Тема:Б. Лепкий. “Мишка (Казка для дітей: для малих і для великих)”. Цінності істинні та фальшиві. Роль трагічної та комічної ситуації у розкритті головної думки.
Мета: опрацювати зміст казки “Мишка”; з’ясувати суть піднятих проблем; вчити школярів висловлювати власне судження про них.
Цілі.
Учні знатимуть:
зміст казки “Мишка”; головну думку твору.
Учні вмітимуть:
з’ясовувати суть піднятих проблем; висловлювати власне судження з приводу прочитаного.
Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет Б.Лепкого, примірники його творів.
Методи, прийоми, форми роботи: словесний настрій, словникова робота, учнівські повідомлення, бесіда, діаграма Вена, аналіз назви твору, відповіді на запитання підручника, “Займи позицію”, “Незакінчене речення”, формулювання проблемного запитання та відповідь на нього.
Хід уроку
І. Мотиваційний етап.
- Забезпечення емоційної готовності до уроку (словесний настрій).
- Актуалізація суб’єктного досвіду та опорних знань (Прослуховування аудіозапису пісні “Журавлі”; вільне письмо: запис почуттів, образів).
- Озвучення напрацювань.
ІІ. Цілевизначення та планування.
- Представлення вчителем концепту уроку.
- Ознайомлення з переліком визначених цілей, доповнення його власними (“Про що хотіли б повести мову на цьому уроці?”).
- Узгодження плану роботи.
ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.
1. Перевірка домашнього завдання.
2. Групова робота: опрацювання матеріалу підручника про Б.Лепкого (с. 178 – 179):
1 група – розповісти про внутрішній світ письменника на основі аналізу його портрета;
2, 3, 4 групи – опрацювати матеріал підручника (по два абзаци, 4 група, окрім того, опрацьовує матеріал про Ягеллонський університет); розповісти, що в ньому викликало зацікавлення і чому).
3. Озвучення напрацювань.
4. Доповнення підготовленого учня або вчителя (Див. Додаток 1).
5. Робота зі змістом твору “Мишка (Казка для дітей: для малих і великих)”:
- Аналіз назви:
– Для чого пишуться казки?
– Що хотів сказати читачеві автор цим твором?
– Чому він обрав для цього жанр казки?
- Словникова робота (Див. Додаток 2).
- Формулювання проблемного завдання: казка має підзаголовок, який вказує на адресата твору: дітей: і малих, і великих. Перше запитання: чому саме так адресував свій твір автор? Друге: що в казці призначено для малих дітей, а що – для великих? Чи все разом?
- Бесіда :
– Люди для мишки “дуже цікаві створіння!” (Зі знаком оклику!). як ви гадаєте, чим саме?
– Розкажіть про людей від її імені.
– Розкажіть про сприйняття мишкою підслуханої розмови між господинею і жінкою-подорожньою; виберіть із переліку або знайдіть власне означення, яке, на вашу думку, найточніше передає стан мишки (підслухана розмова схвилювала… вразила… збентежила… обурила…).
– Чому ідею, яка народилася в мишачій голові, автор називає “великою”?
– Вжите означення “маленька мишача голова” вказує лише на розмір чи має якийсь підтекст? Який?
– Втікаючи в поле, миша думає: “Краще там, ніж у такій хаті”. Який зміст вкладено в означення “такій”? Доберіть інші прикметники, які б схарактеризували “таку” хату.
– Дайте відповідь на запитання 4 – 7 підручника (с. 185).
ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап.
- “Займи позицію”: чи можна засуджувати прагнення людини до матеріального благополуччя? Чи можна схвалити поведінку господарів мишки? Якщо ні, то чому?
- Групова робота: відповідь на запитання 4, 10 підручника.
- Відповідь на проблемне запитання: чому саме так адресував свій твір автор? Що в казці призначено для малих дітей, а що – для великих? Чи все спільне?
- “Незакінчене речення”: “Після сьогоднішнього уроку я думаю, що…”; або “Прочитаний твір змусив мене задуматися про…”; або “Зараз я відчуваю, що…”.
Домашнє завдання.
Обов’язкове загальне: прочитати оповідання Б. Лепкого “Цвіт щастя”.
