(Педагогічна майстерня на ІІ Всеукраїнському фестивалі педагогічних ідей “Мій особистісно зорієнтований урок”)
Сучасний стан освітньої системи України характеризується перехідними процесами, спрямованими на освоєння постіндустріального інформаційного простору. Вони відзначаються постійним збільшенням обсягу наукової інформації, посилення освітніх інтеграційних процесів та зростанням ролі особистості, як суб’єкта освіти. В умовах глобалізації освіченість стала пріоритетною ознакою життєвої компетентності особистості, розвитку її пізнавальних інтересів і поступово перетворюється в сферу проектування людиною власного життя, шляхом формування ідей та прогнозів, які згодом можуть впливати на його якість.
Економісти Світового банку, використавши математичні методи досліджень і всебічно проаналізувавши проблему, визначили, що головними чинниками невідчутного капіталу є «правова держава» та освіта. При цьому освіта становить 36% його загальної величини. Провідний дослідник Світового банку Кірк Гамілтон у звіті за 2005 рік цього банку, що має назву «Де знаходиться багатство націй?» зазначав, що багаті країни є багатими внаслідок рівня знань і досвіду населення та внаслідок ефективності установ. які забезпечують економічну активність [19, 18].
Вищезазначені положення вказують на пріоритетну роль освіти у сучасному світі, соціальну значущість педагогіки, важливість розвитку методик навчання шкільних предметів, спрямовують на еволюційну зміну методичних засад як освітньої системи взагалі, так і засад окремих шкільних предметів і курсів, зокрема їх формування на принципах особистісно зорієнтованого навчання. Адже, сьогодні випускник школи для успішної самореалізації має набути таких якостей, які б давали змогу самореалізуватися у складному глобалізованому світі, а саме:
- Вміння самостійно і критично мислити.
- Мати здатність генерувати нові ідеї.
- Адаптуватися до мінливих життєвих ситуацій.
- Грамотно працювати з різними джерелами інформації та накопичувати потрібний фактичний матеріал.
- На практиці застосовувати здобуті знання.
- Мати креативний потенціал, здатність до творчого мислення.
- Бути комунікабельним і контактним у різних соціальних групах, уникати конфліктів, уміти працювати в колективі.
- Постійно працювати над розвитком інтелекту, морального та культурного рівнів [9; 8, с. 8].
Тому процеси реформування загальноосвітньої школи орієнтують освіту не лише на засвоєння учнями певної суми знань, а й на розвиток особистості, соціалізації в суспільстві, активної адаптації на ринку праці, розуміння глобалізаційних процесів та їх національній ідентифікації.
Отже, особистісно зорієнтована парадигма навчання стає для сучасної освітньої системи однією з нагальних потреб. Багато сучасних вчених визначають, що саме особистісні підходи до навчання є вкрай важливими для поступального розвитку освіти. Зокрема за твердженням Дж. Равена, необхідно змінити ідеологію системи освіти, переорієнтувати її на формування компетентностей особистості. При цьому все важливішою є роль реальних обставин, які впливають на формування компетентностей [12, 14]. Це перекликається, як з основними принципами особистісно зорієнтовного навчання, так і з ідеєю А. В. Хуторського про індивідуальну траєкторію навчання кожного учня, який зазначав, що мало спонукати до творчості, а необхідно учня супроводжувати до неї [17].
«…Учень ніби Сонце, має бути в центрі уваги педагогів, і ніби планети вони мають «крутитися» навколо учня» (В. Г. Кремінь). За таких умов процес навчання принесе бажаний результат.
В методиках навчання географії, біології, хімії, як і всіх шкільних предметів природничого циклу давно назріла необхідність впровадження людиноцентричного підходу в педагогічну практику. Все це випливає з проблематики зміни самого змісту освіти. Дану ідею підтримують провідні вітчизняні й зарубіжні вчені. Зокрема, академік В. Г. Кремень зазначає, що потребує змін сам зміст навчання. Зазначаючи, що фундаментальні знання у сферах вивчення людини і світу необхідно сепарувати від надмірної інформаційної складової, яка повинна виконувати роль ілюстративного супроводження пізнавального процесу. З урахуванням людиноцентричних тенденцій слід, не зменшуючи можливості пізнання природи і світу, зосередити більшу увагу на пізнанні людини, її психолого-фізіологічних особливостей, життєдіяльності, індивідуальному самопізнанні [5, с. 161].
