Факт комунікації людини з книжкою сьогодні привертає увагу багатьох науковців: психологів (Я.Андреєва, Е.Соломка, Н.Чепелєва), філологів (Т.Чередник, Г.Соловій ), методистів (О.Ісаєва, Г.Токмань, А.Уліщенко) та ін.
Які ж особливості діалогічного читання?
Відзначимо такі ключові вміння, які є основою для вироблення здатності вести діалог з текстом:
- ставити запитання (до твору, автора, персонажів, до себе) та знаходити відповіді на них у тексті;
- висувати гіпотези про подальший розвиток змісту та порівнювати свої припущення з текстом;
- інтерпретувати текст – тлумачити його, наповнюючи власним смислом.
Ці уміння формуються поступово. І якщо вчитель на уроці літератури зуміє організувати роботу так, аби вийшла зацікавлена розмова „учитель – учень”, „учень – текст”, „учень – учень”, „учень – учитель”, дитина потягнеться до книжки. Важливо, аби школяр побачив не просто навчителя, а співрозмовника, котрого цікавить думка дитини, її емоції, якому теж не байдуже те, про що йдеться у творі.
У пропонованій розробці ми спробували реалізувати ідею діалогічного вивчення літератури і розглянути художній твір як засіб спілкування з автором.
Тема. Валерій Шевчук. „Панна квітів” (Подорож у казку).
Ім’я уроку. „Згине зло, і правда переможе”.
Мета. Ознайомити учнів з цікавими фактами із життя письменника, змістом казки „Панна квітів”; розвивати навички виразного читання; формувати вміння давати власну оцінку вчинкам героїв твору; допомогти віднайти у творі те, що хвилює читача; виховувати інтерес до літературної казки, прагнення робити добро.
Цілі.
Учні знатимуть:
• цікаві факти із життя В.Шевчука;
• зміст казки “Панна квітів”;
• основну думку твору.
Учні вмітимуть:
• виразно читати та переказувати уривки з казки;
• створювати словесні портрети казкових героїв;
• давати власну оцінку їхнім рисам, учинкам.
Тип уроку. Урок поглибленого опрацювання тексту.
Обладнання: портрет письменника; Шевчук В. Панна квітів: Казки моїх дочок. – К.: Веселка, 1990; саморобні книжечки з казкою; „картка-путівник”; ілюстрації до казки; аудіо запис мелодії у поєднанні із шумом дощу.
Методи, прийоми та форми роботи: виразне читання, переказування, словесне малювання, бесіда, укладання таблиці (робота в парах), „перевтілення”, „Незакінчене речення”.
Випереджувальні завдання. Запитати у батьків, чи люблять вони казки; якщо так, то чому. Прочитати казку В.Шевчука „Панна квітів”; підготуватися до виразного читання уривків; зробити палітурку до саморобної книжечки, а за бажання – проілюструвати казку.
Х і д у р о к у
І. Мотиваційний етап.
1. Забезпечення емоційної готовності до уроку (Словесний настрій).
2. Актуалізація суб’єктного досвіду.
– Ви любите казки? А ваші батьки? За що?
(Я люблю казки, бо в них відбуваються різні фантастичні пригоди; моїм батькам подобається те, що в казках завжди перемагає добро).
– Я теж із задоволенням читаю казки. Чому? Відповідь для себе я знайшла у такому вірші Ліни Костенко:
Затишно дітям в пазусі казок.
Отак би й слухав про царя Салтана
або про те, як весело козак
обманював турецького султана.
Про карих коней з полуменем грив,
про чаклуна, що все на світі може.
І хто б там що кому не говорив,
а згине зло і правда переможе!
ІІ. Цілевизначення та планування роботи.
1. Повідомлення теми та завдань уроку.
– Запрошую вас у казку Валерія Шевчука „Панна квітів”. Ви прочитали її? Сподобалася вам ця казка? А які палітурки зробили ви до своїх книжечок? (Ілюструючи палітурки, діти пояснюють свій задум).
2. Ознайомлення з цілями уроку за „карткою-путівником”(Див. додаток).
– Зазвичай, вирушаючи в подорож, людина ставить перед собою якусь мету. Наприклад, відпочити, щось побачити… У нас теж є свої завдання. Розгорніть „картку-путівник” і ознайомтеся з цілями уроку. Чи хочете ви щось додати? (За потреби учні доповнюють запис).
- Планування роботи.
– Як і в кожній казковій подорожі, на нас чекають три дороги. З якої ж почати, як вважаєте? (Учні вибирають одну з трьох „доріг”). Отже, вирушаємо.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
- Робота зі змістом твору.
