ІІІ Всеукраїнський фестиваль педагогічних ідей «Мій особистісно зорієнтований урок»

17-18 квітня 2013 року у м. Новограді-Волинському Житомирської області відбувся ІІІ Всеукраїнський фестиваль педагогічних ідей «Мій особистісно зорієнтований урок». Перший форум (2010 р.) був ознайомчим (організатори прагнули зібрати коло однодумців, прихильників методики особистісно зорієнтованого навчання). Метою другого (2011 р.) стало  узагальнення набутків і окреслення подальших перспектив теорії і практики особистісно зорієнтованого навчання. Цьогоріч тема звужувалася і розмова передбачалася більш предметна: пошуки шляхів розв’язання однієї з найгостріших і найактуальніших проблем сучасної школи – формування суб’єктності учня-читача.

Задум.

Суб’єкт – це особистість, здатна до перетворення світу і себе. Для цього вона повинна володіти здатністю осмислення себе як діяча (свої мотиви, потреби, прагнення, здібності, установки тощо) і самотворення себе як діяча (уміннями цілевизначення, планування, організації, здійснення діяльності, її рефлексії, оцінювання, корекції цілей і планів). Усвідомлена здатність до життєтворення і є суб’єктність.

Питання розвитку особистості як суб’єкта власної життєдіяльності не нове у філософській і психолого-педагогічній науці. Кінець ХХ – початок ХХІ століття ознаменували його актуалізацію, що пов’язано з потребою відповіді на виклики інформаційного суспільства. На засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів ґрунтуються стандарти початкової загальної, базової і повної загальної середньої освіти. Виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням проголошує метою навчання Концепція літературної освіти.

Спираючись на досягнення попередників (Т.Ф. Бугайко і Ф.Ф. Бугайко, Є. Пасічник, Н. Волошина, Б. Степанишин та ін.), різноманітні аспекти організації читацької діяльності на діалогічних суб’єкт-суб’єктних засадах аналізують сучасні вчені-методисти (Г. Токмань, О. Куцевол, О. Ісаєва, В. Уліщенко, О. Слижук, О. Шкловська та ін.).

Однак у шкільній практиці набутки методики втілено лише почасти. Одна з причин (рівень теоретичного розроблення проблеми – тема окремої розмови) – учитель часто психологічно і фахово не готовий працювати в умовах, коли, з одного боку, в читання (книги) існує потужний конкурент –  інформаційно-комп’ютерні технології, з іншого, притаманна нашому часові прагматичність зумовила таке ж прагматичне ставлення особистості до різноманітних видів діяльності, зокрема, до читання. Словесник розгублюється, все частіше стикаючись із ситуацією, коли традиційні методики навчання не діють і заохотити учня до читання щораз важче. Ті, кому це нині вдається, досягають результату здебільшого за рахунок власної майстерності і колосальної затрати внутрішніх сил (що, звичайно ж, не може задовольняти). Наголосимо, йдеться про «смислове читання», коли учень звертається до книги як джерела естетичної насолоди чи пошуку відповіді на якісь свої сенсобуттєві питання.

Прагнення осмислити це протиріччя й окреслити можливі шляхи розв’язання проблеми з опертям на теоретичні напрацювання і практичні набутки, допомогти учителеві у її вирішенні зумовили формулювання теми Фестивалю: «Становлення суб’єктності учня-читача в умовах особистісно зорієнтованого навчання».

Мета заходу –   визначити теоретичні основи формування школяра як суб’єкта навчальної, в т.ч. читацької, діяльності; узагальнити практичні здобутки з проблеми; окреслити подальші перспективи теорії і практики особистісно зорієнтованого навчання; стимулювати творчий, інтелектуальний, духовний розвитку педагогів.

Програма Фестивалю формувалася на основі таких концептуальних положень:

1. Суб’єктність учня-читача – це здатність до усвідомленої і осмисленої саморегуляції читацької діяльності, здійснення читацького саморозвитку.

2. Становлення суб’єктності учня-читача відбувається через:

• засвоєння предметних знань, вироблення предметних умінь (їхнє коло розширюється за рахунок включення до змісту освіти переліку знань про сутність читання, типи читачів тощо);
• дослідження свого читацького «я», формування образів «Я-читач (реальний)», «Я-читач (ідеальний)», «Я-читач (бажаний)»;
• смислевизначення щодо читацької діяльності («Для чого я читаю?»), аналіз її («Наскільки ефективним є моє читання? Чи дають змогу застосовані читацькі стратегії досягнути визначених цілей?»);
• оволодіння знаннями про загальнонавчальні, зокрема оргдіяльнісні, вміння і вироблення їх (перелік вимог до сформованості також включається до змісту освіти);
• розвиток умінь діалогічної взаємодії з текстом (автором, героями), однокласниками (іншими співрозмовниками), самим собою;
• проектування себе як читача, формування програми, аналіз і оцінювання свого читацького саморозвитку.

