Тема: „Заповіт” Т. Шевченка – твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє. Історія створення. Мрія про щасливе майбутнє свого народу.
ТЛ: ідея твору.
Мета: ознайомити учнів з історією створення “Заповіту”, формувати вміння виразно читати, робити висновки з почутого й прочитаного, виховувати інтерес до історії свого народу.
Цілі.
Учні знатимуть:
історію створення вірша; зміст літературознавчого поняття ідея твору.
Учні вмітимуть:
виразно читати вірш; самостійно аналізувати поезію за поданим планом; висловлювати власне ставлення до порушених у творі проблем; засобами виразного читання передавати ставлення автора до зображеного; розповісти про значення творчості Т.Шевченка для українського народу.
визначати цілі уроку, проводити взаємооцінювання.
Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: фонозапис (Г.Гладкий, „Заповіт”).
Методи, прийоми, форми роботи: випереджувальні завдання (підготувати повідомлення: про поезії Горація й О.Пушкіна „Пам’ятник” (тема, зміст, художні особливості); про історію створення та післяісторію „Заповіту” Т.Шевченка; створити асоціативний ряд до слова „Україна”), прослуховування аудіозапису пісні „Заповіт”, бесіда.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
1. Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку (Словесний настрій).
2. Актуалізація суб’єктного досвіду та опорних знань:
а) перевірка домашнього завдання (перегляд ілюстрацій, заслуховування повідомлень);
б) бесіда:
– Які асоціації викликає у вас слово „заповіт”?
– Коли людина пише заповіт?
ІІ. Цілевизначення та планування.
1. Оголошення теми уроку та її аналіз.
2. Вибір цілей із запропонованих учителем.
3. Колективне планування роботи на уроці.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Ознайомлення з історією створення „Заповіту” Т. Шевченком. (Розповідь підготовленого учня).
“Заповіт” написано 25 грудня 1845 року в м. Переяславі, куди до товариша Т.Шевченка, лікаря А.Козачковського, привезли із с В’юнища важко хворого поета (запалення легенів на той час нерідко призводило до смерті). Це були дні небувалого творчого піднесення: 14 грудня з’явилося послання “І мертвим, і живим…”, 17 грудня написано “Холодний яр”, 19 грудня – “Псалми Давидові”, 20 грудня – “Маленькій Мар’яні”, 21 грудня – “Минають дні, минають ночі…”, 22 грудня – “Три літа”. Уява Б.Степанишина малює таку картину: “Прийшла невесела думка, що це, може, останні хвилини життя. Так не хотілося вмирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, то треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослабленими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова:
Як умру, то поховайте
Мене…” (Степанишин Б.І. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Україна в школі: методичний посібник для вчителів. – К.: Проза, 1998. – С. 32).
2. Виразне читання поезії вчителем або підготовленим учнем.
Можна скористатися рекомендаціями Б. Степанишина:
“Заповіт” починають читати “спочатку тихо, повільно і лагідно, зі смутком, інтимно-довірливо. В міру наближення до кінця першої спареної строфи голос читаючого дужчає, темп швидшає. Тут учнів необхідно застерегти, щоб вони робили паузу після слів “було видно”, котрої вони, як правило, не роблять, припускаючись цим глибокої смислової помилки. Наступна здвоєна строфа читається неголосно (тихше, ніж кінець попередньої строфи), але схвильовано, а тому пришвидшено, останній рядок – різко. Останній строфі треба приділити найбільше уваги. Перші чотири рядки прочитати не швидко, але пристрасно, заклично. Зважаючи на алітерацію р, вимовляти цей звук слід з деяким притиском. Заключні чотири рядки читаються ще повільніше, тихше, але урочисто, піднесено, приблизно так, як читався початок твору” (Там само. – С. 32 – 33).
3. Читання поезії 2 – 3 учнями (Учитель в ході читання робить певні зауваження, дає поради щодо виразності).
4. Бесіда за змістом твору:
– Що ви відчули, коли читали поезію? Спробуйте висловити свої почуття кількома словами.
– А які картини побачили? (Перші слова поезії “умру”, “поховайте” викликають в уяві образ труни. Автор звертається до життєвого досвіду читача, й оскільки кожному з нас довелося в житті бувати на трагічному дійстві похорону, ми “бачимо” зображене, “знаходимося поряд”. Наступний рядок, з одного боку, посилює враження, оскільки викликає в уяві образ могили, з іншого, “віддаляє” читача від зображеного. Ми бачимо степ широкий, який асоціюється з Україною, її історією, а наступні слова підтверджують здогад: йдеться саме про Україну, милу серцю не лише Т.Шевченка, а й кожного з нас).
– З чим у вас асоціюється Україна? (Ознайомлення з асоціативними рядами, складеними учнями до слова “Україна”). Як бачимо, справді для кожного з нас є дорогими могила, степ, Дніпро, кручі, пороги, саме з ними асоціюється Україна. Вони й викликають (зберігають) у нашій підсвідомості образ рідної землі.
– Зверніть увагу на створені письменником метафори. З’ясуйте їхню роль у творі.
– Скільки логічних частин можна виділити в поезії? (Три: перші вісім рядків – картина Наддніпрянської України, наступні вісім – роздуми поета про себе, своє життя, ставлення до України, до Бога, життя після смерті, останні дві строфи – заклик до боротьби за незалежну Україну).
