – нашого сучасника? У чому, на вашу думку, його життєва філософія?

5. Як ви оцінюєте жіночу помсту Ганни? Кому і як вона помстилася? Чи стала, на вашу думку, щасливою?

6. Прокоментуйте один з діалогів, на які багатий текст новели. Поясніть назву твору.

Євгенія Кононенко – сучасна українська письменниця, майстер урбаністичної малої прози (невеликих епічних творів про життя сучасного українського міста).

У новелі «Нові колготи» вона зображує київську родину Клименків, яка складається з матері, сина і його дружини та їхньої дочки. Мати і син дуже любили одне одного, і це добре. Зі щирого кохання одружилися молоді, Ганна була значно молодшою за чоловіка, приїхала з села, слухалась старших членів родини, годила їм. Проте до молодої жінки ставлення і в свекрухи, і в чоловіка було несправедливим, як до нерівні, без поваги до її «Я», без турботи й співчуття.

Зіставлення побутуванням Клименків з родинним життям Кайдашів природнє завдяки схожим образам недоброї до невістки свекрухи. Подібною є також позиція синів: вони не оберігають гідність своїх молодих дружин. Потрапивши в психологічно складне становище, чоловіки – молоді Кайдаші і Клименко –  не можуть знайти баланс у взаєминах з жіноцтвом родини, не виявляють мудрості, рішучості, не є головами сімей.

Жанр гумористичної повісті спричинив цілий ланцюг епізодів у розвитку сюжету про Кайдашеву родину, численні розповіді про побутові деталі їхнього життя, описи зовнішності і внутрішнього світу персонажів. Погляд крізь призму сміху відбивається на тональності зображених ситуацій та епізодів: навіть драматичні й трагічні моменти (бійка сина з батьком, каліцтво матері, поневіряння невістки, яку довели до відчаю сварки, батькова смерть) подано в іронічному ключі, з насмішкою.

Індивідуальний стиль Є. Кононенко також містить іронію як важливий складник, проте жанр психологічної новели диктує свої закони художнього зображення. У центрі сюжетної лінії тільки одна подія, проте вона незвичайна, вимагає не тільки розкриття внутрішнього світу персонажів, а і мотивації їхнього екистенційного вибору – кожний учасник має прийняти рішення, яке визначить  його «Я». На кону опиняються такі риси особистості, як жертовність, повага до іншого, власна і сімейна гідність, ставлення до грошей, ієрархія цінностей, розуміння сутності кохання.

Нестандартною стала ситуація не материної хвороби (немолода жінка хворіла здавна і мала всю можливу увагу й піклування від сина та невістки), а необхідність заплатити гроші за операцію. Питання про беззаконність такої плати залишимо на потім, а зараз поговорімо про психологічну і зовнішню реакцію кожного з дорослих Клименків.  Кошти у свекрухи були, і вона вже була погодилася їх віддати за операцію, проте раптом з’явився вибір. У розмові з чоловіком Клименком лікар запропонував: якщо жаль коштів, замість платити гроші хай чарівна молода невістка хворої прийде до нього ввечері на побачення у квартиру, де він буде сам, і принесе пляшку доброго коньяку. Запитаймо хлопців-старшокласників: як мав би відреагувати на таку пропозицію справжній мужчина? Запитаймо дівчат:  що мала б відчути мати, для якої невістка стала дочкою? Як, на їхню думку, можна оцінити згоду самої молодої жінки на принизливий продаж? Що відбувалося в душі Ганни, коли вона погоджувалася, готувалася до побачення, ішла на нього? Цікаве психологічне дослідження життєвої ситуації в упізнаваних обставинах сучасного побутування може викликати різноманітні думки, почуття, оцінки юнаків і дівчат. Подумки кожний з них поставить себе в подібну колізію, осмислить вибір, який відкриється перед ним, і прийме віртуальне рішення, тим самим формуючи власне «Я».

Ставлення автора до зображеного виявилося, поряд з іншим, у тому, що він не дав імен несимпатичним йому персонажам. Особливо це стосується чоловіка: його безволля, відсутність чоловічої гідності, приниженість кохання, зверхнє ставлення до дружини ведуть до знеособлення, втрати власного «Я», безликості.

Якщо образи старої Клименчихи і її сина є однозначно непривабливими, то образи лікаря Зеленовича і Ганни можуть викликати в учнів різноманітні враження, почуття, оцінки.

Зеленович – один з провідних фахівців столиці, майстер, хірург від Бога. Те, що він надає висококваліфіковану допомогу недужим, позбавляє страждань, рятує від смерті, продовжує життя безнадійно хворим, викликає повагу. Як оцінять учні його користолюбство? Його ставлення до, як він виразився, «відьми Клименчихи» і високу якість проведеної операції? Його розмову з чоловіком Клименком – брутальну, нахабно безцеремонну? Чому він не скористався нагодою і таки не вступив у інтимні стосунки з чарівною молодою жінкою, яка йому, безперечно, подобалася? У чому сенс поради, яку він дав Ганні?

Під час обговорення новели поставимо низку цікавих психологічних запитань, на які, можливо, лунатимуть суперечливі відповіді. Які почуття пережив кожний з чотирьох персонажів у незвичайний вечір, описаний письменницею? Що відчував чоловік, який сам послав кохану дружину на інтимне побачення з іншим? Як реагувала на самопожертву невістки скупа свекруха? Які почуття рухали лікарем Зеленовичем, чи відбувалася в його «Я» боротьба між інстинктивним і етичним, чи все було вирішено ним заздалегідь? Що пережила цього незабутнього для неї вечора Ганна?