3. Засобами формування суб’єктності є:

• методи, прийоми, види робіт, які сприяють розвиткові уяви, емпатії, образного і критичного мислення, умінь діалогічного прочитання літературного твору;
• проблемність і діалогічність навчання;
• відкриті запитання, проектні й ігрові технології, елементи дебатів, технології розвитку критичного мислення, робота з «папками успіху»;
• рефлексивні запитання і завдання;
• залучення учня до керування своєю навчальною, в т.ч. читацькою, діяльністю (визначення цілей читання, планування, організації, здійснення читацької діяльності, її рефлексії, оцінювання, корекції);
• створення ситуацій вибору, які вимагають прояву самостійності, виявлення особистісної позиції учня-читача.

4. Проблема формування суб’єктності учня-читача вимагає докорінних змін у системі оцінювання. Повинен відслідковуватися рівень не лише предметних, а й загальнонавчальних знань і вмінь, а також процес змін у читацькому розвиткові школяра. Зіставляються не лише досягнутий рівень і еталонний зразок, а кінцевий і очікуваний (планований) результати

5. Зміна пріоритетів у навчанні літератури зумовлює необхідність забезпечення психологічної і фахової готовності вчителя до роботи в системі особистісно зорієнтованого навчання загалом і реалізації проблеми формування суб’єктності учня-читача зокрема. Лише вчитель-суб’єкт здатний сформувати такого ж учня-суб’єкта. Лише вчитель-читач може сформувати успішного учня-читача.

Таким чином було окреслено коло питань, що потребували осмислення. На сайті  ozonlit.org у рубриці «Обговорюємо на Фестивалі» розміщено статті учених і вчителів-практиків з України й Росії: д-ра пед. наук О. Ісаєвої, канд. пед. наук А. Фасолі (м. Київ), д-ра пед. наук О. Турянської (м. Луганськ), канд. пед. наук С. Яценко (м. Житомир), С. Ревчук (Рівненська область), д-ра філос. наук Н. Багдасар’ян (м. Москва), д‑ра пед. наук Є. Купріянової (м. Челябінськ), канд. пед. наук Н. Титаренко (м. Челябінськ), О. Камишанової (м. Єкатеринбург).

Порушені в цих розвідках проблеми організатори планували обговорити на пленарному засіданні, обмін думками з приводу їх складових, ознайомлення з практичним доробком провести під час роботи проблемних лабораторій, досвід практичної реалізації продемонструвати на майстер-класах і відкритих уроках.

Реалізація.

Святкове дійство, яким, за визначенням енциклопедичних словників, є фестиваль, розпочалося 17 квітня. Цього дня усі заходи відбувалися у міському колегіумі, який ось уже третій рік поспіль гостить учасників.

Із зацікавленням була присутні сприйняли «Дискусійну трибуну» – конструктивний обмін думками, пропозиціями, ідеями науковців, учителів-практиків і методистів. В онлайновому режимі понад 100 учасників завдяки обладнанню «ВОТУМ» брали участь в електронному опитуванні з актуальних питань сучасного розвитку освіти України, висловлювали своє ставлення до озвучених у дискусії міркувань.

Учителі Рівненщини, Дніпропетровщини, Києва провели вісім занять. У семи проблемних лабораторіях Система роботи вчителя-словесника з проблеми формування суб’єктності учня-читача; Формування загальнонавчальних умінь учня основної школи; Оцінювання в умовах особистісно і компетентнісно зорієнтованого навчання; Проектна діяльність як засіб формування самостійності учня-читача; Застосування елементів дебатних технологій як засобу формування критичного мислення школярів;  Робота з компетентнісно зорієнтованими завданнями на уроці літератури; Організація роботи навчального закладу із забезпечення формування школяра як суб’єкта діяльності)  здійснювався пошук нових ідей для розв’язання актуальних проблем особистісно зорієнтованого навчання. Своїм досвідом на майстер-класах поділилися В. Уліщенко, І. Квасниця (м. Київ), І. Лозенко (м. Львів), В. Соснова (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області), Л. Замкова (м. Біла Церква Київської області), Л. Бартош, М. Зігман (м. Одеса), Л. Уткіна (м. Нікополь), С. Іванченко (м. Новоград-Волинський), Є. Налимов (м. Гродно, Білорусія).

Завершився перший день роботи фестивалю вітальною вечерею «Озонівці усіх країв, єднаймося!».