Учитель виразно читає уривок (розд. 2) від слів „Того ранку було багато сонця” до „Зрештою пішла по тій стежці…”
– І поки Зеленоочка йде стежкою, пригадаймо, що ми знаємо про цю дівчинку Виразне читання або переказування учнями уривків із 1 розділу:
1. Ця дівчинка, щo про неї поведемо мову, жила, може, не в нашому часі і, може, не на нашій землі, як і всі, хто живе в казковому світі. Носила вона зелене платтячко, таке старе, що мусила щоранку зашивати його травою. На голові в неї була хустина, схожа на пелюстку, і світилася та хустина між травами, як голуба квітка.
2. Мала та дівчинка ледь-ледь кирпатий носик, від чого обличчя її здавалося трохи здивоване, і назвали б її люди простою, коли б не її очі. Були вони величезні й зелені, і коли хто придивлявся до них, то здавалося, що то не очі, а зірки якісь особливі світяться. Щось там таке промінилось у них і тріпотіло, таке щось цікаве й славне світилося й жевріло, що годі було не всміхнутися до тої дівчинки й не захотіти погладити її ніжно по голові.
3. І ще та дівчинка не мала власної хати, не знала ні тата, ні мами, а все кудись ішла, без кінця мандруючи по світі. І це не тому, що не могла всидіти на місці, а через химерну свою вдачу.
Бесіда.
– Як ви розумієте значення слова „химерний”? Що ж такого химерного було у вдачі дівчинки?
(Йдучи кудись послана, завжди спинялася біля квітки, з якої спивала мед бджола, і стежила за тим пильно. Іншого разу дівчинка лягала на траву й дивилася, як хилитаються над нею суцвіття трави і як пишуть вони на хмаринках і на синьому тлі неба щось таке цікаво-небувале).
– А ви саме такою уявляли панну квітів, коли починали читати казку, чи, може, іншою?
(Я уявляв панну квітів схожою на троянду. Я думала, що панна квітів має бути одягнена у пишне вбрання із пелюсток квітів).
– Ось така ця дивна дівчинка… Але, здається, вона вже прийшла до… Куди привела стежка Зеленоочку?
(…До не великої і не малої хати, стіни якої були не білі й нe темні, вікна якої були з круглих шибочок, а дах із очерету. Двері були низькі, давно не фарбовані, а на ґаночку, що складався з двох сходинок, сидів сивий дід, у роті якого стриміла череп’яна люлька).
– Що дід розповів дівчинці про себе?
(Дід розповів, що він співчуває бідним і знедоленим, сиротам і покинутим, сумним і загорьованим).
– Чи здогадувалася Зеленоочка, хто він і який насправді? А ви? Що допомогло вам у цьому? Які слова?
(Мабуть, Зеленоочка не здогадувалася, хто ж насправді цей дід. А ми розуміли, що він каже неправду, бо коли дід говорив із дівчинкою, „засвітився в його очах такий вогник, який завжди засвічується в кота, коли полює він на птаха чи мишу”).
– Що це за вогник? Як його можна назвати одним словом?
– Придивімося до героїв уважніше. Випишіть із 2 розділу портретні деталі персонажів у таблицю. (Учні за бажанням працюють індивідуально або у парах). Порівняйте образи Зеленоочки і Кріноса. Учитель пропонує розглянути ілюстрації у книжці „Панна квітів”, порівняти словесний портрет із намальованим.
– А ще Зеленоочка зустрічає Димка. Хто він? Який?
(Це димовий чоловічок із люльки Кріноса. Чарівник назвав його Хвали-не-перехвали-більше!).
– Перевтілимося на хвилинку в Зеленоочку і Димка. Підготуємося до читання в ролях їхньої розмови. (Від слів „То, мабуть, ти мені щось сказати хотів…” до „Чи не це воно, Димку, тюльпанове поле…”).
Читання у ролях.
– Чи погоджуєтеся ви з думкою Зеленоочки, коли людина добра, то хвалити її не треба, діло її хвалить? Чому?
„Перевтілення”.
– Що відчула Зеленоочка, побачивши тюльпанове поле? Спробуйте розказати від імені дівчинки.
(Мені здалося, що ці квіти живі. Вони ніби щось хочуть сказати, але не можуть. Я завжди раділа, коли бачила квіти, а зараз мені чомусь стало сумно. Тут криється якась таємниця…).
– Яку таємницю приховувало тюльпанове поле?
(Тюльпани – це нещасні люди, яких Крінос перетворив на квіти, вважаючи, що робить їх щасливими).