Дана концепція перегукується із працями педагогів-класиків, які завжди стояли на позиціях людиноцентризму. Отже, нині, виникає необхідність змінити в цей бік вектор розвитку не лише педагогіки в цілому, а й відобразити це у методиці навчання усіх шкільних предметів, у тому числі й природничих – фізики, географії, біології, хімії.
У цьому плані актуальні для сучасної педагогіки проблеми ставили Я. А. Коменський, І. Песталоцці, К. Д. Ушинський, М. І. Пирогов, В. О. Сухомлинський.
Свого часу, перші спроби застосування особистісних підходів були спрямовані на розвиткові самостійності у навчанні. Дидактичні та методичні засади розвитку самостійності у процесі здобуття знань викладено вперше у працях Я. А. Коменського. Ним розроблено організаційні засади залучення учнів до самостійного пізнавання. У збірнику «Велика дидактика» вчений окреслив такий спосіб засвоєння нових знань, за якого «учні більше б училися, а вчителі менш би вчили» [3, с. 86]. У роботі «Лабіринт світла і рай серця» він наголошує, що пізнавальна самостійність може бути присутня на всіх виведених ним етапах навчального процесу: автопсії (спостереженні з боку учня, яке може і повинно бути самостійним); автопраксії (самостійному практичному втіленню знань, здобутих у ході автопсії); автохресії (застосування здобутих, у тому числі й самостійно, знань у нових обставинах життя); автолексії (викладення учнями результатів своєї діяльності в усній чи письмовій формі, також самостійно) [4, с.176]. Адже, саме самостійність учнів, їх мотивація до навчання є однією з важливих підвалин особистісно зорієнтованого навчання.
М. І. Пирогов свою педагогічну концепцію, сформульовану у статті «Питання життя» базував на двох принципах:
1. Питання про значення і сенс усієї освітньо-виховної системи, спрямування її на підготовку нової людини («справжньої людини»).
2. Вивчення шкільних програм і методики шкільної справи [16].
А. В. Хуторськой – один із учених, який розробляв наукові основи та методику особистісно орієнтованого навчання, визначає такі принципи цього навчання:
1. Принцип особистісного цілеспрямовування учня – освіта кожного школяра ґрунтується на підвалинах, які визначають його особисті навчальні цілі.
2. Принцип відбору індивідуальної освітньої траєкторії – учень має право на усвідомлений та скоординований з учителем вибір основних компонентів своєї освіти – сенсу, цілей, завдань, темпу подавання інформації, форм і методів навчання особистісного змісту освіти, системи контролю та оцінювання результатів.
3. Принцип метапредметних основ навчального процесу – зміст навчального процесу ґрунтується на фундаментальних метапредметних об’єктах, які уможливлюють суб’єктивне особистісне пізнавання їх учнями.
4. Принцип продуктивності навчання – головним орієнтиром навчання є особистісне освітнє зростання учня, що складається з внутрішніх і зовнішніх продуктів його навчальної діяльності.
5. Принцип первинності освітньої продукції учня – створюваний школярем особистісний зміст освіти випереджає вивчення освітніх стандартів і загальновизнаних досягнень у галузі знань, що вивчаються.
6. Принцип ситуативності навчання – навчальний процес базується на ситуаціях, які вимагають самовизначення учнів і пошук ними рішень. Учитель супроводжує учня у динаміці освітнього руху.
7. Принцип навчальної рефлексії – навчальний процес супроводжується його рефлексивним осмисленням суб’єктами освіти [17, с. 24-38].
Дані принципи мають бути втілені і в шкільній природничій освіті, основні принципи якої, є відображеною у положеннях Державного стандарту базової і повної середньої освіти, що представлена освітньою галуззю «Природознавство».
Зокрема у географічній компоненті цієї освітньої галузі зазначається принципи, які мають особистісно зорієнтовану направленість:
- формування в учнів цілісного географічного образу Землі через розкриття регіональних і планетарних закономірностей і процесів;
- осмислення ролі географії у вирішенні проблем суспільства;
- розвиток у школярів геопросторового мислення і вміння логічно викладати свої думки, що співвідносяться з реально пізнавальними географічними об’єктами;
- обґрунтування доцільності наукового підходу до природокористування, єдності наукового середовища, людини та її діяльності в територіальному аспекті;
- формування картографічної грамотності й культури;
- виховання національно свідомого громадянина, патріота, освіченої людини, гуманіста і природолюба.
Адже і інші завдання природничої освіти ефективно виконуються через самооцінку і самореалізацію здібностей та інтересів школярами та пролонгацію цього процесу в життєвих планах особистостей, які вивчають цей процес [2, 11].