18 квітня відбулися відкриті уроки учителів Новограда-Волинського, Києва, творчі діалоги педагогічних колективів з учасниками фестивалю в усіх 11 загальнонавчальних закладах міста. Працювали проблемні лабораторії (Формування суб’єктності учня-читача на уроках історії, іноземної мови, предметів фізико-математичного і природничого циклів; Формування суб’єктності учня початкової школи).

Учасники Фестивалю підбили підсумки роботи, одержали сертифікати і знову, уже прощально, звучав «Озонівський вальс».

Емоції. враження. оцінки.

«Дискусійна трибуна».

Прикметною ознакою, «родзинкою Фестивалю» (О. Криворотенко, Дніпропетровська область) стала «Дискусійна трибуна» – «єднання науки і практики, живе спілкування вчителів з науковцями».

«…Існує в нас дуже сильний вододіл… якась бінарна опозиція: вчитель і науковець, – розмірковує Л. Чеховська (м. Запоріжжя). – Так от, цей фестиваль їх зближує, і дуже важливо – на цьому зближенні, перетині постає третій складник, коли науковці можуть подивитися на проблему очима практиків, а практики можуть почути свого науковця».

Як дивляться на проблему формування учня – суб’єкта життєдіяльності науковці (д-р пед. наук О Куцевол, д-р пед. наук В. Уліщенко, канд. пед. наук С. Яценко) і вчителі-практики (А. Калюжникова, О. Парфенюк) та методисти (Т. Волковська, М. Піддубний) учасники Фестивалю спостерігали під час «Дискусійної трибуни». Цікаво було не лише слухати доповідачів, а й спостерігати за реакцією залу і дискутантів, коли їхній «рейтинг» то піднімався, то падав (нагадаємо: понад 100 учасників висловлювали своє ставлення до почутого в он-лайн режимі).

І хоча науковці торкалися переважно теоретичних аспектів проблеми, а вчителі і методисти – осмислення результатів її практичної реалізації, знайдені слова були суголосними думкам і почуттям залу.

«Особистісно зорієнтоване навчання сьогодні є відповіддю на соціальний запит на соціально мобільну особистість, яка спроможна не тільки адаптуватися до умов навколишнього середовища (соціального, природного, професійного тощо), але й продукувати власні способи життєдіяльності, впливаючи, таким чином, на соціум. Іншими словами, на сучасному етапі розвитку суспільства суб’єктність особистості є умовою не тільки духовного, але й фізичного виживання людства…» (С. Яценко).

«Учитель-словесник чи не найбезпосередніше з усіх колег-предметників причетний до формування неповторної особистісної сфери своїх учнів, відтак на ньому лежить величезна відповідальність за реалізацію особистісно зорієнтованого навчання. Викладач літератури зобов’язаний вповні використати специфіку свого предмета, особливості форми передачі літературних знань у діалогічній взаємодії «письменник і його твір – учитель – учень-читач». І вчителі-практики, і вчені-методисти, й освітні менеджери – усі учасники шкільної літературної освіти мають чітко усвідомлювати: від формування суб’єктності учнів, що стає підмурівком їхнього критичного мислення, власної життєвої позиції, почуттів, поглядів і вподобань, залежить духовне обличчя нашої молодої генерації» (О. Куцевол).

«До творчого пошуку, експериментальної роботи спонукає найперше внутрішня потреба відповідати вимогам часу і запитам сучасних учнів. Читання художнього твору з примусу (сьогодні це типова ситуація) не вирішить проблеми малочитання. Шкільна практика переконує: мотивація має бути іншою, учень повинен мати внутрішню потребу в спілкуванні з мистецтвом слова. А це великою мірою залежить від учителя, його методичної вправності, психологічної готовності до діалогу із сучасними підлітками засобами художнього слова…

Тим, хто сумнівається: змінювати щось, беручи на себе додаткове навантаження і всі ризики новаторства, чи почекати, поки щось зміниться ззовні, я відповів би так: «Якщо хочете відчути насолоду від педагогічної праці, не будьте  ремісником. Творіть, шукайте, експериментуйте. Разом з учнями. Вони люблять учителя знаючого, непосидючого, цікавого. Звичайно, це складно, часто накладно. Будьте готові, що буде важко. Вас можуть не підтримати, не допомогти. Зате потім будуть заздрити»  (М. Піддубний).

«Обираючи методи, прийоми, форми роботи, уникайте штучності, нагромадження зайвого (такого собі «калейдоскопу, мовляв, це сучасно!). Кожен етап уроку має бути природним, логічним і пояснюваним. Не варто нехтувати цілевизначенням і рефлексією, вважаючи це забаганкою або забавкою. Саме на цих етапах ми вчимо дітей вчитися: планувати свою роботу, аналізувати свої успіхи і невдачі. А це дуже важливо» (О. Парфенюк).