– А чи так це важливо, як саме людина буде щасливою: за власною волею чи проти неї?
(Звичайно, це важливо. Силою зробити людину щасливою не можна).
– Про що вперше в житті задумалася Зеленоочка?
(Чи піти далі, як це вже не раз робила, коли їй не подобався господар, у якого служила, чи залишитися).
– Зеленоочка робить вибір: залишитися, щоб допомогти людям. І знаєте, що я подумала? Це був випадковий вибір чи ні? Є на це запитання відповідь у тексті?
(Розділ 7. Дівчинка говорить про себе: „Не мала я ні до кого лихого серця”. На сердиті слова Димка вона відповідає лагідно і гладить його по голові. Розділ 9. Коли вуж погрожує перебити дівчинку, у відповідь „до нього простяглася мала й ніжна долонька і торкнулася його голови”. Згадаймо ще й епізод з мурашками: дівчинка дозволяє себе вкусити, щоб ті мали чим похвалитися).
– Мурашки Вунько і Мунько сперечаються, хто ж Зеленоочка: фея чи ні. А ви як думаєте? Якщо звичайна дівчинка, то коли вона перетворилася на фею? (Робимо висновок про те, що людина, допомагаючи іншим, стає чарівником).
– Перекажіть епізод, у якому розповідається, як Зеленоочка врятувала людей.
Переказ учнями уривків з розділів 8, 9.
– Послухаємо дощ? (Фізкультхвилинка „Літній дощ”: учні, плескаючи у долоні, імітують звук дощу).
Виразне читання підготовленим учнем уривка із розділу 9 від слів „Водночас линув з усіх хмар, що зібралися над полем, дощ” до ”…пили і сонце, і дощ, що щедро на них лилися”.
– Отже, казка має щасливий кінець. Маленька дівчинка перемогла сильного чоловіка, чарівника “великого з великих”. Що ж уособлює Зеленоочка? А Крінос? (Запишіть у картку. Спробуйте зробити висновок). (Учні роблять висновок, що у казці перемагає добро).
– Ми пройшли одну з трьох доріг. Але є ще дві. Й вони також цікаві. Пройдімо по чарівному мосту. Яку казку, вивчену на уроці зарубіжної літератури, нагадала вам „Панна квітів”? Чим саме? (Учні проводять паралель із казкою Андерсена „Снігова королева”).
– І нарешті третя дорога. Вона приведе нас до автора “Панни квітів”. Цікаво, якими ви уявляєте казкарів? А ось яким є Валерій Шевчук. (Учитель демонструє фото письменника).
- Розповідь учителя.
Народився Валерій Шевчук у 1939 році в Житомирі у сім’ї шевця (діти пояснюють значення слова) (таки справжній Шевчук!). А його дід Іван запалював ліхтарі на стовпах.
Письменник згадує, що малим дуже любив мандрувати і постійно губився. Є ще й така згадка: увечері батько часто засиджувався за роботою, шив взуття, а мама сиділа поряд і читала йому. Слухали те читання і сини – Анатолій та Валерій. Та й дуже захопилися літературою. Навіть повість написали (старший брат тоді вчився у 7, а Валерій у 5 класі).
Друкуватися почав, коли навчався в Київському університеті. В основному В. Шевчук пише „дорослі” книги. За роман „Три листки за вікном” отримав Шевченківську премію – а це найвища письменницька нагорода в Україні. Є у Валерія Шевчука і „дитяча” книжка – збірка казок „Панна квітів”, написана для дочок – Мирослави та Юліани. У цій книжці живе і дівчинка Зеленоочка, і Димко, є там Місто, у якому не ростуть квіти… і ще багато чого цікавого, про що дізнаєтеся, коли прочитаєте цю книжку.
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
– Нам час закінчувати подорож. Мандрівники, повертаючись із доріг, привозять щось на згадку. А що візьмете із казки ви?
Продовжте речення: „Казка Валерія Шевчука „Панна квітів” допомогла мені зрозуміти, що…”
(… Навіть маленьке добро може перемогти велике зло.
… Коли допомагаєш іншим, сам стаєш чарівником.
… Людину хвалять не слова, а справи).
– Оцініть свою роботу на уроці.
Домашнє завдання.
Обов’язкове. Розкажіть казку „Панна квітів” батькам; доберіть прислів’я, які характеризують персонажів твору.
За бажанням. Уявіть, що ви зустрілися із Панною квітів. Про що запитали б у неї? Запишіть ці запитання. Або напишіть лист Валерію Шевчуку.
Оксана Гаврилюк,
Рівненська українська гімназія