Обов’язкове на вибір: виконати завдання 8 або 11 (с. 185 підручника) або завдання 7 на с. 182.
За бажанням: намалювати ілюстрації до творів Б. Лепкого “Мишка” або “Цвіт щастя”.
Додаток 1
“…Батьківщина Б. Лепкого — Поділля, край благословенний, щедрий, овіяний легендами. Сам поет написав про нього в одному з ранніх своїх віршів — “Заспів”:
Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
А уособлювало це Поділля мальовниче село Крегулець. Тут народився він 9 листопада 1872р. в родині сільського священика Сильвестра Лепкого.
Перші роки Богдана були безхмарними, та вже п’ятирічним хлопчиком пережив велике горе: раптом однієї ночі померли від дифтерії дві його молодші сестри і брат. Це дуже вплинуло на вразливу натуру Богдана, він і сам ледве вижив.
Перші уроки майбутній письменник здобув у батьківському домі. Від батька дізнався про пригоди Робінзона Крузо, і про письменників, художників, портрети яких висіли на стінах, від діда по матері Михайла Глібовицького, який замолоду був знайомий з Маркіяном Шашкевичем, – про давні часи, історичні події на Україні, старенька нянька, родом з Наддніпрянської України, співала чумацьких пісень.
Швидко – за одну зиму – навчився читати, писати й рахувати. Домашній учитель знайомив не тільки з основами шкільної науки, а й із творами літератури, завдяки чому його учень уже в дитинстві знав напам’ять багато віршів Тараса Шевченка, читав “Марусю” Г.Квітки-Основ’яненка. Шестилітнім хлопцем він іде одразу до другого класу бережанської школи.
У цей час батьки перебираються з «цивілізованого» Крегульця до глухого Поручина, де, як жартома казали тоді, був кінець світу: далі дороги не було. Тут усе дихало давниною: «Поручинські ґазди» ходили в чоботях на підковах, котрі їм робив місцевий коваль, носили «куртини» з домашнього сукна, брилися бритвами, зробленими із старої скошеної коси, жінки вбиралися в «димки» (полотно з вибиваними узорами), котрі бив “димкар”, який приїздив з міста, вишивали гарні сорочки, мережили їх — словом, було це старосвітське село, котрого ще не торкнулася культура століття. Веснянки, гагілки, обжинки, навіть “вільха” (хоровод у зелену суботу), колядки, щедрівки, множество легенд, повірій, переказів, усе, як колись, в дуже, дуже давніх часах.
Місто й село формували його характер і світогляд. Від селян він чув багато легенд та переказів про давні часи. Так, люди оповідали, що стара церква, яка тоді ще стояла на горі, була свідком татарських набігів і що під час одного у ній сховалися мешканці всього села, але загинули від рук ворога. А коло села Біще, що прилягало до Поручина, збереглися сліди давніх валів, уламки кераміки, наконечники стріл, фундаменти споруд. Все це будило уяву підлітка.
Після закінчення гімназії Богдан живе у с. Жукові, куди перебралися в 1891p. батьки. Як на той час, це було прогресивне село: сюди приїздив театр, виступали сільські хори. Частим гостем у родині Лепких був Андрій Чайковський, автор повістей “Олюнька”, “В чужім гнізді”, “За сестрою”. У Жукові молодий поет познайомився з І. Франком. Ця зустріч лишила глибокий слід у душі поета, і він не раз повертався до неї у своїх спогадах, зокрема, до полеміки між батьком і Франком з приводу вірша Корнила Устияновича “Мойсей”. Франко не поділяв захоплення цим віршем, вважав його поверховим і сказав: “Побачите, якого я колись напишу”. Пізніше вони не раз зустрічалися, Б. Лепкий написав нарис-спогад про Франка, сповнений глибокої поваги до свого славетного сучасника і вчителя.