Уроки.

«Фестиваль – трибуна для самопрезентації. Учитель пропонує своє бачення шляхів практичного розв’язання тієї чи іншої проблеми, а присутні вже визначають слушність запропонованого», – такою була  установка організаторів, які свідомо йшли на ризик, що представлені заняття різнитимуться рівнем майстерності. Підтримати вчителя, давши змогу спробувати свої сили, значить допомогти йому ствердитися, збутися, піднятися над власними страхами, сумнівами, вселити віру в себе.

Перебіг Фестивалю переконав у правильності такого підходу. Учителі, яких «критикували», все одно раділи: «Я таки змогла!» У тих, чиї уроки викликали схвалення, емоції зашкалювали. «Те, що почула після уроку… це була хвилина щастя… хвилина слави… Я була щаслива…» (О. Криворотенко, учитель із 40-річним стажем, для якої спонукою дати урок на Фестивалі було прагнення «одержати оцінку своєї праці, поділитися набутками, спробувати свої сили»).  І вона ж про урок Н. Білокінь (м. Київ): «Тепер я вже ніколи не скажу: «Хто ж прийде після нас, учителів старшого покоління?» У нас є майбутнє».

Проведені уроки засвідчили не лише рівень майстерності педагога, а й готовність дітей працювати в нових умовах. Про учнів новоград-волинських шкіл було сказано чимало добрих слів: «готові до діалогу», «володіють уміннями самоорганізації», «мають розвинене мовлення… уміють не лише говорити, а й слухати і чути» (Н. Пастушенко, м. Львів).

Відкритий урок д-ра пед. наук В. Уліщенко – ще одна «родзинка Фестивалю» (Л. Чеховська). Зізнаюся, запитуючи про можливість проведення такого заняття, не дуже вірив у здійсненність задуму. Але все вдалося: і урок, і майстер-клас (власне, це були два майстер-класи!). На думку присутніх, відбулося ефектно й ефективно. Такому науковцеві не можна не вірити. Він розуміє вчителя, уміє вчити – учителя й учня.

Ще одним свідченням «єдності науки і практики» був урок кандидата педагогічних наук, учительки Рівненської української гімназії О. Гаврилюк. Народжується традиція, яку варто продовжувати!

Майстер-класи.

Вони, як і уроки, були різні: і за спрямованістю, і за рівнем майстерності. Але про кожен сказано багато гарних слів, адже «золоте правило» Фестивалю – «Сприйми. Зрозумій. Підтримай».

Прикметна ознака цьогоріч – «подих сучасності» (уважно вчитаймося в теми майстер-класів): «Арт-проект за поезією В. Голобородька «З дитинства: дощ». Створення сторінки поета в соціальній мережі» (В. Соснова, м. Дніпродзержинськ); «Програма Power Point  на уроках української мови та літератури як засіб формування інноваційної особистості» (Л. Уткіна, м. Нікополь); «Організація інтерактивної взаємодії на уроках літератури в основній школі» (В. Уліщенко, м. Київ); «Через дебати до особистості учня-читача» (С. Іванченко, м. Новоград-Волинський).

І ще один штрих: заледве не в останню хвилину до програми Фестивалю було внесено майстер-класи вчителів початкових класів м. Новограда-Волинського (А. Кузнєцова, Л. Чвалінська, Т. Носан) та Одеси (Л. Барташ). Внесено на їхнє настійне прохання. Факт досить промовистий: Фестиваль спонукає не лише  до творчості, а й до прояву ініціативи.

Проблемні лабораторії.

Учасники шукали відповіді на питання: сутність певної проблеми, можливі шляхи її вирішення, ефективні методи, прийоми, форми, види роботи, педагогічний досвід розв’язання. Обов’язкова умова – представити результати напрацювань у вигляді схеми на аркуші ватману – мобілізувала й заохочувала до активності.

І навіть якщо знайдено відповіді не на всі питання, обговорення і презентації були жваві й емоційні. «Було цікаво слухати вчителів-практиків. Людям є що сказати. Шкода, часу мало» (О. Гаврилюк, м. Рівне).

 «Шість капелюхів мислення»

За технологією Е. де Боно працювала проектна майстерня «На гостини до фестивалю – шість капелюхів», де учасники ділилися враженнями, підбивали підсумки, оцінювали прожиті разом два незабутні дні, виробляли пропозиції щодо вдосконалення співпраці.

Про цифри і факти, що характеризують Фестиваль (білий капелюх), а також його роль для учасників (жовтий капелюх) йтиметься далі.

Червоний капелюх – це емоції, почуття, причому лише позитивні.