У житті цієї жінки почуття поєднувалися за Олесевим принципом «З журбою радість обнялась». Переїзд із села до Києва, щасливе кохання, шлюб з киянином, материнство, симпатії оточуючих, жіноча привабливість та людяність – і поряд самотність, приниженість, відчуття другорядності, постійні безпідставні образи, звинувачення, ревнощі, ворожість. Вона не була щасливою, але не хотіла зраджувати чоловіка, боялася зустрічі з лікарем, погодилася на неї заради родини, ішла з жахом, хоча рішуче й відчайдушно. Несподівано для Ганни вечір був гарним, без спокушання і фізичного примусу, Зеленович поставився до неї галантно, він пригощав коньяком і цукерками, тішив компліментами і захопленим поглядом,  був цікавим співрозмовником, катав на машині вечірнім Києвом,  гостив у затишній кав’ярні, передав гостинця доньці, відвіз додому, мав за нагороду просто її присутність поряд, спілкування з нею, запах її парфумів, споглядання її вроди.

На прощання Зеленович сказав Ганні: «Ну от, у моїй машині довго житимуть ваші парфуми, Анно. Прощавайте. Все буде добре. А я вам хочу дати одну невеличку пораду. Ніколи, навіть у смертну годину, якщо, не дай Боже, помиратимете раніше за свого чоловіка, не зізнавайтесь, що між нами, як говорять обивателі, нічого не було. Він того не вартий». Чи скористалася жінка порадою свого несподіваного шанувальника? У чому був сенс цієї поради? Що змінилося в психологічному кліматі родини після цього вечора?

Становище Ганни стало інакшим, вона поводилась упевненіше, не давала вже розпоряджатися собою, як річчю, непрямо нагадувала про вину перед нею, залишала загадкою той вечір. Це була своєрідна жіноча помста, певно, вона мала на неї право. А от чи стала Ганна щасливою? Кожна дівчина замислиться сама: чи пішла б вона на ту зустріч, як би поводилася під час побачення, як – після нього, що б розповіла домашнім про вечір, проведений з лікарем,  чи кохала б далі свого чоловіка? Чимало варіантів відповідей на ці житейські питання є можливими, і важко іноді сказати, що котрісь правильні, а котрісь однозначно помилкові. Розуміння щастя індивідуальне, проте є в ньому і спільне, зокрема у ґендерному аспекті: абсолютна більшість жінок прагне щиро кохати і бути щиро коханою, мати повагу, добробут, товариське коло, гідну роботу й приємні розваги, відчувати жіночу привабливість, радіти теплому спілкуванню в родинному колі. За яких умов це можливо? Чи мала ці вічні цінності Ганна? Чому прийняла долю, що їй випала, не зважилась на розлучення?

Індивідуальному стилю Є.Кононенко притаманна діалогічність. Короткі, але емоційно насичені розмови героїв роблять текст легким для сприймання, створюють ілюзію присутності читача в реальній ситуації, у яку потрапили літературні персонажі. Їхні репліки часто мають психологічний підтекст, який старшокласникам буде цікаво розгадувати. Тому просимо вибрати діалог, що видався показовим для розуміння твору, і прокоментувати його текст і підтекст. Наприклад, учні читають діалог чоловіка і дружини перед тим, як вона пішла на побачення з лікарем. У цьому діалозі фігурують колготи, ця частина жіночого туалету згадується у тексті ще кілька разів. Простежимо за цими згадками і пояснимо роль деталі в тканині твору. Винесення художньої деталі у назву новели посилює її значення, додає певної символічності. Уже з назви читач уявляє, що йтиметься про щось приватне, інтимне, жіноче. Дочитавши твір до кінця, розуміє: те, що трапилося в родині, змінило Ганну: вона вже не буде ходити в штопаних колготах, не буде дозволяти себе принижувати. Вона не зрадила чоловіка, це він її зрадив, штовхаючи, власне, на акт проституції. Чи змогла вона простити своєму чоловікові? Авторка не дає відповіді на це питання, як і на багато інших, вона примушує читача замислитися над складними проблемами буденного життя і самотужки відповідати на виклики, які воно нам готує.

Отже, у процесі самопізнання і самотворення юної особистості велику роль можуть відіграти діалоги з художніми текстами письменників-сучасників, які вчитель вдумливо обере для обговорення в класі. Екзистенціально-діалогічне прочитання новели Василя Портяка «Гуцульський рік» сприятиме збагаченню історичної пам’яті юних українців, формуванню їхньої національної самосвідомості. Літературний семінар за твором Євгенії Кононенко «Нові колготи» стане довірливою розмовою про приватне життя сучасної людини, поштовхом для обрання юнаками і юнками моральних засад створення власної родини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кононенко Є. Три світи : Вибрані новели / Євгенія Кононенко. – Л. : ЛА «Піраміда», 2006. – 152 с.
2. Ми є. Були. І будем Ми! Виховання національної самосвідомості учнів засобами художньої літератури : [навчально-методичний посібник] / [за ред. Н. Й. Волошиної]. – К. : Ленвіт, 2003. – 215 с.
3. Портяк В. У снігах : Новели / Василь Портяк. – К. : Факт, 2006. – 120 с.

Г. Л. Токмань,
м. Переяслав-Хмельницький