Тому проблематика еволюціонування державних освітніх стандартів є однією з центральних для сучасної освітньої політики України. Її ґрунтовно досліджували В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон, О. І. Ляшенко, М. І Бурда, Ю. І. Мальований, та інші українські вчені. Про важливість цього напряму діяльності зазначає О. Я. Савченко, вказуючи на те, що державні стандарти мають бути осучаснені таким чином, щоб діяльнісний компонент, який включає в себе способи учіння і пізнавання став обов’язковою складовою змісту та оцінювання навчальних досягнень учнів [6, 13].
Питання, що стосуються дослідження державних стандартів в області географії розглядали у своїх роботах П. Г. Шищенко, О. В. Бугрій, О. М. Топузов, Г. Ш. Уварова, К. А. Нємець, О. Ф. Надтока та інші. Актуальність даних досліджень вбачається у перспективній розробці та обґрунтуванні методики оцінювання якості освітньої діяльності в області географії та інших шкільних предметів природничого циклу. На нашу думку, більш ефективно їх реалізувати в умовах національного курикулуму з географії, та інших шкільних предметів, який діяв би за принципом відкритої системи. Коли і шкільні програми, і підручники, розроблялися і вдосконалювалися у залежності від потреб навчального середовища, в умовах зворотного зв’язку між їх розробниками та користувачами [6, 7].
Підтвердженням цьому є аналіз науково-методичного досвіду створення шкільних навчальних планів, програм, підручників, навчального обладнання з географії. Все це свідчить про те, що вони зазнають впливу і несуть на собі відбиток тієї освітньої системи в межах якої формувались. Таким чином, якісні зміни освітніх стандартів у галузі географії, через їх «наближення до потреб учня», дадуть змогу, відповідним чином, вплинути на еволюцію освітньої системи в цілому.
Досвід створення засобів навчання географії вказує на те, що назріло питання створення навчально-методичних комплектів з усіх географічних курсів. Певний досвід у цьому набутий видавництвом «Картографія», де було створено перший в Україні навчально-методичний комплект з кусу «Географія материків і океанів для учнів 7-го класу загальноосвітніх навчальних закладів.
До складу навчального комплекту входять: підручник, шкільний атлас, зошит для виконання практичних робіт, електронний посібник, тестовий посібник та методика навчання даного шкільного курсу. Авторами підручника, робочого зошита, навчально-методичного посібника для вчителів географії та співавторами тестового посібника є творча група у складі: О. М.Топузов, О. Ф. Надтока, Т. Г. Назаренко, Л. П. Вішнікіна, А. А. Шуканова, В. М. Самойленко. Дані матеріали були представлені на багатьох освітянських та видавничих заходах, у тому числі на Всеукраїнському фестивалі педагогічних ідей у 2011 році у місті Новограді-Волинському, де автором даної статті був проведений майстер-клас у рамках творчої майстерні вчителів географії, що стосувався методичних аспектів використання даного навчального комплекту та здійснено проведення презентації вищезазначеного навчального комплекту, широкому загалу вчителів географії. В рамках роботи фестивалю була висловлена думка, що шкільні географічні курси мають обов’язково враховувати вимоги до розвитку досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до об’єктів, які вивчаються географією. Вони повинні бути спрямованими на підготовку школяра до життя в умовах глобалізованого світу, коли процеси, події, людська діяльність і рішення в одній частині світу можуть мати значні наслідки у віддалених частинах планети. Крім цього, кожен учень має ідентифікувати себе як українець – громадянин України.
Ми вважаємо, що характерними ознаками особистісно зорієнтованих підручників з географії, біології та інших шкільних предметів природничого циклу є їх такі характерні особливості, як структурування навчального матеріалу за проблемним принципом та широке використання інноваційних методів і форм роботи спрямованих на практичне застосування здобутих знань. Тому, бажано, щоб особистісно зорієнтовані підручники мали блочну структуру. О. М. Топузов виділяє такі теоретико-методичні засади особистісно зорієнтованого підручника:
- Формування предметної і загальної компетентностей.
- Формування змісту природознавчих знань.
- Урахування нового смислового наповнення підручника у відповідності до запитів суспільства у контексті сучасної системи освіти.
- Виклад навчального матеріалу відповідно до алгоритму розв’язування проблемних завдань різних типів [15].
Важливо, щоб підручник та інші засоби навчання, що використовуються як елементи навчального комплекту, давали змогу учням реалізувати своє власне «Я».