– Що на Фестивалі вразило Вас  найбільше?

– Підготовленість учителів; масштабність; відкриті уроки; активність учнів; злагоджена співпраця у проблемних лабораторіях; майстер-класи; формування ключових компетентностей на уроках у початковій школі; робота дітей на уроці та ставлення вчителів до відповідей.

– Схарактеризуйте свій внутрішній стан під час перебування на Фестивалі?

– Творчий неспокій; піднесеність; креативність; прагнення пошуку; бажання активно впроваджувати ОЗОН в практику; відчуття задоволення; натхнення до подальшої праці.

– Що принесло найбільше задоволення?

– Спроможність організаторів розвивати освіту України; розуміння того, що і я можу це робити; творчість учасників Фестивалю; індивідуальні підходи до обговорень різних питань; проведення відкритого уроку.

– Найсильніша емоція?

– Захоплення; азарт; здивування; ейфорія; драйв.

Представник чорного (на те він і чорний) капелюха критично ставиться до усього й усіх, вказує, що не спрацювало, висловлює побажання.

Відповідей на запитання «Що Вам не сподобалося на Фестивалі?» не прозвучало (вияв толерантності учасників?).

Але про упущення опитані сказали (багато заходів в один день; транспортна проблема), висловили також побажання: проводити Фестиваль у Києві; щороку змінювати місце проведення; запрошувати на Фестиваль не тільки словесників; у перший день знайомитись з учителями-практиками; не вимагати в анкеті напрацювань, тоді будуть їхати люди (тут організатори ставлять великий «знак питання»); обговорити результати роботи на сайті (Підтримуємо і закликаємо! А також чекаємо на інші пропозиції, які сприяли б удосконаленню підготовки і проведення наступного Форуму).

Прикметною рисою власника зеленого капелюха є прагнення до творчості, здатність оригінально мислити, уміння відходити  від стереотипів, висловлювати свою думку з гумором, у віршах або піс­ні.

Віршоване побажання організаторам  та учасникам Фестивалю

– Озон – у серці і в руці,

Організатори – молодці!

Представники синього капелюха відзначили організованість і динамічність Фестивалю, який навчив їх вірити у свої сили, додав упевненості, прагнення працювати творчо.

Таким чином, Фестиваль ще раз засвідчив затребуваність такої організаційної форми роботи. На це вказує насамперед незмінно зростаюча кількість учасників: 2010 рік – понад 150 чоловік з 12 областей України і м. Києва; на ІІ Фестивалі (2011 рік) загальна кількість присутніх із 16 областей України, м. Києва, гостей з Росії і Молдови склала понад 250 чоловік; цьогоріч у різноманітних заходах Фестивалю взяли участь понад 300 чоловік з 18 областей України, м. Києва, близького зарубіжжя.

Чим же приваблює Фестиваль? За чим їдуть до Новограда-Волинського учителі, науковці, методисти, управлінці (інколи за власний кошт)? В абсолютній більшості відповідей на першому місці – «за спілкуванням». «Фестиваль – це зустріч однодумців, які, навіть не знаючи один одного, мають спільні інтереси, живуть одними й тими ж проблемами» (І. Сурмієвич, м. Київ).

Учитель хоче бути почутим, він прагне визнання своєї праці, результатів творчих пошуків. Це підтверджують і відповіді на питання «Що може бути кращою мотивацією для вчителя-новатора?»: вказано насамперед визнання, підтримку з боку адміністрації і лише потім згадано матеріальні стимули.

Для самопрезентації учителеві потрібна трибуна. Нею і став Фестиваль. Тут можна збагатитися новими враженнями, ідеями, досвідом і продемонструвати власні знахідки.

«Учителі відчувають потребу змін, – наголошує д-р пед. наук, професор О. Куцевол (м. Вінниця). – Це зсередини іде». І оце прагнення змін «зсередини» заторкує насамперед самого вчителя. На запитання «Що спонукало Вас зголоситися провести урок у «чужій» школі, з «чужими» дітьми І. Сурмієвич відповіла: «Прагнення бути учасником, а не спостерігачем, поділитися своїм і навчитися чужого».

Зустріч з однодумцями – завжди свято. А коли ще й організатори прагнуть створити атмосферу свята, невимушеного спілкування, дати можливість «знайти себе» у різноманітних заходах (проведено 22 відкритих уроки, 14 майстер-класів, організовано роботу у 9 проблемних лабораторіях – «очі розбігаються, душа розривається: скрізь хочеться побувати!»)… Саме тому «фестиваль не залишає байдужим нікого» (С. Стасюк, м. Рівне), «не дає формалізувати ідею особистісно зорієнтованого навчання» (С. Яценко, м. Житомир).