Маючи письменницький хист і змалку відчувши потяг до писання, Б.Лепкий усе ж творив принагідно, на клаптиках паперу, на полях книжок та зошитів, серйозно ж готувався стати художником. Брав уроки в художника Юліана Панкевича, вступив у Відні до Академії мистецтв. Але навчання морального задоволення не принесло, він відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням…
Після закінчення Львівського університету (1895) — знову Бережани, гімназія, де Б. Лепкий стає вчителем української та німецької мов і літератур. Він швидко здобуває авторитет серед колег, повагу серед гімназистів блискучими лекціями, врівноваженістю, прагненням внести свіжий струмінь у викладання, познайомити слухачів з новинками літератури. Знайоме культурно-мистецьке середовище, близькість до батьківської оселі — все це створювало сприятливий клімат для творчості. Ціла низка віршів, оповідань (“Стріча”, “Для брата”, “В світ за очі”, “Дивак”), перекладів, літературно-критичних студій – результат кількарічного бережанського періоду. Спробував письменник свої сили і в жанрі драматургії, написавши п’єсу “За хлібом”, яку поставив театр “Руської бесіди”.
(…) Живучи в Кракові, Б. Лепкий не почував себе відірваним од українського культурного життя. Варто згадати, що в Краківському університеті — одному з найстаріших у Європі — вже з XIV ст. навчалися та й викладали вихідці з України (згадаймо хоча б Ю. Дрогобича, лекції якого слухав М. Коперник). В часи Б. Лепкого українська громада була тут доволі чисельною, налічувала, за спогадом О. Луцького, близько 40 осіб. Збиралися вечорами по суботах у читальні “Просвіта”, обговорювали новини літератури, співали, танцювали. Незабаром оселя Лепких на Зеленій, 28, стала своєрідною “українською амбасадою” у Кракові. Сюди часто приходили Василь Стефаник, Остап Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Кирило Трильовський, Михайло Жук, Вячеслав Липинський та інші відомі громадські діячі, художники, письменники.
По дорозі в Італію гостював у Лепких Михайло Коцюбинський, бували у нього письменниця Ольга Кобилянська, фольклорист Федір Вовк…
(…) У середовищі учасників львівської літературної групи “Молода Муза”, до якої Лепкий теж належав, його називали професором, хоч був він не багато старшим від Петра Карманського чи Василя Пачовського, а від Михайла Яцківа — всього на рік. Але цьому поважному професорові шматок хліба давався нелегко: крім роботи в університеті, де був на посаді лектора, доводилося викладати в приватних гімназіях, виступати з лекціями на різних курсах. А тут ще несподівано в 1901р. помер батько, і треба було допомагати матері та чотирьом молодшим братам і сестрам. Для літературної роботи лишалися ночі, які Лепкий намагається використати максимально.
…Окрім власних творів, перекладає польською мовою “Слова о полку Ігоревім” (1905р.; переклад високо оцінив І. Франко), збірки оповідань М. Коцюбинського “В путах шайтана” (1906 р.)… Починають перекладати і твори письменника – польською, російською, чеською, німецькою, угорською та сербською мовами.
(…) Б. Лепкий — активний учасник громадського життя. Як згадував пізніше П. Карманський, “жодне помітне свято не обходилося без читання ним власних творів. Струнка, гарна й певна себе постава, милий, м’який, ліричний голос, патос, який так легко промовляє до чуття навіть дерев’яних людей, — все те зробило Лепкого найбільш популярною постаттю на галицькому грунті…”.
(…) У 30-і рр. він щоліта приїздить у с. Черче неподалік від Рогатина (сьогоднішня Івано-Франківщина), де можна було не тільки відпочити, а й підлікуватися цілющими грязями. Виявом любові й шани до Б. Лепкого було те, що в 1933р. сільська громада Черча збудувала для нього будинок, який назвали “Богданівкою”, де він мав можливість жити й працювати…
Навколо письменника гуртувалася молодь, проводилися літературні вечори, на яких звучали поезії Т. Шевченка, І. Франка, самого Б. Лепкого, лунали пісні (За М. Ільницьким).
Додаток 2
Словникова робота
Кінчасті вушка – з гострими кінчиками.
Стайня – приміщення, де тримають коней; конюшня.
Румигати, ремигати (діал.)– повторно пережовувати проковтнуту їжу.
Полева доріжка – польова.
Деревляний (діал.) – дерев’яний.
Труна, домовина – спеціально зроблена скриня, у якій ховають покійника.