А самореалізація в умовах навчально-пізнавальної діяльності можлива, якщо той, кого навчають: вірить у власну індивідуальність і неповторне призначення, усвідомлює сенс життя й можливості власного «Я», у позитивний результат від власних помислів і справ; усвідомлює свої здібності, інтереси, життєві переваги й мотиви поведінки, керується ними в різних життєвих ситуаціях, взаємодіє з іншими людьми, почуває себе частиною природи й суспільства; володіє знаннями, уміннями, навичками й творчими здібностями, що дозволяють йому реалізувати себе повною мірою в діяльності й відносинах з іншими людьми; готовий до вольових зусиль і регуляції емоційних станів власних і інших людей, необхідних для самореалізації в діяльності й спілкуванні на всіх етапах життєвого шляху [1, с.6].
Ці завдання можуть бути реалізовані тільки на основі якісної освіти, що є результатом шкільного навчання, яке не обмежується предметною сферою, а набуває особистісно зорієнтованого характеру.
Література
- Гершунский Б. С. Концепция самореализации личности в системе обоснования ценностей и целей образования/ Б.С.Гершунский// Педагогика. – 2003. – № 10. – С. 3-7.
- Державний стандарт базової і повної середньої освіти. [Електронний ресурс].–К.,2007. http://www.mon.gov.ua/main.php?query=education/average.
- Коменский Я. А. Великая дидактика : в 2-х т. / Я. А. Коменский // Избранные педагогические сочинения. — М. : Педагогика, 1982. – Т. 1. – 414 с.
- Коменский Я. А. Лабиринт света и рай сердца / Я. А. Коменский. – М. : Изд-во МИК, 2000. – 254 с.
- Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / Кремень В. Г. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
- Надтока О. Ф. Актуалізація якості географічної освіти – одне з джерел оновлення державних стандартів освіти. / О. Ф. Надтока // Aнотовані результати науково-дослідної роботи Інституту педагогіки за 2009 рік: інформаційне видання. – К.: Педагогічна думка, 2010. – С. 96–97.
- Надтока О. Ф. Поліпшення змісту курсу «Географія материків і океанів» у Національному курикулумі / О. Ф. Надтока // Географія та економіка в школі. – 2008. – № 9 . – С. 37 – 40.
- Освітні технології: Навчально-виховний процес: метод. посіб. / [О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.].; за заг. ред. О. М. Пєхоти. – К.: АСК, 2001. – 256 с.
- Островерхова Н. М. Методологія аналізу якості уроку як педагогічної системи. Монографія / Островерхова Н. М. – Х.: ТИТУЛ, 2008. – 402 с.
- Педагогика: Большая современная энциклопедия / [сост. Е. С. Рапацевич]. – Мн.: Соврем. слово, 2005. – 720 с.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія 6–10, Економіка. 11 клас / П. Г. Шищенко, В. М. Бойко, Т. Г. Гільберг та ін. – К.: Перун, 2005, 2006. – 96 с.
- Равен Джон. Педагогическое тестирование: Проблемы, заблуждения, перспективы / Пер. с англ. Изд. 2-е, испр. – М. : «Когито-Центр», 2001. – 142 с. – 17 С.
- Савченко О. Я. Уміння вчитись як ключова компетентність загальної середньої освіти / Савченко О. Я. // Компетентністний підхід у сучасній освіті. – К., 2004. – С. 35 – 45.
- Сиротенко А. Й. Європейські тенденції шкільної географії / А. Й. Сиротенко // Географія та основи економіки в школі. – 1999. – № 2. – С. 2–3.
- Топузов О. М.. Теоретико-методичні засади особистісно орієнтованого шкільного підручника / О. М. Топузов. // Проблеми сучасного підручника. Збірник наукових праць. [За наук. ред. В. М. Мадзігона]. – К., 2011. – №1 (10). – 784 с. – С.8 – 15.
- Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / [сост. А. И. Пискунов]. – М.: Просвещение, 1981. – 528 с.
- Хуторской А. В. Методика личностно-ориентированного обучения. Как обучать всех по-разному?: Пособие для учителя / Хуторской А. В. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2005. – 383 с.
- Computerization and controversy: value conflict and social choices. 2nd ed. / Ed. by R. Kling. New York: Academic Press, 1996. 1. Computerization and controversy: value conflict and social choices. 2nd ed. / Ed. by R. Kling. New York: Academic Press, 1996.
- Washington DC: The World Bank, 2005. Hensch, T. (2005). [Електронний ресурс]. unesdoc.unesco.org/images/0018/001873/187376r.pdf
Ф. О. Надтока,
кандидат педагогічних наук,
старший науковий співробітник
Інституту педагогіки НАПН України