Рядком інтерв’ю
(За кваліфіковано й оперативно проведене опитування дякуємо Тарасові Фасолі)

Про особистісно зорієнтоване навчання

«…ОЗОН… уже показав, що він є, він діє… Це уже не експеримент, а частина шкільного життя… Це система навчання, форми, методи і прийоми, які розвивають усі здібності людини, допомагають виявити її творчий потенціал. Причому він [ОЗОН] діє на особистість як учня, так і вчителя» (О. Куцевол).

«…Це організація інтерактивної (інтерсуб’єктивної) взаємодії на уроках літератури в основній школі» (В. Уліщенко).

«…Це виховання людини, яка мислить, вміє відповідати, вміє обирати, що вона хоче вивчати, якою неможливо маніпулювати, на яку дуже важко впливати, наприклад, піар-технологіями… ОЗОН виконує функцію становлення особистості майбутнього, не тільки конкурентноспроможної, а й вільної – у виборі, у волевиявленні, у свідомій поведінці…» (С. Яценко).

«…Це навчання, яке виховує учня як людину… і головне… вчить дитину планувати свою роботу, чого дуже потребує сучасна молодь, цілі ставити, рефлексувати… Ми виховуємо особистість, яка знає, чого вона прагне» (О. Парфенюк).

«…Це школа, у якій здійснюється навчання в умовах свободи: вибору, застосування інновацій вчителем, вибудовування діалогу учень-вчитель і вчитель-учень, коли через взаємодію учня, учителя і твору створюється культурний простір, інтелектуально збагачене середовище, де людина взагалі цінність… ОЗОН – це самостійність, самоактуалізація» (Л. Чеховська).

«…За ОЗОНом майбутнє, бо хто вже в цій системі, він не може працювати по-іншому. Ми коли починали працю… думали: ще один експеримент. Але побачили, що це діє, це живе, значить, це потрібно» (С. Стасюк).

Про суб’єктність, свободу вибору й обов’язковий мінімум знань

«Переконана, що ми маємо виховати в сучасно учня вміння користуватися правом вибору. І, вибравши коло цікавих для себе предметів, не відмітати нігілістично всі інші – «непотрібні». Наприклад, мій високошанований учитель алгебри В. Кушнір казав, що алгебра – гімнастика розуму, тому я свідомо вчила алгебру, аби розвивати через неї свою логічну сферу, хоча була з дитинства залюблена в мови та літературу» (О. Куцевол).

«Вважаю, кожна людина внутрішньо відчуває, що є для неї особистісно значущим… Учням основної школи потрібно пояснювати, що досягнення життєвої мети, успішність – велика праця, і пов’язана вона зі знаннями, уміннями, навичками, здобутими в школі… Школярам, яким пощастило відчути, яке воно, справжнє особистісно зорієнтоване навчання, завжди пам’ятатимуть про такі важливі цінності, як самостійність суджень, аргументованість висновків, толерниність, уміння слухати, працювати в команді…» (В. Уліщенко).

«…Ми так довго жили у знаннєвій парадигмі, коли давали тільки знання… Я даю – а він не бере. Є таке хороше англійське прислів’я: можна привести коня до води, але не можна змусити його пити. Дитина тоді буде добре знати предмет, коли вона любить учителя і коли вона розуміє, для чого їй це треба…» (С. Яценко).

Про те, чи можуть ентузіасти змінити освітню систему зсередини

«Практика Сухомлинського – «Школа казки», «Школа радості над Россю» – Сахнівська школа, Амонашвілі, Шаталов – не буду називати усіх тих, хто працював, вони показали, що це можливо» (О. Куцевол).

«Освіту можна змінити зсередини… Вчитель, який працював у системі особистісно зорієнтованого навчання, і дитина, яка у ній навчалася, вже інакше не зможуть… Серед тих дітей, з якими я працювала в системі особистісно зорієнтованого навчання, абсолютно всі стали успішними в різних галузях, тому що вони сформувалися як самодостатні люди» (С. Яценко).

«Дуже добре, що є така ініціатива, є вчителі, науковці, методисти, меценати, які підтримують педагогічну громаду плекають вогник натхнення й любові до дітей, до своєї праці. Дай, Боже, їм і сил, і здоров’я… Вважаю потрібно ширше інформувати громадськість про заходи озонівців, запрошувати фахівців провідних вишів, спеціалістів з Міністерства освіти і науки України, Інституту інноваційних технологій, представників преси… На Фестивалі було багато відкриттів. Головне, щоб презентоване вчителями-практиками, методистами не загубилося, а надалі вивчавлося й узагальнювалося. Шкода, що на Фестивалі ентузіасти-освітяни не почули урядовців, не почули тих, від кого залежать плани, програми, підручники тощо…» (В. Уліщенко).