– Чи можна на основі аналізу змісту другої частини вірша зробити висновок про головну мрію поета, найбільше бажання? (Це вільна Україна. У боротьбі за її незалежність вбачав поет смисл життя. І саме про це йдеться у рядках “А до того я не знаю Бога”, що викликали багато суперечок і різнотлумачень).
Вважаємо за доцільне подати трактування цих рядків американцем українського походження, професором зі США Леонідом Рудницьким, яке учитель може використати на свій розсуд на уроці: “Після смерті поета його душа не буде допущена до Бога, аж доки Україна не стане вільною. Слово “не знаю” тоді розуміється у сенсі “не пізнаю” Бога, але не тому, що поет Його не хоче знати, а тому, що його душа не буде допущена до Божої присутності, бо вона не сповнила свого завдання тут, на землі… Мотив недопущення душі після смерті до Бога дуже поширений у Шевченковій поезії. За приклад можна взяти поему “Великий льох”, написану в той же час, що і “Заповіт”.
Три душі змушені блукати над світом тому, що вони, хоч і несвідомо, але провинилися перед Україною. Цей мотив є центральною думкою другої строфи “Заповіту”. Він побудований на народному повір’ї, що душа після смерті людини ще довго кружляє над місцем її земного життя…” (Рудницький Леонід. “А до того – я не знаю Бога”: ключ до духовного світу поета // Сучасність. – 1989. – № 5. – С. 47 – 48.).
– Отже, важко хворий поет роздумує про своє життя, свою творчість і пише заповіт. Такі заповіти залишив у світовій літературі не тільки Т.Шевченко.
5. Заслуховування повідомлень учнів про поезії “Пам’ятник” Горація й О.Пушкіна.
Горацій
Пам’ятник
Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.
Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,
Ні років довгий ряд, ніч часу літ невпинний;
Я не умру цілком: єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець
Ще сходить з дівою в високий Капітолій.
І де шумить Авфід в нестриманій сваволі,
І де казковий Давн ротайський люд судив, –
Скрізь говоритимуть, що, простих син батьків,
Я першим положив на італійську міру
Еллади давній спів. Так не таїсь від миру,
І лавром, що зростив святий дельфійський гай,
О Мельпомено, ти чоло моє звінчай.
Пер. М.Зерова
О.Пушкін
Пам’ятник
Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний,
Тропа народна там навіки пролягла,
Олександрійський стовп, в гордливості незборній,
Йому не досягне чола.
Ні, весь я не умру, я в лірі буду,
Від праху утече нетлінний заповіт, –
І славу матиму, допоки серед люду
Лишиться хоч один піїт.
Про мене відголос пройде в Русі великій,
І нарече мене всяк сущий в ній язик,
І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикий
Тунгус, і друг степів калмик,
І довго буду тим я дорогий народу,
Що добрість у серцях піснями викликав,
Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу
І за упалих обставав.
Виконуй божеське, о музо, повеління,
Огуди не страшись, вінця не вимагай,
Спокійна завжди будь на кривди й на хваління
І в спір із дурнем не вступай.
Пер. М.Рильського
– І Горацій, і Пушкін, і Шевченко пам’ятник собі уявляють високим, монументальним. Чи є відмінність у їхньому баченні?
– Що надає широти і закличності рядкам “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте…”?
– В одному з варіантів було “не забудьте спом’янути тихим добрим словом”. Про що може свідчити заміна “добрим” на “незлим”?
– Поезія стала одним із національних гімнів. За якої умови це може статися? Якщо у творі висловлено щось надзвичайно важливе для всієї нації. Як ви думаєте, що це? Наповніть змістом слово „щось”.
– То яка ж головна думка вірша? (з’ясування змісту поняття ідея твору).
7. Заслуховування повідомлення про післяісторію “Заповіту”.
Поезія одразу ж після написання швидко поширилася по Україні в рукописному варіанті. Надрукована ж була лише 1859 року у Лейпцигу в збірці “Нові вірші Пушкіна і Шевченка”, і в цьому ж році у Липську (збірка “Поезія Тараса Шевченка”). У Росії вперше вірш був надрукований (лише перші 8 рядків) у 1867 році.
Вірш перекладено 120 мовами народів світу. Найперші переклади з’явилися ще у 1862 році російською мовою, потім – польською, болгарською, чеською, білоруською, німецькою (І.Франка), англійською (Учитель ілюструє видання „Заповіту”, перекладеного різними мовами). Відгомін „Заповіту” знаходимо у творчості багатьох письменників (“…Живе вона в… сім’ї великій, вольній, новій” (М.Рильський, “Слово про рідну матір”)).
На слова і мотив “Заповіту” написано понад півсотні музичних творів (М.Лисенко, М.Вербицький, П.Демуцький, К.Стеценко, Я.Степовий, Л.Ревуцький, Б.Лятошинський та ін.).
8. Прослуховування фонозапису “Заповіту”.
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
Бесіда:
– Що нового про Т.Шевченка ви дізналися із “Заповіту”?
– Назвіть вислови з твору, які стали крилатими. Як ви вважаєте, чому?
– Чи могли б ви взяти якісь слова із „Заповіту” своїм девізом?
– Визначте основну думку (ідею) вірша.
– Яке значення має творчість Т.Шевченка для українського народу?
Домашнє завдання.
Обов’язкове: а) навчитися виразно читати „Заповіт” напам’ять; б) підготуватися до виразного читання улюбленої поезії Т.Шевченка.
За бажанням: написати твір-мініатюру “Чи є сучасна Україна вільною?” або “Шевченків заповіт здійснився”.