«Практики не можуть нічого змінити, їх занадто мало. Більшість учителів кажуть: «Це нам непотрібно», бо мають більш практичні ідеали» (О. Парфенюк).

«Приклад Бережанської гімназії, де навчався Богдан Лепкий – воно все живе досі, ті ідеали… Ми таким чином змінюємо світ…» (Л. Чеховська). 

«Меншість розхитує більшість за будь-яких умов, якщо меншість переконана настільки, то вона світиться, черпає сили, енергію, їй усе вдається» (С. Стасюк).

Про те, як спонукати учня до читання

«Через літературу учень повинен пізнавати себе і світ, ставлячи запитання: «Що воно мені дасть? Що відкриє нового?» Сучасна шкільна юнь здебільшого черпає інформацію з Інтернету навпомацки – заходячи на якийсь сайт і не знаючи, що там є. АОтож потрібно формувати в учнів уміння знаходити, здобувати, опрацьовувати потрібну інформацію з Інтернет-джерел, переплавляти її у знання. Водночас культура роботи з книжкою не повинна бути занедбана» (О. Куцевол).

«Коли мої діти навчалися у 5-7 класах, не дуже полюбляли читати. Мене це засмучувало. Потрібно було зацікавити їх, «відтягнути» від комп’ютера… Мотивація через самоаналіз, самопізнання, моделювання ймовірних життєвих ситуацій зробила диво… Упевнена: якщо торкнутися проблем, цікавих і важливих для певної вікової груп учнів, дати підліткам зачіпку для самоаналізу, стимулювати рефлексію, успіх гарантовано…» (В. Уліщенко).

«…потрібно починати працювати вже в 5 класі, і найкраще – це зацікавити дитину» (О. Парфенюк).

«Через інструментальний підхід. Дитина повинна побачити, як народжується художня думка, учитель повинен застосувати всі свої здібності, талант, якісь методичні «штучки», щоб дитина побачила, як це робиться, зачепити її…» (Л. Чеховська). 

«Тільки власним прикладом! Читати книги, шукати тексти, організовувати зустрічі з письменниками і так захоплено розказувати, як ти це відчуваєш, – тільки це спрацює» (С. Стасюк).

Про те, чи достатньо учителі читають, щоб мотивувати учнів

«Я гадаю, ні. На жаль, це прикра констатація факту. Наш учитель занадто завантажений паперотворчістю – і це є сумна реальність. Так, як читали педагоги та, напевно, більшість із генерації 70-х – 80-х, рубіжне покоління років падіння завіси, – уже немає того вчителя. Може, тому що зріс інформаційний потік, збільшилася кількість каналів доступу? Тут багато причин… Упевнена: спонука до читання має бути внутрішня. Пам’ятаймо, що справжній учитель – творчий. Якщо він іде до дітей з усвідомленим бажанням сказати щось нове, спрямувати своїх вихованців на творчий саморозвиток, то такий педагог читатиме без будь-якого примусу. Ми мали щасливі приклади широко начитаних педагогів колись. Для мене особисто такими мудрими бібліофагами були мої вчителі – професори Болеслав Буяльський і Євген Пасічник» (О. Куцевол).

«На жаль, учителі, як і студенти філологічних факультетів, читають мало, переважно тексти в скороченому вигляді. Аби зрозуміти автора, його героїв, потрібно вдумливо читати художній текст, активувати внутрішній діалог з героями – запитувати, знаходити відповіді, висловлювати сумніви, шукати нові, вагоміші аргументи, робити висновки…

Педагогічні інститути й університети мають дбати про вдосконалення програм, а відповідно – методів, прийомів, форм підготовки фахівців…

І вчитель, і учні мають іти в школу із задоволенням, позаяк там на них чекають дивовижні подорожі лабіринтами читацького світу, подорожі до вершин розуміння авторського задуму…

Здебільшого сучасна практика проведення уроків літератури не дає підства для оптимізму – організація інтерсуб’єктної взаємодії для багатьох словесників поки що залишається перспективою, як і  особистісно зорієнтоване навчання…» (В. Уліщенко).

«Мої колеги багато читають, інша справа – що вони читають. Не завжди вчителі, крім фахової літератури, читають щось серйозне» (О. Парфенюк).

«Вчитель – це найскладніша… професія… і часу… немає – всі ці… бюрократичні надбудови над вчителем… Вони мало читають, тільки з програми. Спонукати вчителя не можна, спрацює тільки бажання розвиватися. Я вважаю, що вікові речі не мають ніякого значення, можна у будь-якому віці і полюбити, і відкрити» (Л. Чеховська).

«Вчитель-читач? Серед моїх колег – достатньо!» (С. Стасюк).

Про готовність сучасної системи освіти до впровадження особистісно зорієнтованого навчання

«В умовах класно-урочної системи це можливо відсотків на тридцять. Зміни мають бути не косметичні, а системні. Не остання роль належить фінансуванню, яке має йти на поглиблену підготовку вчителів до реалізації особистісно орієнтованих технологій навчання тощо.

На уроці учні мають багато  говорити, активно слухати, дискутувати, малювати, структурувати, змагатися, планувати подальші кроки дослідження тексту… Серед ефективних методів формування суб’єктності максимальну кількість балів віддаю тренінговому. Він подобається практично всім учням, узгоджується з традиційними та новітніми методами… Ризики, безумовно, є, але відступати немає часу.» (В. Уліщенко).

Про проблеми, з якими залишається сам на сам кожен учитель-новатор, який вирішив працювати за системою ОЗОН

1. Перевантаженість програми.
2. Сприймання художньої літератури як джерела фактичних знань (це стосується як учителя, так і учня).
3. Потреба в підручниках за системою ОЗОН.
4. Необхідність оволодіння загальнонавчальними вміннями, виокремлення уроків ціле- і смисловизначення та уроку оцінювання й корекції навчальної діяльності.
5. Необхідність змін у системі оцінювання (урахування не лише предметних, а й загальнонавчальних знань і вмінь, а також процесу змін у читацькому розвиткові школяра) (О. Парфенюк).

Про можливі шляхи вирішення проблеми

«До пріоритетних шляхів вирішення проблеми формування суб’єктності школяра ми віднесли б системне впровадження ОЗОНу, що визначається:

–            особистісно зорієнтованим змістом освіти;

–            культурологічним, інтегративним, життєзабезпечуючим характером навчання;

–            критеріями оцінки якості освіти, що виявляє не тільки рівень освітніх компетенцій, а й розвиток творчого потенціалу особистості в умовах стійкої позитивної мотивації до навчання учнів та професійної діяльності вчителів;

–            відповідною моделлю навчального процесу;

–            технологією реалізації ОЗОН (форми, методи, засоби навчання);

–            сприятливим освітнім середовищем як умовою організації навчально-виховного процесу, орієнованого на особистість;

–            відповідною методично підготовкою учителів української мови і літератури до впровадження системи особистісно зорієнтованого навчання.

Вважаємо, що на державному рівні, варто перейти від декларування необхідності гуманітаризації та гуманізацію освіти в Україні, що в свою чергу передбачає посилену увагу до особистості загалом, і створити реальні умови найбільшого сприяння розвитку всіх її здібностей, фізичних і моральних якостей» (С. Яценко).

«Шкільна освіта як особистісно зорієнтована і компетентнісна задекларована у Державному стандарті. На жаль, шкільні програми і підручники поки що не відповідають цим вимогам.

Щоб сформувати учня-читача, маємо закласти в програми етапи формування читацьких умінь і суб’єктнісних читацьких умінь учнів основної і старшої школи.

Учень-читач формується у процесі читацької діяльності, а діяльнісної змістової лінії у програмі з літератури немає» (М. Піддубний).

На Фестивалі було відзначено роботу окремих учасників, редакція журналу «Дивослово» нагородила річною передплатою вчителів Оксану Гаврилюк, Ірину Тиндикевич і Софію Ревчук. Окрім того, заохочувальний приз від часопису (поетичні збірки українських авторів) дістала Ольга Криворотенко. Також видавництво «Шкільний світ» подарувало річну передплату газети «Українська мова та література» Наталії Жогло – авторові «Оонівського вальсу», що став своєрідним «гімном» Фестивалю. Приз глядацьких симпатій у вигляді річної передплати журналу «Українська література в загальноосвітній школі» отримала доктор педагогічних наук Віолетта Уліщенко

…Ось такий він – Фестиваль. Вважаємо, це не лише дійство, це спосіб мислення, стан душі. Неспокійної, спраглої до творчості, пошуків, спілкування з однодумцями. Тому він не закінчується. Фестиваль триває!

Пишіть про себе, своїх колег, діліться набутками, думками щодо перспектив упровадження методики особистісно зорієнтованого навчання в практику роботи школи, міркування, у якій ролі Ви можете долучитися до поширення озонівського руху.

Чекаємо Вас на сайті ozonlit.org.

Дихаймо ОЗОНОМ!

Анатолій Фасоля,
співголова оргкомітету фестивалю,
старший науковий співробітник
лабораторії літературної освіти
Інституту педагогіки НАПН України,
кандидат педагогічних наук,
м. Київ